Тут представлено майже триста кращих експонатів із колекції Чернівецького музею народної архітектури та побуту.
Виставка діє в міському центрі культури "Вернісаж", що на вулиці Кобилянської, 53. Сорочки давні – їм по сто і більше років, а яскраві кольори ниток досі не поблякли. Розшиті орнаментами, візерунками, квітами, пташками, білим по білому…
Дівчинка з 12 років готувала собі придане
На виставці представлені буковинські сорочки кінця ХІХ – початку ХХ століть.
Усе оформлено у вигляді оригінальних композицій. Ось жінки зібралися на вечорниці та прядуть на кужелі веретенами нитки, а в дерев’яній колисці спить немовля. Жінки в народних строях, голови завиті хустками і тканими рушниками… Є сувої полотна, з якого шили сорочки.
Представлене також ткацьке знаряддя – кросна, гребені, мотовила, потаки, кожівки, веретена. Вони були в кожної майстрині, а вироби, виготовлені з їх допомогою, ставали своєрідною візитівкою її таланту.
– У наших фондах зберігається велика колекція вишитих сорочок – понад вісімсот. На виставці представлена лише частина з них. Це здебільшого святкові сорочки, бо буденних збереглося мало. Їх носили, доки вони не рвалися, рештки перешивали на дітей або робили ганчір’я, – розповів Олексій Третьяков, науковий співробітник музею. – Лляне полотно було досить дороге, тому його мали здебільшого заможні господині. Більшість буковинців шили сорочки з конопляного полотна. Виготовлення вишиванки було дуже трудомістким і займало рік. Треба було посіяти коноплі, виростити їх, зібрати, замочити у воді, обробити на терлиці, випрясти нитки, виткати полотно. І вже взимку, коли не було роботи на полі, жінки починали вишивати. У давнину використовували звичайні нитки, які фарбували натуральними барвниками. Пізніше почали купувати вже готові кольорові, які привозили з інших країн, зокрема з Канади. Деякі сорочки вишиті бісером, їх вага сягала 5-8 кілограмів. Такі вироби були доступні тільки заможним сім’ям, бо бісер коштував дуже дорого.
Є на виставці багато давніх дерев’яних скринь, де колись зберігали святковий одяг. "Ось весільна скриня ХІХ століття, куди дівчина складала посаг. До нього входили багато обов’язкових предметів, зокрема вишиті сорочки, – показує пан Олексій. – Колись на Буковині дівчатка з 12 років уже починали готувати для себе придане. Тоді вони рано виходити заміж. І коли дівчину забирали до чоловіка, то за нею їхало кілька возів з її посагом".
Щодня надягали хлоп’янки
– Представлені на виставці хлоп’янки – це простіша за кроєм жіноча сорочка, яку надягали щодня. Її шили із суцільного полотна і пришивали прямі рукави. Зверху робили поперечний розріз для шиї та поздовжній для пазухи. Оздоблювали вузькими смужками орнаменту на рукаві та поділі, – пояснив науковець. – У сорочках з плечовими вставками вгорі на рукаві вишивали особливу смугу "морщинку" шириною 5-10 сантиметрів із геометричним візерунком. Вона була здебільшого жовтого кольору, в селах над Дністром – зеленого. В деяких місцевостях – чорного, синього, білого, сріблястого, червоного кольорів. Рукави гуцульських сорочок оздоблювали циркою.
– Щоби повторити давню буковинську сорочку, треба інколи знати до десяти технік вишивання, – розповів етнограф Микола Шкрібляк. – Старовинні автентичні сорочки мають гармонійне поєднання елементів та кольорів. Крім ниток та бісеру, буковинці використовували ще й делікатне вкраплення золотої та срібної нитки –сухозлітки. Ще дуже часто вишивали лелітками, які добре збереглися досі. Разом із бісером вони гарно підкреслюють той чи інший орнаментальний мотив.
Виставка старовинних буковинських сорочок у центрі культури "Вернісаж" працюватиме до 15 листопада з 11:00 до 19:00.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
