Обійшов пішки майже всі буковинські села та Карпати: 89-річний художник з Чернівців досі малює

Він пише картини і готується до ювілейної виставки.

Із Рудольфом Лекаловим ми зустрілися в краєзнавчому музеї, де він виставляв свої картини. Із довгим сивим волоссям, усміхнений, він випромінював привітність і доброту. "Я наче та стара верба, яка щоразу відроджується, – жартує чоловік. – Навіть зобразив себе у вигляді верби. Назвав цю картину "Автопортрет". Якось французи хотіли купити її, але я не продав. Вони не вірили, що я сам її написав, бо, мовляв, людські руки не можуть так тонко зобразити всі лінії. Казали, що я зробив це з допомогою комп’ютера. "Та тоді в нас не було ще комп’ютерів", – відповів їм".

"Дідусь не може спокійно сидіти без роботи. Він цілими днями пропадає у майстерні, де пише картини. Багато читає, буває, до півночі сидить, – каже внучка Саша. – Улітку ходив збирати трави, якими лікується. Я допомагала дідусеві оформляти каталог, переклала текст англійською мовою".

"Малювати почав ще в школі"

Художник показує каталог із роботами. Пейзажі, портрети, шаржі…

– Ніколи не рахував, скільки намалював картин. Якось написали, що п’ять тисяч. А я подумав: звідки вони знають, якщо я сам цього не знаю, – сміється пан Рудольф. – Хоча я багато працював із дитинства – з ранку до вечора. Бувало, що всю ніч малював. Провів 12 персональних виставок. Мої картини є в багатьох країнах. Портрети малював: Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Олеся Гончара, Ніни Матвієнко… Ілюстрував книги багатьох письменників та поетів, зокрема Тамари Севернюк Галини Тарасюк, Івана Снігура, Михайла Ткача. Оформляв концертні плакати Назарія Яремчука і дуету "Писанка". Одна книга, над якою я працював, – спогади в’язнів концтаборів, розійшлась по найбільших бібліотеках світу. Мені прийшла подяка з бібліотеки Конгресу США.



Хист до малювання проявився ще в школі. "Якось вчителька поставила мені за малюнок п’ятірку з плюсом. Після цього однокласники почали просити, щоби я їм щось намалював. Відтоді все і почалося, – пригадує художник. – Після служби в армії я приїхав до Чернівців, де було відоме на всю Україну художнє училище № 5. Прийшов подавати документи, а мені кажуть, що набір вже закінчився. Тоді я поїхав у Ленінград, де вступив у художнє училище. Не довчився, бо тяжко захворів. Повернувся до Чернівців, де познайомився зі своєю дружиною. Ми вдвох працювали у школі села Рідківці: вона викладала математику, а я – малювання. Потім перебралися до Чернівців. Народилося двоє діток. Маю дев’ятеро внуків і п’ятеро правнуків. Є ким тішитися".

"Люблю збирати лікарські трави"

Рудольф Лекалов обійшов пішки майже всі буковинські села та Карпати. Відпустки проводив із друзями-художниками в горах.

– Майстерні тоді в мене не було. Малював усе на природі, причому за будь-якої погоди. Зимою розгрібали сніг, ставили навіси або великі парасолі, розкладали мольберти, – пригадує художник. – Найбільше люблю малювати верби. Вони ніби притягують мене до себе. Зобразив ці дерева на сотнях картин. Мій друг Михайло Молдаван навіть назвав мене "вербовим художником". Орест Криворучко, з яким ходили разом на етюди, жартував, що всі верби вітаються зі мною. Але я малюю не гарні верби, а покалічені. Це безсмертне дерево: впаде і знову пускає коріння, знову росте. Ніби символ України.

Ще одне захоплення пана Рудольфа – фотографування. "Всюди беру із собою фотоапарат, – запевнив чоловік. – Зробив тисячі знімків. А ще люблю збирати лікарські трави. Заохотила мене до цього моя донька, яка була чудовим фітотерапевтом. Знаю, чим помічна кожна рослинка. Наприклад, календула – природний антибіотик. Квіти каштана зміцнюють судини. Звіробій та меліса лікують багато болячок. Сушу їх, роблю різні настоянки. Лікую і себе, і друзів та знайомих. До лікарів не звертався вже багато років. Не вживаю пігулок і не їм м’яса. Здебільшого споживаю фрукти, овочі, цибулю, часник, інколи сало. Почуття гумору теж допомагає продовжити вік. А ще треба у всьому знати міру, бо нічого не забереш на той світ. І багато працювати…"

Зараз Рудольф Лекалов готується до ювілейної персональної виставки. "Наступного року мені виповниться 90. Я народився 20 жовтня 1932 року. Але мама переписала метрику і зменшила мені вік, аби не забрали на війну. Тому в офіційних документах значиться мій рік народження 1933-ій, – пояснив художник. – Представлю на виставці багато нових картин,над якими зараз працюю. За 70 років творчості я не нажив багатства, але займався тим, що люблю"

Із досьє "МБ"
Рудольф Лекалов, художник-графік. Народився 20 жовтня 1932 року в Ленінградській області (Росія). Навчався у Ленінградському художньому училищі. З 1955 року проживав із дружиною у селі Рідківці Чернівецької області, де працював у школі. Закінчив факультет графіки Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова. У Чернівцях працював у художній студії при Будинку народної творчості художником торговельної реклами та виробничих художніх майстерень. Був художнім редактором видавничого відділу управління по пресі облвиконкому, головним художником газети "Радянська Буковина" і краєзнавчого музею. Член Національної спілки художників України. Лауреат премії імені І. Бажанського.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram