За якусь годину я дізналася про музично-драматичний театр імені О. Кобилянської більше, ніж за всі рази, коли ходила сюди на вистави. Усе це – завдяки екскурсії, яку кожен охочий може замовити за кілька гривень.
Про це йдеться у публікації "МБ".
Про те, що можна собі замовити екскурсію театром, я дізналася випадково з відео про Чернівці заїжджих блогерів. Мандрівники щиро захоплювалися нашим театром і завдяки екскурсії розкрили його з малознайомих сторін. Подорож цією чудовою будівлею вирішила замовити і я. Пощастило – екскурсію для мене проводив сам директор театру Юрій Марчак.
"Про ковбасу вже не поговориш"
Розпочали з вестибюлю, до якого можна потрапити через парадні двері. Тут Юрій Марчак повідав історію будівництва театру.
"Будівля спроєктована віденськими архітекторами Гельмером і Фельнером. Їх запросили на роботу до Чернівців після того, як були споруджені за їхніми проєктами театри у Відні й Одесі. Будівництво розпочали у липні 1904 року. Не все від першої до останньої цеглини будувалося на місці. Більшість елементів створювали у Відні і привозили сюди на залізничних платформах. Вже тут їх монтували на опорах та залізних болтах. Потім стіни обліплювали очеретом, гіпсували, а далі розпочиналися оздоблювальні роботи. Для усіх цих етапів будівництва залучали найкращих майстрів із Буковини та всієї тодішньої Австрійської імперії", – розповідає Юрій Марчак.
Театр споруджений на кошти чернівецької громади. На це з міської казни тоді витратили 606 тисяч крон. Складно зараз перевести цю суму на сучасні "розцінки", але те, що вона була дуже великою, зрозуміло. Дивують також темпи, якими велося будівництво: театр побудували за якихось 14 місяців! Урочисте завершення всіх робіт відзначили 3 жовтня 1905 року. Тоді як зараз, переконаний директор, на це знадобилося би близько 10 років (за умови наявності фінансів), а то й більше.
У 1979 році театр капітально відремонтували. Заново оздобили інтер’єр майже трьома кілограмами сусального золота. Ремонт тривав два роки, загалом тоді витратили 600 тисяч радянських рублів.
Отак ми собі розмовляємо у вестибюлі, і раптом пан Юрій зауважує: "А ви знаєте, що ми стоїмо якраз у центрі акустичної ями?" Від несподіванки починаю дивитися під ноги – чи ж раптом не провалюся?
"Яма знаходиться під підлогою, – пояснює пан Юрій. – Вона глибока, понад два метри, споруджена з піщаника та керамічного посуду у формі правильного трикутника. Ця яма і купол вгорі створюють просто неймовірне відлуння. Через це розмови у холі чутно аж на ар’єрсцені (сценічний простір перед основною сценою). Відповідно, і найменший шепіт там також чутно до останнього ряду амфітеатру. Тож нашу розмову з вами зараз чують практично у всьому театрі. Цілком ймовірно – хоча це лише моя гіпотеза – схожі звукові ями вміщені і у стінах театру".
Така потужна акустика є однією з тих основних складових, чим цінні театри, споруджені архітектурним бюро "Фельнер і Гельмер". Вони ж, своєю чергою, для досягнення такого ефекту користувалися методами, започаткованими ще в стародавньому Римі та Греції. Там теж вмуровували такі звукові ями. Одне з призначень таких ям, за розповідями, – зняти з відвідувачів побутовий стрес і налаштувати їх на чарівне дійство, яке має відбутися на сцені.
"Окрім того, таке сильне відлуння змушувало глядачів припинити розмови. Бо якщо в церкві ми здебільшого замовкаємо, то в театрі часом продовжуємо розмовляти. Але відлуння повторює наші слова, і тут уже стає якось незручно розмовляти, скажімо, про те, по чому ми купили ковбасу на базарі", – жартує Юрій Марчак.
"Колись приходили до театру і перевзувалися"
Піднімаємося з паном Юрієм мармуровими сходами на другий поверх. Співрозмовник звертає мою увагу на тримачі для поручнів, виготовлені у формі орлиних лап. Це не просто так, зауважує Юрій Марчак.
"На гербі Австро-Угорської імперії був зображений орел. Тож тримачі для поручнів у формі орлиної лапи мали давати публіці відчуття, що держава є для них опорою".
Спочатку театр був розрахований на 813 місць. Але зараз майже сотню з них зайняли "кукушки" – потужні прожектори (загалом їх 380!), а також звукорежисерський та світловий пульти. Тож тепер тут 730 глядацьких місць. А через карантин зараз взагалі можна займати лише 350 із них.
Дорогою пан Юрій показує величезні дзеркала. Зауважує – вони автентичні, віденські.
"Під час капітального ремонту їх забрали до обкому партії. А у 1991 році мені зателефонували і сказали: "Заберіть свої дзеркала!" Я тоді працював завідувачем міського відділу культури. Ще так здивувався – чого це мої дзеркала? Звідки у партії тоді знали, що я стану директором театру, – для мене досі загадка".
Мені не терпілося втрапити до цісарської, або ж, як її почали називати за Румунії, – королівської ложі. До неї з вулиці вів окремий вхід та сходи. Я повагом ними пройшлася: справді, коли такий окремий вхід створений лише для тебе, – відчуття цісарсько-королівські. А ще ж окрема роздягальня та туалетна кімната. Розкіш! Ну, а про саму королівську ложу, чи то пак ложу-літер бельєтажу, нічого й говорити. Сів там – і ввесь світ, тобто театр, біля твоїх ніг. Щоправда, не дуже добре видно все, що відбувається на сцені.
"А це було не основне, – зауважує Юрій Марчак. – Головне призначення такої ложі – щоби цісаря або короля було одразу видно всім глядачам. Щоби вони бачили, що їхній керівник із ними разом. Недарма наш театр називали малим королівським".
Розглядаю залу. Бачу, що передні глядацькі крісла прикрили червоним покривалом. Частина інших крісел заліплена червоно-білими стрічками.
"Те, що перекрите стрічками, – це у рамках карантинних обмежень, – пояснює директор. – А прикриті покривалом крісла – це, щоби пилюка зі сцени не летіла на оксамит, яким оббиті крісла. Шануємо майно, хочемо, щоби воно мало гарний вигляд".
Куліси театру були опущені, але на те вона й екскурсія, щоби потрапити і за лаштунки.
Тут саме тривала підготовка до репетиції нової вистави "Ніч на полонині" за твором Олександра Олеся. Мені пощастило послухати, як грають на музичних інструментах (у тому числі сопілці та цимбалах) акторки, а також помилуватися декораціями.
А ще Юрій Марчак мені показав всілякі технічні штучки, які залишаються поза сценою: вентиляційні люки (завдяки їм знизу йде тепло на сцену та в залу – адже в глядацькій залі немає батарей, а також не перегріваються мотори), режисерський пульт і пульт для механічних прожекторів та всілякі інші установки.
Потім ми спустилися у приміщення під сценою. Там я побачила механізми, завдяки яким обертається сцена та які управляють пожежною завісою.
"Усе це ми обслуговуємо щороку після завершення театрального сезону. Нам багато років допомагає машинобудівний завод. Глядачі думають, що тут тільки й господарства, що сцену прибрати. А тут купа всіляких заморочок", – зауважує пан Марчак.
Директор ще багато цікавого розповідав. До прикладу, я навіть і не знала, для чого оті перегородки перед гардеробом. Думала – щоби зручно було класти верхній одяг, коли роздягаєшся. Виявилося – це шафки для взуття.
"Колись публіка приходила до театру, і тут перевзувалася в туфлі. Вечірня сукня була незмінною частиною гардеробу панянок, які відвідували вистави. А зараз уже кожен ходить, як хоче: чоботи, джинси…"
Як записатися на екскурсію:
Через карантинні обмеження в кількості відвідувачів – до 10 осіб. І то лише у час перерви між репетиціями або виставами. Ранішні репетиції тривають з 10.00 до 14.00, вечірні – з 17.00 до 21.00. Тобто час для екскурсій – з 14.00 до 17.00.
Замовити екскурсію можна в касах театру. Вартість – 35 гривень з людини.
Уже цієї неділі – 24 листопада – у Чернівцях, за сприянням "Словацько-Українського культурно-освітнього товариства", відбудеться зустріч із представниками освітньої програми Free Student.
22 серпня 2023 року Президент України підписав закон, що стосується обов’язкового облаштування бомбосховищ у новобудовах. Як відреагували на ці зміни забудовники й що вони вважають пріоритетним у процесі зведення своїх новобудов, ми поцікавилися у Василя Воєвідка, генерального директора відділу продажів будівельної компанії "Родоліт".
В Україні є чимало компаній, що працюють в галузі архітектурного проєктування та дизайну. У міру того, як між ними зростає конкуренція, підвищується і професійний рівень архітектурних бюро. Про особливості роботи одного з таких чернівецьких бюро ми розпитали у Дарії Олексюк, операційного директора бюро архітектури та дизайну DAR group&partners.
0
3 994
