Чернівчанин Володимир Рибак – один із тих, кому пощастило жити завдяки донору. Він уже п’ять років живе із чужим серцем, яке йому пересадили у березні 2016 року в Білорусі, йдеться у публікації "МБ".
Цей день у свої 55 років Володимир Рибак вважає другим днем народження.
Чоловік досі дивується, що йому знадобилася пересадка серця.
"До 55 років я ніколи не хворів, навіть медичної картки не мав. Я не знав, що таке таблетки. Лише в дитинстві мені вирізали апендицит, ось і все моє спілкування з лікарями", – каже Володимир Рибак.
"У мене працювала лише одна камера серця"
Усе сталося дуже несподівано. Ситуацію врятувала уважність та наполегливість дружин пана Володимира.
"Сидів із дружиною Іриною за столом за ноутбуком. Потім встав. Дружині здалося, що мене похитнуло, але я цього не відчув і запевнив, що все нормально. Але вона наполягла, що потрібно зробити комп’ютерну томографію. Зробили цю процедуру і сказали терміново їхати у лікарню, бо у мене мікроінсульт. У міській лікарні №3 скерували до лікарки Іванни Тащук. Я пролежав 12 днів у лікарні. Зовсім не здавався хворою людиною, але аналізи показували, що є проблеми. Навіть лікарі дивувалися. Пройшов курс лікування, однак ситуація не покращилася. Лікарка поставилася до ситуації дуже відповідально. Вона порадила ще проконсультуватися у кардіодиспансері. Уже звідти мене скерували в інститут імені Амосова до Києва", – згадує пан Володимир.
До висновків лікаря у Києві Володимир Рибак був не готовий.
"Лікар передивився аналізи і за дві хвилини сказав: "Вам потрібна трансплантація серця". Я навіть одразу не дуже зрозумів, про що йдеться. Мене знову поклали у лікарню, щоби обстежити. Після цього підтвердили, що мені точно необхідна пересадка серця. Із чотирьох камер серця у мене працювала лише одна. Лікар попередив: ніхто не може прогнозувати, скільки я зможу прожити, бо серце може будь-якої миті зупинитися", – розповідає чоловік.
Донора чекав у Білорусі півтора місяця
Лікарі почали оформляти документи у міністерство охорони здоров’я для трансплантації серця. Міністерство за місяць дало дозвіл – і Володимир Рибак із дружиною поїхали до Білорусі, сподіваючись на донорське серце. Але коли це буде можливо, ніхто не знав.
"У Білорусі теж пройшли обстеження, і вже там я почав відчувати, що справді є проблеми з серцем. Винайняли квартиру в Мінську і ще півтора місяця жили в Білорусі, очікуючи на донора. Мій стан уже погіршувався. Гуляв із дружиною і через кожних сто метрів зупинявся, бо було важко йти. Одного дня в березні мені подзвонили о 12.00, що є донор – і вже о 15.00 я був на операційному столі. Операція тривала до 19.30.
Відійшов від наркозу і перше, що подумав: "Я живий". Досить швидко мене перевели з реанімації. У відділенні я був через три дні після операції. На п’ятий день почав встати з ліжка. Загалом пролежав у лікарні ще 17 днів. Операція і лікування були для мене безкоштовними, за все заплатила держава Україна", – згадує Володимир Євгенович.
Володимир Рибак повернувся в Україну і вчився жити з новим серцем.
"Коли повернувся додому, кожні півтора місяця їздив на обстеження. Мені потрібно пожиттєво вживати імуносупресори, – каже Володимир Євгенович. – Після операції в Білорусі я приймав по 68 таблеток на день. Поступово їхню кількість зменшували, тож зараз приймаю 22 таблетки на день. Потрібно постійно обстежуватися, чи немає ризику відторгнення серця. Мене курує лікар Володимир Танський, який зараз працює у Ковельській лікарні (Волинська область). Він постійно цікавиться моїм станом здоров’я. Я дуже йому вдячний за допомогу".
Отримав серце 39-річної жінки
Після усіх випробувань Володимир Рибак переконаний, що йому дуже пощастило.
"Дружина мені так і каже, що я щасливчик. Адже серед багатьох людей, які потребують пересадки серця, чомусь обрали мене. Я колись не замислювався над тим, чи став би донором органів, а тепер знаю: якби міг – став би. І знайомим своїм пояснюю, що це потрібно робити добровільно", – каже Володимир Євгенович.
Запитую, чи відчуває чоловік, що в його грудях б’ється чуже серце, чи не сниться йому той, хто подарував йому шанс на життя.
"Пересадку серця робили в Білорусі. Інформацію про донора там ніхто не розголошував. Це суворо заборонено. Уже потім лікар в Україні мені розповів, що я отримав серце від 39-річної жінки. Це все, що я знаю про ту, хто врятувала мені життя. У мене після пересадки серця нічого не змінилося. Я такий, яким був до операції, і мені ніколи не снилася жінка, яка стала моїм донором", – розповідає Володимир Рибак.
І хоч після пересадки серця не можна вважатися повністю здоровим, але чоловік запенвяє, що живе повноцінним життям.
"Зараз почуваюся прекрасно. Дозволяю собі навіть випити склянку домашнього вина. Вранці роблю зарядку. Їжджу з дружиною на прогулянки до лісу або у якісь цікаві місця. Я не працюю, бо отримав І групу інвалідності, але попри це, я живу повноцінним життям, завдяки чужому серцю", – зізнається Володимир Рибак.
Раніше повідомлялося, що на Буковині понад сто хворих чекають свого донора, тому важливо розвивати Центр трансплантації.
