Молоді чернівчани часто знайомилися на балах в інституті танців Антона Філеса під час вальсу, танго, фокстроту. "Філес – це була марка, – захоплювався Дроздовський. – Він навіть читав курс "Танець та естетика рук і ніг" в альма-матер "Франціско-Йозефіна".

"Матусі стежили, з ким вальсує їхнє чадо"



До Філеса на курси записувалися адепти академічних товариств, які вчилися робити перші кроки на паркеті. Часом їх відвідували дами, які походили з "добропорядних родин". Збиралися в залі, на стінах якої висіли "мисливські трофеї", в кутку стояв рояль. Із балкона, який називали "курячими бантинами", зацікавлені матусі стежили за тим, з ким вальсує їхнє чадо. Замучений піаніст барабанив по клавішах, але часом маестро брав у руки свою скрипку й награвав щось, кружляючи по залі.

Відбувалися так звані "продовжені вечори", на які матері дівчат приносили бутерброди, десерт, торти. Напої купували за гроші від вхідних квитків. "З цих танцювальних курсів виросла не одна романтична квітка, й багатьох вони зводили докупи. А що при тому дехто, недовго думаючи, зопалу й одружився, можна вважати за успіх, однак набагато приємніше було, коли цьому кінцевому пункту передувало довге залицяння, в якому на рандеву сходилися обожнювання й почуття", – згадував письменник роки молодості. – Тоді, перед Першою світовою війною, і в період, що передував наступній, ще цінували порядність і форму. Тоді ще існувало щось на кшталт святої боязні й шаноби, яка остерігалася заходити надто далеко, – пише Дроздовський. – Відважнішим можна було податися на Габсбургсгьоге чи в якийсь інший гарний куточок, якщо стояла тепла пора року, взимку ж таку нагоду давало катання на ковзанах, коли зі схрещеними навзаєм руками кружляли по колу, бажаючи одного: аби ніхто не перебив цього раювання".

Зі своїми молодшими однокашниками Георг заснував товариство "Перша допомога". У дворі Німецького дому був обладнаний інтимний льодовий майданчик, де грала капела 41-го полку. Члени товариства гасали по майданчику зі щіткою для обтрушування одежі й намагалися допомогти дівчатам, які не могли втриматися на ногах. Інколи самі штовхали їх, аби потім галантно підняти та обтрусити.

У бійки студентів поліція не втручалася

У 1875 році Чернівці отримали університет, де було тільки три факультети.


"Весело було, коли пани студіози збиралися у своїх товариствах, – згадує Дроздовський. – Вони гордо носили свої стрічки, шапочки чи картузи, як і здобуті в поєдинках і на дуелях шрами…Армінії й тевтони парадували в червоному й чорному, готи любили зелене, алемани – блакитне. Католицькі франкони одягалися в біле. Блакитні й червоні картузи нап’ялювали на голови члени "Молдови" й "Букези", тимчасом як "Жунімеа" утримувалася від певної барви. "Гасмонеа", "Гебронія". "Зефіра" й "Геатід" репресували єврейство у всіх його барвах. Польські об’єднання звалися "Лехія" та "Огніско". Українці гуртувалися в товариства "Запороже" та "Чорноморе".

Письменник згадує, як у їхньому під’їзді румунські студенти билися палицями з українськими товаришами. Стояв страшний крик і оглушливий тріск. Поліція не втручалася. Але тут на арену битви вийшла мама Георга й голосно вигукнула: "Перестаньте, панове! Як вам не соромно, адже ви – студенти!". Один із войовників попросив вибачення. Після цього перейшли битися на вулицю, поки слабша група не покинула поле бою.

До дуелі готувалися у залі для фехтування. Існували навіть "цирульники", які зашивали рани. Дівчатам серця виплигували з грудей, коли вони бачили у бальній залі когось зі шрамами на обличчі.

Використано матеріали із книги Георга Дроздовського "Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram