Доктор філософських наук Олександр Бродецький у своєму блозі для "Молодого буковинця" розмірковує на тему вживання фемінітивів в українській мові.
Актуалізувати цю тему не треба. Вона у всіх на слуху. Та часом її висвітлюють, керуючись лише емоціями, відірваними від розуму. А гармонія почуттів і розуму – завжди краща, чи не так? Отже, з любов’ю до нашої української мови, поміркуймо!
Звісно, до кінця ХІХ ст. у вжиткові україномовних людей не могло бути фемінітивів (жіночих форм назв) на зразок "директорка", "депутатка", "президентка". У ті часи жінки в нас не мали й не могли мати таких посад і статусів. Але щодо професій, звань і титулів, посад, становищ, які у відповідні часи були типові як для чоловіків, так і для жінок, фемінітиви органічно застосовувалися.
І прикладів є безліч: "крамар" / "крамарка", "герцог" / "герцогиня", "шинкар" / "шинкарка", "робітник" / "робітниця", "імператор" / "імператриця", "поміщик" / "поміщиця", "майстер" / "майстриня", "наймит" / "наймичка", "дідич" / "дідичка", "служник" / "служниця", "князь" / "княгиня", "годувальник" / "годувальниця", "ткач" / "ткаля", "кравець" / "кравчиня" (або "швачка"), "чоботар" / "чоботарка"; "млинар" / "млинарка"; "чернець" / "черниця", "монах" / "монахиня", "ігумен" / "ігуменя", "абат" / "абатиса", "володар" / "володарка" ("владар" / "владарка"), "учень" / "учениця", "учитель" / "учителька", "гімназист" / "гімназистка" тощо.
А також, наприклад, "камеристка", "гувернантка"", "інститутка" (щодо яких чоловічі форми не вживалися). Нікому й на думку не спало б у ті часи щодо жінок з усіма цими (та іншими поширеними тоді) статусами чи заняттями не використовувати жіночі форми назв! Наша мова, як і, наприклад, чеська, словацька, низка інших слов’янських, німецька, іспанська, італійська тощо, за своєю граматичною природою є словотвірно й морфологічно гнучка щодо афіксального розмежування видів граматичного роду, а отже, й формування паралельних чоловічих та жіночих варіантів для називання стосунку людей до певних становищ.
Логічно, що із входженням жінок в інші професії та сфери діяльності наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. мова органічно витворює й нові жіночі форми для відповідних назв. Наприклад, у часи Івана Франка жінки, хай і нечасто, але вже могли мати директорську посаду. Тому в його текстах є слово "директорка".
Марко Вовчок застосовує у своїх творах слово "лікарка". Леся Українка, зважаючи на реалії часу і присутність її сучасниць у відповідних професіях чи статусах, використовує, наприклад, форми "авторка", "поетеса", "літератка", "лихварка", "телеграфістка", "модистка", "феміністка". Для Нечуя-Левицького та Ольги Кобилянської, зокрема, нормальним є слово "акторка". Класики першої половини ХХ ст. Уляна Кравченко, Максим Рильський вживають слово "поетка".
А оскільки тоді ж, у перших десятиліттях ХХ ст., жінок починають обирати до органів влади (інша річ, з реальними повноваженнями чи номінальними, якщо йдеться про СРСР), то і в народній, і в літературній мові закономірно з’являються відповідні фемінітиви. Про вживаність таких слів свідчить їхня представленість у текстах знаних письменників того часу. Наприклад, в Івана Качури ("кандидатка"), Андрія Головка ("делегатка", "депутатка"), Остапа Вишні ("делегатка"). Але, звісно, не лише в їхніх творах.
Усі наведені мною фемінітиви значаться (з ілюстраціями – посиланнями на тексти згаданих письменників) в академічному Словнику української мови в 11 тт. (СУМ-11, роки його видання, як відомо, – 1970-1980, і , до речі, це аж ніяк не діаспора, а Київ). Щоб у цьому переконатися навіть не треба йти по цей словник до бібліотек, адже він вільно доступний в Інтернеті.
А от ще деякі приклади фемінітивів у згаданому словникові: "діячка", "роялістка", "ретроградка", "демократка", "фашистка", "лібералка" (до речі, з посиланням ще на Івана Нечуй-Левицького, тобто слово давно вживане), "республіканка", "софістка", "полемістка" "керівниця", "заступниця" (не тільки в значенні "покровителька", "захисниця", а й у значенні "особа, яка когось заміщає, заступає у виконанні певних обов’язків"),"замісниця", "креслярка", "лаборантка", "практикантка", "аспірантка", "лінгвістка", "дослідниця", "методистка", "кореспондентка", "газетярка", "журналістка", "письменниця", "виконавиця", "космонавтка", "протестантка", "кондукторка", "трактористка", "льотчиця", "постановниця" (вистави), "музикантка", "проектувальниця".
До речі, всі ці слова (як і чимало інших фемінітивів) зазначені у СУМ-11 без жодних обмежувальних позначок – як цілком стандартні. Не має обмежувальної позначки і наявне там слово "математичка" (наголос на третьому складі). Так, так: це слово вжито у словнику не у шкільному жаргонному значенні глузливого називання вчительки математики, а в нормальному, нейтральному. Адже просто, без усяких застережень, чорним по білому написано: "жіночий рід до "математик"".
Наводить згаданий словник і слова "фізичка", "хімічка" (для називання представниць відповідних наук). Щоправда, вже до цих форм є обмежувальна позначка "розмовне". Так само є в СУМ-11 і слова "інженерка", "професорка", "директорка", "завідувачка" (теж із позначкою "розмовне"), "дипломатка" (із позначкою "рідко"). А втім, стилістично обмежувальні позначки тих часів можна сприймати з часткою скепсису.
Факт же в тому, що ці слова давно були в мові, вживалися в текстах літературних творів, у мовній практиці, і цього не змогло приховати навіть доволі кон’юнктурне та тенденційне радянське мовознавство.
Про що все це свідчить? Про те, що жіночі форми для назв звань, статусів, професійних позицій, посад рясно й систематично присутні в нашій і народній, і літературній мові в різні періоди її існування. Вони творяться на основі органічних словотвірних засобів, притаманних українській мові. А виникає потреба в тому чи іншому фемінітивові тоді, коли в конкретній царині діяльності з'являються жінки, що там самореалізуються. Це закономірне мовне явище, а не штучна вигадка міфічних сучасних "реформаторів мови", як дехто намагається тенденційно або помилково це зобразити.
До речі, мабуть, найбільш типовим і поширеним інструментом творення фемінітивів є суфікс "-к(а)". Щоправда, є й інші: "-ин(я)", "-иц(я)". Довільно й навмання використовувати ці суфікси, звісно, не можна. Кожен з них доречний лише там, де він доречний. Але від назв відношення до наук, що закінчуються в чоловічій формі на "соф-", "-лог", "-гог", цілком доречно вживати фемінітиви на "-иня": "філософиня", "філологиня", "педагогиня", "біологиня" тощо. Така практика дедалі послідовніше торує собі дорогу в життя. На нашу думку, такі форми зовсім не порушують засад милозвучності, а навпаки, звучать елегантно.
Крім того, є свідчення, що й у попередні століття грецькі жіночі форми від слів на"-лог" вживали з суфіксом "-ин(я)" – близько до того, як ці жіночі форми утворювалися і в самій грецькій мові. Наприклад, з історії відома візантійська імператорська династія Палеологів. То жінки з цієї династії іменувалися грецькою – "Палеологіна", а на наших теренах – "Палеологиня".Скажімо, в історичних працях вживається найменування болгарської цариці – Ірина Палеологиня. Є й інші приклади.
Існують, авжеж, і винятки: окремі назви відношення особи до певного статусу чи сфери діяльності не мають розмежування на жіночі і чоловічі форми. Але це саме окремі випадки. Зазвичай це або назви вузько спеціальних професій іншомовного походження (наприклад, "отоларинголог"), або слова на кшталт "суддя" (і він, і вона), "голова" (і він, і вона) та деякі інші.
І ще одне. Якось побачив на просторах Facebook чийсь допис про Гіпатію – античну пані, яка уславилася своїми здобутками у філософії, математиці, астрономії. А в коментарях, серед іншого, спалахнула дискусія: чи доречно вживати фемінітив "філософиня" в позаіронічному, серйозному контексті? У межах дискусії під тим дописом я вирішив подивитися, а як же низкою інших мов відтворюють її статус філософської та наукової діячки? Чи вживають фемінітив, чи все ж чоловічу форму? Для цього промоніторив статті про неї у Вікіпедії різними європейськими мовами.
Так ось. Цілою низкою мов органічно вживаються саме фемінітивні суфікси й закінчення. І це є нормою в тих мовах! Такою самою в цій словотвірній особливості є й наша мова! Наведу приклади, як назва сфери занять згаданої Іпатії звучить у різномовних статтях Вікіпедії. Отже, чеською: "filosofka", "matematička"; словенською: "filozofinja", "matematičarka" (так само і хорватською); польською: "filozofka", "matematyczka", сербською: "научницa" (щоправда, тут ужито фемінітив тільки щодо неї як науковиці загалом, а філософський, математичний, астрономічний її статуси виражено через чоловічі форми назв); румунською: "matematiciană", "filozoafă", "astronomă"; португальською, іспанською: "filósofа", італійською: "matematicа", "astronomа", "filosofа", німецькою: "Mathematikerin", "Astronomin" und "Philosophin", латинcькою - "philosopha".
Навіть не обов'язково бути достеменно обізнаним в цих мовах, щоб чітко побачити по суфіксах і закінченнях: всюди тут саме фемінітиви! Робімо ж висновки і не тримаймося за надумані стереотипи!
Олександр Бродецький, доктор філософських наук
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
