22 січня відзначаємо 102-гу річницю Акту Злуки – дня, коли Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналася з Українською Народною Республікою.
Новоутворена держава проіснувала лише рік. Проте сам факт її створення дав українцям серйозний поштовх усвідомити себе нацією. В історії України це один із тих славних, хоча й трагічних, періодів, якими ми пишаємося.
"Зникли русини, з’явилися українці"
Серед тих, хто творив цю історію, була і родина Тотоєскулів із Буковини: батько Макарій та його сини Володимир і Нестор. Їхня сумлінна служба в лавах Української Галицької Армії (УГА), що боролася за становлення ЗУНР, а особливо трагічна доля на початку минулого століття викликали чималу цікавість у тодішній пресі. Проте зараз ці прізвища практично забуті. Хоча родинний гробівець Тотоєскулів розташований у 33-му секторі Руського кладовища на вулиці Зеленій, проте туди майже ніхто не навідується.
Повернути героїв із небуття вирішив голова товариства "Український Народний Дім у Чернівцях" Володимир Старик. Для четвертого тому "Енциклопедії ЗУНР" він підготував докладні статті про Макарія, Володимира та Нестора Тотоєскулів. Невдовзі вони побачать світ. А поки що пан Володимир розповів цікаві факти про славну родину у публікації "МБ".
"Хоча багатьма жителями падіння Австро-Угорської імперії сприймалося як крах світу, проте це був той крах, якого політично свідомі українці чекали і бажали. В імперії українці перебували на нижніх щаблях державної драбини. Як національна спільнота вони не мали прав ні в Галичині, ні на Буковині. Проте війна за власну державу все ж виокремила Східну Галичину від Західної, Північну Буковину від Південної. Українці на територіях, де становили більшість, відчули себе не просто етнографічною масою, а державним народом. Пів року в них була власна держава, військо. Якщо народ хоча би ненадовго мав щось своє, він ніколи вже не захоче бути в чужій державі. Так, цього запалу було недостатньо, щоб утриматися. Проте вистачило, щоби створити новий народ. До війни то були "учтіве русіни" (як їх називали поляки), які ходили до української церкви, а вдома розмовляли польською. Такі "чемні русини" були мрією поляків. Проте після війни в Галичині та на Буковині русини зникли, натомість з’явилися українці", – зауважує Володимир Старик.
З однієї війни пішов на іншу
Дивом є те, що в наскрізь німецькомовних тоді Чернівцях знайшлися такі люди, як Макарій Тотоєскул та його сини. Володимир і Нестор навчалися в православній гімназії, де хоч і вивчали українську мову, проте це все одно був німецький заклад, заснований на кошти опанованого румунами Православного релігійного фонду. Та цікаво, що з тодішнього студентського оточення, крім братів Тотоєскулів, вийшло ще багато майбутніх бійців УГА.
"Серед них, до прикладу, сотник генерального штабу Корній Купчанко та інші, – каже пан Володимир. – Це люди відповідальні та патріотичні, які займали високі посади в армії. Таких були десятки. Незрозуміло, як у таких тотально онімечених Чернівцях взялися такі люди, як брати Тотоєскули. Чи це вони здому приносили цей патріотизм, чи набиралися його у своєму молодіжному середовищі, або ж від вчителів, серед яких були свідомі українці, – достеменно невідомо. Та факт залишається фактом. Після кількох років напружених боїв, як командир батареї на різних фронтах під час Першої світової війни, Володимир Тотоєскул, вшанований численними нагородами за бойові заслуги, вступає на службу сотником в українську армію".
"Уявіть собі, – провадить В. Старик, – людина майже п’ять років воювала на фронті. Це була страшна, кривава війна. Та замість того, щоби повернутися додому і спокійно жити з батьками, він іде на порожнє місце, де нічого немає, засновує перший гарматний полк УГА … І через місяць гине…Сталося це тоді, коли українська армія намагалася замкнути кільце довкола зайнятого поляками Львова. Володимир сам їхав у гарячі точки. Так і цього разу. Разом із братом Нестором та іншими солдатами вони спорудили саморобний "бронепоїзд": на платформу, що чіпляється до паротяга, встановили гармати, кулемети, оточивши їх невисокою стіною з дерев’яних брусів. У грудні 1918 року на чолі Коломийської батареї Володимир в’їхав у польські позиції під Львовом, обстрілюючи їх. На мить виглянув, щоби скерувати напрям гармати, і тут у нього поцілив снайпер. Хлопець помер на руках брата. Йому було лише 23 роки…
За спогадами однополчан, Володимир був дуже симпатичною особистістю. Високий, ставний зовні, він також був відданим товаришем та відважним бійцем. Незадовго до смерті юнак заручився з сестрою гімназійного товариша, донькою відомої письменниці Олени Кисілевської. Утім, зіграти весілля не судилося…"
Трохи довшим – на п’ять років – було життя його старшого брата Нестора, ад’ютанта Вільгельма Габсбурґа (Василя Вишиваного) у легіоні Українських Січових Стрільців (УСС), пізніше хорунжого УГА. Після трагічної загибелі Володимира Нестор продовжував воювати у складі армії. Помер у лікарні в місті Клуж (тепер Клуж-Напока в Румунії), де лікувався від запалення мозкової пліви.
Переніс прах синів до Чернівців
Великої пошани заслуговує батько – Макарій Тотоєскул – педагог, сотник УГА. Він народився у 1872 році у селі Іспас на Вижниччині в сім’ї дрібного шляхтича. Вчителював у селах Вижниччини. Одружився з дочкою власників крамниць взуття у Чернівцях Адольфіною Куліцькою, дівчиною польського походження. Мешкав із дружиною у родинному обійсті в Іспасі, де й народилися його обидва сини. У 1914 році міністерство внутрішніх справ визнало належність до австрійського рицарського стану Макарія Тотоєскула як прямого і шлюбного нащадка стародавнього молдавського боярського роду. У результаті він отримав право використовувати шляхетську приставку до свого прізвища Ritter von.
Після розвалу Австро-Угорської монархії Макарій став на службу в українську армію як поручник УГА. Про те, наскільки авторитетною людиною він був, свідчить той факт, що уряд ЗУНР відправив його до Відня працювати у складі української ліквідаційної комісії.
"Якщо описати роботу цієї комісії простими словами, то вона розподіляла державне майно, яке залишилося після розпаду імперії. Це неймовірних обсягів праця. І, до речі, відбулася доволі організовано. Збереглося практично все: метричні книги, архіви, військове майно і речі тощо. Тоді, як після розпаду Російської імперії залишилася пустка".
У той же час гине молодший син Володимир, через кілька років помирає старший – Нестор. Убитий горем батько спорудив у Чернівцях родинну гробницю Тотоєскулів і переніс сюди прах дітей. У 1938 році, у 66-річному віці, поховали тут і його…
Історія трагічна. Та найсумніше те, каже Володимир Старик, що ця жертва майже ніким із сучасників не оцінена.
"Це унікальне для Буковини поховання українських героїв мусить бути взято під захист держави як пам’ятка історії національного значення, – переконаний науковець. – Та незважаючи на неодноразові звернення та офіційну підтримку мене Українським інститутом національної пам'яті, ні міська, ні обласна влада в Чернівцях досі не зробила нічого для увічнення пам'яті цієї славетної родини. Боюся, що гробницю Тотоєскулів спіткає доля багатьох схожих склепів на кладовищі: вона вщент зруйнується під впливом часу, і поступово згадка про героїв буде остаточно стерта з пам’яті невдячних нащадків…"
Довідка
Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР, до 13 листопада 1918 – Українська Держава) – назва держави, що проіснувала протягом 1918-1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни під час розпаду Австро-Угорської імперії.
19 жовтня 1918 оголошена "Проклямація Української Національної Ради" про створення Української держави в українських етнічних землях Австро-Угорщини. 13 листопада 1918 УН Рада затвердила Конституційні основи новоствореної держави – "Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії", а нова держава отримала назву "Західноукраїнська Народна Республіка".
ЗУНР охоплювала територію, заселену українцями – Східну Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада Польща розпочала польсько-українську війну. Польщу в ній підтримували країни Антанти, насамперед Франція. 22 січня 1919 року відбулася злука: ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Була окупована 18 липня 1919 року під час польсько-української війни. Території ЗУНР були анексовані Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував в еміграції, в подальшому припинив свою діяльність.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
22-01-2021, 09:40
0
2 805
