Організація "Справа Кольпінга в Україні" готує щодня по 450 безкоштовних обідів.

Про це повідомляє кореспондентка molbuk.ua



Годують переселенців, бійців тероборони, волонтерів.




Соціальна кухня знаходиться в приміщенні їдальні Чернівецької школи № 3. Коридор заставлений мішками з картоплею, ящиками з капустою, банками з домашньою консервацією, буханками хліба.

"Кажуть, що дуже смачно"

Наталія Загорська вже на пенсії, та коли почалася війна, вирішила стати волонтеркою.

– Розпочинали ми цю справу з Тетяною Фісановою. Спершу готували по 50 обідів. Зараз годуємо щодня 400-450 людей. Починаємо працювати з дев’ятої ранку. З 13:00 до 14:00 – видача у тарі для транспортування рідких гарячих страв із кришками, боксах – для других. За період роботи нашої соціальної кухні вже видали понад шість тисяч порцій. Розробили меню на кожен день. Готуємо різні салати, перші та другі страви, печемо булочки, наші фірмові пиріжки з повидлом, запіканки, навіть піцу робили. Усі хвалять, кажуть, що дуже смачно, – усміхається пані Наталія. – У нас працюють професійні кухарі. Допомагають чернівчани, переселенці, студенти Університету третього віку. За пожертви нашої організації придбали необхідне обладнання, посуд, закуповуємо продукти, хоча волонтери теж привозять. Люди приносять картоплю, домашні закрутки. Мережа магазинів "Сімейна лавка" вже вчетверте зробила чималу пожертву.











Наталія Соловей працювала завідувачкою виробництвом шкільної їдальні.

"Я 23 роки годувала дітей. Зараз годуємо людей, які цього потребують. Варимо, смажимо, паримо, – каже жінка. – Це наш внесок у перемогу. Коли закінчиться війна, буду знову готувати для дітей. Сподіваюся, що це буде незабаром".

Заходжу на кухню. На плиті у великих каструлях вариться гороховий суп, гуляш, компот. Тут наче в мурашнику – кожен щось робить. Хтось ріже капусту на салат, хтось чистить картоплю.

Віталій приїхав із Дніпра, з дружиною і маленькою дитиною живе в гуртожитку. Працював менеджером, займався державними закупівлями. Жартує, що тепер довелося перекваліфікуватися на кухонного працівника. Киянка пані Тетяна смажить на пательні відбивні. "Я працювала все життя кухарем. Не можу сидіти склавши руки. Мушу хоча б якось допомагати, аби наблизити нашу перемогу. Нині маю насмажити сотні курячих відбивних". Пані Людмила ріже солоні огірки на розсольник, а пані Анна – свіжі помідори для борщу та підливи.

"Щодня приходимо. Що скажуть, те й робимо", – кажуть жінки.

Допомагає на кухні також викладачка ЧНУ Ольга Данілова.

"Справа Кольпінга" зуміла організувати та об’єднати різних людей. У колективі набагато простіше пережити страх і розпач", – роздумує.




"Кошти надходять з усього світу"

Заправляє усім на соціальній кухні Володимир Єманов – переселенець із Києва. До війни він працював шеф-кухарем у двох столичних ресторанах, що наразі зачинені. Дружину з дитиною чоловік відправив у Румунію, а сам залишився в Чернівцях.

– У мене була трохи інша специфіка роботи, інші страви. Довелося змінювати меню і перелаштовуватися. Це теж корисний досвід. Зараз готуємо у великій кількості домашні страви: борщ із пампушками, розсольник, капусняк, відбивні, гуляш, тюфтельки…Намагаємося готувати смачно, якісно, – запевнив кухар. – Дуже приємно працювати в такій дружній команді.

На стіні висить меню. Сьогодні буде салат "Дністер", суп гороховий із м’ясом і сухариками, курячі відбивні та гуляш зі свинини, картопляне пюре, пшенична каша, компот з яблук, пиріжки з повидлом.

Симпатична Юля пригощає всіх кавою і чаєм, солодощами.

"Мій чоловік Василь Савка – національний секретар організації "Справа Кольпінга в Україні", я викладаю англійську мову. Вся наша сім’я залучена, навіть 12-річний син займається волонтерством. Ми вирішили не виїжджати за кордон, хочемо бути корисними тут. Наша організація існує в більше ніж 70 країнах світу. Продукти надсилають з Польщі, Німеччини, Румунії, – Юля відчиняє холодильник, забитий молочними продуктами та м’ясом. – На кухні працюють люди різного віку – чернівчани та переселенці. Роблять це безкорисливо, за покликом серця. У свої страви вкладаємо добро та любов. Спершу нас було мало, 5-6 людей, доводилося багато чого робити. Різати овочі та м’ясо, мити посуд, підлогу. Мої руки були порізані до крові. Зараз уже легше, бо маємо багато помічників…" - каже жінка.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram