6 Чт. Мц. Христини. Мчч. блгвв. князів Бориса і Гліба. Прп. Полікарпа.Мучениця ХристинаМучениця Христина жила в III столітті. Вона народилася в багатій родині. Батько її Урван був правителем міста Тіра. У віці 11 років дівчинка відрізнялася незвичайною красою, і багато хто хотів одружитися з нею. Проте батько Христини мріяв про те, щоб дочка стала жрицею. Для цього він помістив її в приміщення, де поставив безліч золотих і срібних ідолів, і звелів дочці кадити перед ними фіміам. На самоті Христина стала замислюватися над тим, хто ж створив цей прекрасний світ? Зі своєї кімнати вона милувалася зоряним небом і поступово прийшла до думки про Єдиного Творця всього світу. Вона переконалася, що безмовні і бездушні ідоли, що стояли в її покоях, нічого не могли створити, оскільки самі були створені руками людини. Вона стала молитися Єдиному Богу зі сльозами, просячи Його відкрити Себе. Душа її розгорялася любов'ю до Невідомого Бога, вона все більш посилювала молитву, поєднуючи її з постом.
Одного разу Христина удостоїлася відвідування Ангела, який наставив її в істинній вірі в Христа, Спасителя світу. Ангел назвав її нареченою Христовою і провістив їй майбутній страдальницький подвиг. Свята діва розбила всіх ідолів, що стояли у неї і викинула їх за вікно. Батько Христини Урван, відвідуючи свою дочку, запитав її, куди зникли ідоли? Христина мовчала. Тоді, закликавши рабинь, Урван дізнався від них правду. У гніві батько почав бити дочку по щоках. Свята діва спочатку мовчала, а потім відкрила батькові свою віру в Єдиного Істинного Бога і що своїми руками вона знищила ідолів.
Тоді Урван наказав убити всіх рабинь, що прислужували дочці, а Христину віддав на жорстоке бичування і кинув у темницю. Дізнавшись про все, мати святої Христини з плачем прийшла до дочки, просячи її відректися від Христа і повернутися до батьківських вірувань. Однак Христина залишилася непохитною. На другий день Урван закликав дочку на суд і почав її вмовляти віддати поклоніння богам, просити вибачення за свій гріх, але побачив тверде і непохитне її сповідання. Мучителі прив'язали її до залізного колеса, під яким розвели вогонь. Тіло мучениці, повертаючись на колесі, обпалювати з усіх боків. Потім її кинули в темницю. Ангел Божий з'явився вночі, зцілив її від ран і підкріпив їжею. Батько, побачивши її на ранок неушкодженою, наказав утопити в морі.
Але Ангел підтримав святу, камінь занурився, а Христина чудом вийшла з води і з'явилася до свого батька. У жаху мучитель відніс це до дії чарів і вирішив на ранок стратити її. Вночі ж сам несподівано помер. Надісланий на його місце інший правитель, Діон, закликав святу мученицю і також намагався схилити до зречення від Христа, але, бачачи її непохитну твердість, знову віддав на жорстокі муки. Свята мучениця Христина довго була в темниці. До неї приходили люди, і вона обертала їх до істинної віри в Христа. Так увірували близько 3000 чоловік. На місце Діона прибув новий правитель Юліан і приступив до катувань святої. Після різних мук Юліан звелів кинути її в розпечену піч і зачинити в ній. Через п'ять днів піч відкрили і знайшли мученицю живою і неушкодженою. Бачачи ці чудеса, багато хто увірував в Христа Спасителя. Мучителі святу Христину зарубали мечем.
Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і ГлібСвяті благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому Хрещенні - Роман і Давид) - перші руські святі, канонізовані як Древньоруською, так і Константинопольською Церквою. Вони були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира (+ 28 липня 1015). Народившись незадовго до Хрещення Русі святі брати були виховані в християнському благочесті. Старший з братів - Борис здобув гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Під їх впливом святий Борис запалав гарячим бажанням наслідувати подвиги угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.
Святий Гліб з раннього дитинства виховувався разом з братом і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богові. Обидва брати відрізнялися милосердям і серцевої добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.
Ще за життя батька святий Борис отримав у спадок Ростов. Керуючи своїм князівством, він проявив мудрість і лагідність, піклуючись перш за все про насадження Православної віри і затвердження благочестивого способу життя серед підданих. Молодий князь прославився також як хоробрий і вправний воїн. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир закликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Після смерті рівноапостольного князя Володимира, старший син його Святополк, що був у той час у Києві, оголосив себе великим князем Київським. Святий Борис в цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів, ймовірно, злякалися його і втекли у степи. Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився. Дружина умовляла його піти до Києва і зайняти великокнязівський престол, але святий князь Борис, не бажаючи міжусобних чвар, розпустив своє військо: "Не підніму руки на брата свого, та ще й на старшого від мене, якого мені слід вважати за батька!"
Проте підступний і владолюбний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу і війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно мученикам перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть. Вбивці наздогнали його, коли він молився на утрені в недільний день 05 серпня 1015 року в своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до намету до князя і пронизали його списами. Улюблений слуга святого князя Бориса - Георгій Угрин (родом угорець) кинувся на захист пана і негайно був убитий. Але святий Борис був ще живий. Вийшовши з намету, він почав гаряче молитися, а потім звернувся до вбивць: "Підходьте, браття, закінчіть свою службу, і хай буде мир братові Святополку й вам". Тоді один з них підійшов та й пробив його списом. Слуги Святополка повезли тіло Бориса в Київ, по дорозі їм попалися назустріч два варяги, послані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоча й ледве дихав. Тоді один з них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгороду і поклали в храмі в ім'я святого Василія Великого.
Після цього Святополк настільки ж віроломно вбив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його спадку - Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба по дорозі. Князь Гліб уже знав про упокоєння батька і лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, ніж війну з братом. Зустріч святого Гліба з вбивцями сталася в гирлі річки Смядини, неподалік від Смоленська.
У чому ж полягав подвиг святих благовірних князів Бориса і Гліба? Який сенс у тому, щоб ось так - без опору загинути від рук убивць?
Життя святих страстотерпців було принесене в жертву основному християнській чесноті - любові. "Хто каже: "Я люблю Бога", а брата свого ненавидить, той неправдомовець" (1 Ів. 4, 20). Святі брати зробили те, що було ще нове і незрозуміло для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти - вони показали, що за зло не можна віддавати злом, навіть під загрозою смерті. "Не бійтеся, хто тіло вбиває, а душі вбити не може" (Мф. 10, 28). Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини і взагалі всяке життя в суспільстві. "Чи бачите, браття, - зауважує преподобний Нестор Літописець, - якою високою є покірність старшому братові? Якщо б вони опиралися, то навряд чи б спромоглися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, хто не кориться старшим і за опір їм бувають забиті. Але вони не уподібнюються благодаті, якої удостоїлися ці святі".
Благовірні князів-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився властолюбному тирану: "Мені помста належить і Я віддам" (Рим. 12, 19).
У чому ж полягав подвиг святих благовірних князів Бориса і Гліба? Який сенс у тому, щоб ось так - без опору загинути від рук убивць?
Життя святих страстотерпців було принесена в жертву основним християнським благочестя - любові. "Хто каже: "Я люблю Бога", а брата свого ненавидить, той неправдомовець" (1 Ів. 4, 20). Святі брати зробили те, що було ще нове і незрозуміло для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти - вони показали, що за зло не можна віддавати злом, навіть під загрозою смерті. "Не бійтеся, хто тіло вбиває, а душі вбити не може" (Мф. 10, 28). Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини і взагалі всяке життя в суспільстві. "Чи бачите, браття, - зауважує преподобний Нестор Літописець, - як висока покірність старшому братові? Якщо б вони опиралися, то навряд чи б спромоглися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, хто не кориться старшим і за опір їм бувають забиті. Але вони не уподібнюються благодаті, якої удостоїлися ці святі".
Благовірні князів-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився властолюбному тирану: "Мені помста належить і Я воздам" (Рим. 12, 19).
У 1019 році князь Київський Ярослав Мудрий, також один з синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де був убитий святий Борис. Святополк, названий руським народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно до першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі пристановища.
"З того часу, - пише літописець, - затихла на Русі крамола". Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, з'явилася тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі. Благовірні князів-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, але вони - особливі покровителі, захисники Руської землі. Відомі багато випадків їх явлень у важкий для нашої Вітчизни час, наприклад, - святому Олександру Невському напередодні Льодового побоїща (1242), великому князю Димитрію Донському в день Куликовської битви (1380). Шанування святих Бориса і Гліба почалося дуже рано, незабаром після їх смерті. Служба святим була складена митрополитом Київським Іоанном I (1008-1035).
Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, котрі були впродовж 4 років непоховані, та звершив їх поховання у Вишгороді, у храмі в ім'я святого Василія Великого, поряд з мощами святого князя Бориса. Через деякий час храм цей згорів, мощі ж залишилися неушкоджені, і від них відбувалося багато чуд. Один варяг неблагоговійно став на могилу святих братів, і раптово вийшло полум'я і обпалило йому ноги. Від мощей святих князів отримав зцілення кульгавий юнак, син жителя Вишгорода: святі Борис і Гліб з'явилися юнакові уві сні і осінили хрестом хвору ногу. Хлопчик прокинувся від сну і встав абсолютно здоровим. Благовірний князь Ярослав Мудрий побудував на цьому місці кам'яний храм п'ятиглавий, який був освячений 24 липня 1026 митрополитом Київським Іоанном І з собором духовенства. Безліч храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах в Україні, Росії і Білорусі.
Преподобний Полікарп, архімандрит Києво-ПечерськийСвятий Полікарп, архімандрит Печерський належить до найбільш шанованих Печерських святих. Він відрікся від житейських благ і світського життя, прийняв постриг ченця в Печерському монастирі. Тут він став виховувати свій дух, умертвляючи тілесні страсті й похоті, бажаючи з’єднатися з Богом. Виявив ряд великих моральних чеснот і нелицемірну любов до Бога, до братії і всіх людей.
У 1164 р. був обраний архімандритом Києво-Печерського монастиря. Відзначився як добрий наставник, заохочуючи всіх до добрих справ і наставляючи на шлях покаяння і спасіння. Мудро керував Печерським монастирем. Намагався зберегти всі монастирські статути, передані монастирю преподобним Феодосієм. При ігумені Полікарпі в Києво-Печерській лаврі існували благочестя й порядок. Багато благородних і прославлених князів приходили до нього за порадами і настановами. Мав великий вплив на князя київського святого Ростислава, який хотів сам стати ченцем Київського монастиря.
У 1168 р. після смерті князя преподобному архімандритові Полікарпу довелося зазнати різних скорбот під час боротьби між князями за престол у Києві. Упокоївся в глибокій старості 24 липня 1182 р. Часом помилково його плутають із ченцем Полікарпом, до якого святий єпископ Симон написав послання з описом життя роду печерських отців. Сучасні історичні дослідження підтверджують, що це не міг бути преподобний Полікарп, архімандрит Печерський, бо єпископ Симон писав своє послання в першій чверті XIII ст. В акафісті всім Печерським преподобним сказано: "Радуйся, Полікарпе, голово пресвітла, ти бо життя святих написав і в одне зібрав, радуйся, бо з ними перед престолом Тройці ти став".
У Печерському патерику в заголовку про преподобного написано: "Житіє отця нашого Полікарпа, архімандрита Печерського, який написав житія святих і преподобних отців наших Печерських". Пам’ять преподобного Полікарпа вшановується 6 серпня (24 липня за ст. ст.).
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
6-08-2020, 09:00
0
1 193
