Невідома Буковина: як євреїв відгородили колючим дротом у гетто

У газеті "Bucovina" від 16 жовтня 1941 року вміщено повідомлення про те, що в суботу, 11 жовтня, в Чернівцях було сформоване тимчасове гетто, куди були переселені всі євреї з верхньої та центральної частини міста на територію довкола кладовища, залізничної станції, а також вулиць єврейського району.

Від решти міста гетто було загороджене дошками і колючим дротом, вдень та вночі контролювалося військовими і поліцейськими.



У Чернівецькому музеї історії та культури євреїв Буковини зберігаються вісники спогадів очевидців тих трагічних подій, яким вдалося вижити.

"Ці спогади записані на початку 1990-х років, коли живими були ще чимало свідків тих страхіть, – пояснив "МБ" директор музею Микола Кушнір. – Усі євреї Буковини – і дорослі, і діти – стали жертвами Голокосту. Скільки залишилося в живих – важко сказати. Після війни вони були розпорошені по всьому світу – від Австралії і Аргентини до Канади, також у США, Ізраїль, Німеччину, Францію… Тоді вони були маленькими дітьми, але добре пам’ятають, що їм довелося пережити".

Територію загородили колючим дротом

На початку Другої світової війни на території всієї Буковини проживало приблизно 120 тисяч євреїв, у тому числі в Чернівцях – близько 45 тисяч. Коли було створено гетто, то, за різними свідченнями та документами, тут знаходилося приблизно 50 тисяч осіб.
Микола Кушнір показує звіт румунської адміністрації про депортації євреїв Буковини.

"Вони тривали з 13 жовтня до 15 листопада 1941 року, – розповів пан Микола. – Відселення або, точніше сказати, ув’язнення чернівецьких євреїв у гетто відбулося 11 жовтня. Але воно було створене значно раніше – впродовж серпня-вересня. Міська влада на чолі з примарем Трояном Поповичем підготувала окремий район, куди мали примусово переселити всіх євреїв Чернівців, незалежно від віку, професії, соціального статусу.
ід загрозою смерті вранці 11 жовтня всі євреї залишили свої домівки і переселилися у відведену зону. Її загородили парканами і колючим дротом, поставили вартових. Було щонайменше два входи – біля церкви Параскеви і на початку нинішньої вулиці Сагайдачного, тому встановили дві меморіальні дошки. Територія гетто була досить великою і займала десь третину всієї міської площі. Вона не вся була придатна для проживання. Люди займали всі будівлі – лікарню, синагоги, єврейські товариства, притулок. Дехто тулився на горищах, у підвалах, під’їздах, навіть на вулиці".

Відправили 16 потягів

У гетто були і румунська адміністрація, і спеціально створена єврейська, яка, власне, відповідала за життєзабезпечення.

"Люди повинні були якось харчуватися, лікуватися, ховати померлих. Проте чіткого відпрацьованого механізму не було з тієї простої причини, що гетто існувало тимчасово – менше місяця. Його основним завданням було зібрати всіх євреїв та депортувати із Чернівців, – продовжив свою розповідь Микола Кушнір. – Цих 50 тисяч людей почали сортувати. Троян Попович та інші чернівчани якимось чином переконали румунський уряд у Бухаресті, що частину міських євреїв треба залишити в якості робочої сили.

Аргумент був простий і прагматичний: "Без єврейських фахівців місто не може існувати". Надійшла офіційна вказівка, що треба вибрати в гетто євреїв певних професій і залишити їх у Чернівцях. Сформували список тих, хто підпадав під ці критерії. Гадаю, що були і зловживання, і спроби записатися під іншою професією.

Хоча люди тоді ще не усвідомлювали, що це шанс залишитися живими. Таким чином утворилися дві групи. Одні євреї отримували спеціальні документи-дозволи і йшли додому, інших відправляли потягами в Трансністрію.



За даними румунської адміністрації, всього було 14 таких потягів з різною кількістю товарних вагонів. По дорозі багато людей помирало.
Поступово гетто порожніло, і в другій половині листопада його ліквідували. Зняли загородження, і ця територія знову стала доступною для всіх.

Документи, які видавали євреям, на деякий час рятували їм життя. Але влітку 1942 року вони втратили свою силу.

Трояна Поповича змістили з посади. І ці так звані "троянові євреї" знову опинилися під загрозою депортації. Хоча в румунських документах не знайдете слова "депортація", вони називали це "евакуацією".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram