Із Сергієм домовилися зустрітися у книгарні "Букініст". Зайшовши, побачила, як він натхненно вишукує видання на полицях, гортає книги. Подумалося: це справжня жага і любов до справи – присвятити життя написанню книг і не втратити до них дитячої цікавості і запалу.

Війна застигла



– Ви анонсували перед карантином написанням нової книги. Чи вдалося реалізувати задум?

– Це я швидше іронічно сказав, що буду писати роман. Я його не пишу. Я написав книгу віршів, зробив багато перекладів, саме цим займався під час самоізоляції. Карантин дуже відносно вплинув на мою думку, бо вірші, які я писав у той період, так чи інакше пов’язані з цим, просто там немає слова "карантин". Це про відчуття, які ти переживаєш, про будні в самоізоляції. То все читається між рядків. Наразі ж працюю над п’єсою.

– За вашими словами, в Україні потрібен День патріота для увічнення перемоги Революції гідності. Чому це так важливо?

– Я мав на увазі, що багато чого у нас змінюється і деформується, випадає із суспільної уваги. Тим паче, зараз дуже легко можна за певних подій чи ситуацій маніпулювати. Тому важливо все фіксувати і бути непохитними у своїх переконаннях. Зокрема не забувати про те, що відбувалося сім років тому. Хто такий патріот? Мені здається, це людина, яка робить щось корисне для своєї країни, яка залишається тут, незважаючи ні на що, виховує тут дітей. Це, мабуть, і є для мене найпростіший вияв патріотизму.

– Ви часто їздите в зону ООС, займаєтеся волонтерством. Коли востаннє там були? Яка наразі там ситуація?

– Востаннє я там був кілька тижнів тому – у Карлівці, працював на радіо. Там ситуація стабільна, фронт давно стабілізований, він не рухається ні вперед, ні назад. Війна застигла, час від часу виникають збройні сутички, час від часу гинуть військові. Зараз там те, що було і два, і три роки тому. Військові нарікають на владу, кажуть, що не розуміють головнокомандувача, його політики і його плану завершення цієї війни.

– Президент обіцяв завершити війну за свою каденцію. Гадаєте, вдасться це?

– Мені би дуже хотілося, щоби йому вдалося завершити війну. Та в цьому я не впевнений. Аналізуючи перший рік його президентства, я, чесно кажучи, зовсім не бачу, щоби в нього була якась стратегія і розуміння того, як це припинити. Воно могло би відбутися за умови максимальної мобілізації суспільства, активної підтримки наших західних партнерів і послаблення Росії. Війна не завершиться якимось домовленостями. Вони можливі лише, якщо задовольнять наші інтереси. Та ні про що він із російською владою не домовиться. Росію можна тільки перемогти і лише в цей спосіб повернути наші території.

"Харків – спокійне місто"

– Чи відбувається зараз наступ на здобутки українського національно-культурного життя?

– Мені здається, є спроби такого наступу, є спроби відвоювати проросійські позиції. 16 липня у Верховній Раді розглядатимуть законопроєкт Максима Бужанського щодо навчання російською мовою. Це яскравий вияв можливого реваншу. І ми повинні протидіяти: виходити на вулицю, протестувати, говорити, не давати можливості політикам робити те, чого ми не хочемо, захищати своє, захищати те, що в нас є.

– Яка зараз ситуація у вашому рідному Харкові? Чи стало там більше України?

– Харків – спокійне місто, яке завжди було українським. Російськомовність його населення ще не означає, що місто не українське. По-перше, там українська мова є, її стає більше. А по-друге, я знаю велику кількість російськомовних харків’ян, які вже сім років працюють волонтерами або йдуть воювати добровольцями за Україну. Безперечно, мова – це дуже важливо, і я не хочу сказати, що вона не має значення – навпаки. Але я б за цією мовною ситуацією не визначав би рівень українськості.

– Чи сумісні мистецтво і політика?

Мені цікаве політичне мистецтво, подобається, коли в митця є громадянська, політична позиція. До такого мистецтва цікавіше долучатися. Я не люблю писати про політику, але пишу, і говорити про це не люблю, бо це не моя сфера, я не політолог. Та ми всі доволі політизовані громадяни, все наше суспільство. Питання політики постійно виникає. Це питання відповідальності, коли потрібно десь виступити, щось сказати. Мені здається, що неправильно мовчати.

"Люди впізнають, вітаються"

– Що вас надихає?

– Я найбільше люблю слухати голоси людей, з якими зустрічаюся, яких помічаю, і намагаюся відтворити їхні історії. Надихає, коли в розмові людини помічаю характер, коли бачу, що в неї є своя історія, що це не просто порожня людина. Мені подобається розповідати про інших. Про себе писати не дуже цікаво.

– Чи вдалося вам за цей період у Чернівцях щось написати? Як ви проводили тут час?

– Написав кілька віршів за період перебування в Чернівцях, кілька перекладів зробив. Працюю над написанням тексту про Пауля Целана, який повинен реалізувати в межах резиденції. Де побував? Традиційний маршрут: Целанівський центр, синагога, книгарні. Люди впізнають, вітаються, були випадки, коли просили сфотографуватися. Усе відбувається доволі неформально. Чернівці – дуже симпатичне атмосферне місто.

Із досьє МБ

Сергій Жадан – поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст, фронтмен гуртів "Жадан і Собаки" та "Лінія Маннергейма".

Народився 23 серпня 1974 у місті Старобільськ, Ворошиловградської області (Українська РСР).

Автор романів "Депеш Мод", "Ворошиловград", "Месопотамія", "Інтернат", поетичних збірок "Цитатник", "Ефіопія", "Життя Марії", "Тамплієри", "Антена" та інших.

Брав активну участь у харківському Євромайдані.

Виступав за звільнення з російського ув'язнення незаконно засудженого українського режисера Олега Сенцова.

Живе і працює в Харкові.

Анастасія Ісько

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram