Якими будуть цьогорічні вибори до місцевих рад? Чи варто вірити обіцянкам кандидатів?
Про це та інше ми поспілкувалися з політологом, науковцем, а віднедавна і Почесним громадянином Чернівців Ігорем Буркутом.
"Порядних людей можуть використати"
– Ігорю Григоровичу, як ви розцінюєте виборчу кампанію в місті? Почули нові ідеї та думки від кандидатів?
– Побачив хаос, сум’яття, величезну кількість людей, розібратися в яких навіть я, політолог, не можу. Не уявляю, як це мають зробити рядові виборці. Та нічого цікавого не почув. Зустрів людей, яких особисто знаю, та хотів би бачити і в міській, і в обласній радах. Такі є, на щастя. Це порядні люди, яким можна довіряти. Та вони губляться серед маси незрозумілого народу.
– Чи можуть такими людьми просто скористаються?
– Так завжди було, є і буде. Один мій знайомий – хороша і розумна людина – йде від партії Пальчевського. Запитую: "Невже ніхто вам не сказав, хто такий Пальчевський?" На що він відповів: "Мені все одно, хто він, я йду, щоби щось робити для міста". Не знаю, чого у цій відповіді більше – наївності, бо цей чоловік не має політичного досвіду, чи чогось іншого… Його просто використають. Мені дуже шкода, бо людина хороша…
– Чи бачите кандидатів у мери, які здатні вирішувати міські проблеми?
– Після краху комунізму я ніколи не вірив жодним словам і обіцянкам. Треба вірити лише справам. От коли людина дійде до посади міського голови, почне працювати – побачимо, чи справді це спеціаліст, чи просто той, хто заробляє на цій посаді.
– Чи є у кандидатів команди, здатні вирішувати управлінські, комунальні та інші проблеми?
– Я бачу кілька таких команд, де є фахівці з різних питань. Хочеться вірити, що вони переможуть і зможуть щось зробити для Чернівців.
– Як би ви оцінили агітаційні кампанії?
– Вона ведеться бездарно. Найгірше – це зміна правил гри під час самої гри, що характерно для України. Ці вибори будуть надзвичайно складними для рядових виборців. Простій людині просто неможливо розібратися в тому морі осіб, які пхаються. Навіть найкращі політтехнологи не могли нічого вигадати в такій ситуації, коли на одне місце купа людей і партій.
Взагалі незрозуміло, що робити партіям на місцевих виборах. Що, якась загальноукраїнська партія напише, як вона каналізацію буде ремонтувати у Чернівцях? От вони й пхають у програму велику політику, яка не вирішується на місцевому рівні. Наприклад, про мир розповідають… Це що, вирішується питання війни та миру між Чернівецькою міською чи обласною радами?
Говорити ж про реальне дуже важко, тому що треба бути спеціалістом. А таких не слухають. Скажімо, така чернівецька проблема, як вода. Всі розуміють, що з тим старим водогоном не буде добра – він тріскатиметься знову і знову… Але потрібен спеціаліст із розрахунками, який скаже, що слід зробити. Та виникає питання – а дід Панас і бабця Гапка зрозуміють, про що він буде розповідати?
"Написи вражають ідіотизмом"
– Якої ви думки про передвиборчі гасла кандидатів?
– Мене вражає та кількість грошей, яка викидається невідомо на що. Найкраща технологія на місцевих виборах – зустрічі з виборцями, "від дверей до дверей". Та зараз вона недієва у зв’язку з епідемією. А оті всі написи просто вражають ідіотизмом. Найбільше мені сподобався один кандидат зі Сходу України. У нього прекрасне прізвище, з яким на Захід краще не пхатися, – Дупа. Ще й гасло вигадали: "Дупа знає, що робити!" От це точно – вона знає.
– Які ж технології можуть зараз привернути виборців? Шоу?
– Не знаю, чим можна зараз зацікавити виборців. Здається, вони вже насміялися над "95 кварталом" стільки, що вистачить і на 96-ий, і на 97-ий… До речі, знаєте, якою була перша назва цієї команди КВК? "Криворізька шпана". Оце було точно, і воно досі актуально.
А програми ніхто не читає, за винятком, можливо, найкоротших. Я заради інтересу переглянув кілька. Їхній сенс зводиться до одного: "Я зроблю все добре!".
– Як же простим людям розібратися у списках кандидатів?
– У тому й біда. Хоча ЗМІ намагалися людей ознайомити з нюансами цьогорічних виборів, проте все настільки складно, що зрозуміти дуже непросто. Найважче для багатьох – розібратися з партіями і людьми від партій. Треба голосувати за партію, водночас від неї на один мандат іде кілька кандидатів.
Якби моя воля, я би ці вибори переніс на наступний рік. Насамперед через епідемію. А ще за цей час люди би змогли в чомусь розібратися.
Бо поки що в мене дуже песимістичний прогноз щодо цих виборів. По-перше, обов’язково буде спалах епідемії. По-друге, величезна кількість зіпсованих бюлетенів – не навмисне, а саме через те, що люди не розібралися.
Взагалі тема виборів обридла вже до чортиків. І не лише мені. Спілкуюся по телефону з багатьма. Усі, почувши слово "вибори", починають плюватися і матюкатися.
"Хотів стати психіатром, але передумав"
– Ви опанували пів десятка професій, і у всіх досягли успіху… Яка з них для вас найважливіша?
– Мій батько мав кілька професій, і у всіх був успішним. Тож і я так хотів. Працював медиком, потім став істориком, політологом, журналістом, науковцем, педагогом…
Зокрема, моя перша професія була медична. Я закінчив медичне училище і працював у лікарні. Без медичної освіти, мабуть, не дожив би до 73 років зі своїм станом здоров’я. Спочатку хотів стати лікарем-психіатром. Та коли потрапив на практику до психлікарні, побачив, що це не лікарня, а тюрма. Тоді вирішив, що краще вже мені вивчати суспільство через історію. Заочно вступив на історичний факультет ЧДУ, пізніше перевівся на стаціонар.
Дуже важливою для мене є наука та педагогічна робота. Одним із перших я почав досліджувати русинів, за що мене били з усіх боків. Мені пропонували захистити монографію по русинству як докторську дисертацію. Та я не хочу жодних дисертацій, з мене кандидатської вистачило. Наука – це наука, а дисертації – це інше.
З університетом пов’язаний значний проміжок часу мого життя. Я й зараз підтримую зв’язки зі своїми студентами.
Та найголовніше для мене в житті – залишатися людиною. Вважаю, якщо я комусь у чомусь доброму допоміг, то недарма прожив.
– Ви любите постійно пізнавати щось нове…
– І намагався такими робити своїх студентів. Підкреслював їм: у вас на історичному факультеті є можливість безкоштовно вивчати румунську – то вчіть. На жаль, українці мало її знають. А це дуже погано. Бо коли українець на Буковині знає румунську мову, у нього зовсім по-іншому складаються відносини з сусідами-румунами.
До речі, вивчаю ще китайську. Тренуюся писати ієрогліфи. Це корисно для мозку. А от вчитися розмовляти китайською треба з носіями цієї мови.
Також дуже люблю старовинні речі. Як і дружина, колись працював у музеї. Кажуть, немає колишніх чекістів. Так і колишніх музейників немає. Коли нам із дружиною трапляються старовинні речі, ми не можемо випустити з рук, мусимо розібратися. А син їх любить ще більше. Він ще й вміє їм давати друге життя. Наприклад, ми не можемо відремонтувати патефон, а він – так.
– Ви народилися не в Чернівцях, проте стали справжнім чернівчанином. За що ви любите це місто?
– У Чернівці закохався з перших секунд, коли ми лише переїхали міст через Прут і я побачив отой старий синьо-жовтий чернівецький трамвай. Я приїхав із Чорткова, а ви ж розумієте, що таке синьо-жовтий колір для галичанина. Також помітив просто фантастичну чистоту чернівецьких вулиць. Адже Чернівці тоді були одним із найчистіших міст Союзу. З 1968 року мешкаю тут.
Чернівці – унікальне місто. Колись один із провідних істориків світу Тофік Ісламов приїжджав всюди. Під час розмови він сказав мені, що у світі залишилися лише два міста, в яких ще є трохи Австро-Угорщини – Чернівці і Трієст в Італії.
Ще тут особливі люди. Якось вже в часи незалежної України до мене на зупинці підійшов старенький єврей. Він запитав німецькою, як проїхати кудись. Я, наскільки вмів, відповів йому німецькою. Він почув у моїй німецькій єврейське слово. І звернувся до мене вже на ідиш. Я йому теж відповів на ідиш. Далі він звернувся до мене польською. Я без проблем йому відповів, адже польська для мене – майже рідна. Потім ми перейшли на українську, а наприкінці – на румунську. Раптом мій співрозмовник мене обійняв, заплакав і сказав: "Du bist alter Сzernowitzer!" ("Ти – старий чернівчанин!") Для мене це був дуже великий комплімент, тому що Чернівці – це місто моєї любові…
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
