19 Вт. Праведного Іова Багатостраждального. Прп. Іова Почаївского. Мчч. Варвара воїна, Вакха, Калімаха і Дионисія.Преподобний Іов, ігумен і чудотворець ПочаївськийІоанн Залізо, майбутній ігумен та чудотворець Почаївський, народився близько 1551 року на Покутті у Галичині (Коломийщина) у заможній шляхетській сім'ї. Коли хлопцеві виповнилося десять років, він став послушником Угорницького Спаського монастиря, в якому після відбуття послуху став ченцем з ім'ям Іов. Вже в молодому віці він дивував всіх чернечими подвигами, а коли досяг повноліття, був висвячений у ієродиякона, а після того - у ієромонаха. У ЗО років преподобний прийняв схиму.
Близько 1584 року завдяки добрій славі преподобний Іов був запрошений князем Костянтином Острозьким на посаду ігумена Дубенського монастиря на Волині. Цим монастирем він керував близько 20 років, у тяжкі часи, коли польський уряд почав нав'язувати православним Західної Русі унію з Римом. Під духовною опікою преподобного Іова у монастирі діяло братство, яке відстоювало права православних.
Десь на межі XVI-XVII століть преподобний Іов вирішив здійснити свій давній намір - віддатися молитвам та роздумам у спокійному, тихому місці. Він звернув увагу на Почаївську гору "здавна світлістю чудес многих осяяну". Незабаром братія обрала преподобного Іова ігуменом, і на цій посаді Преподобний пробув близько п'ятдесяти років, до самої своєї смерті. Він запровадив у монастирі чернечий устав преподобного Феодора Студита, упорядкував щоденне життя монастиря, започаткував регулярні богослужіння. За часів ігуменства преподобного Іова слава про монастир, де перебували чудотворна ікона Божої Матері та відбиток її святої стопи, поширилася по всьому Православному світу. Сам ігумен був відомий як скромна і добра людина, великий аскет та подвижник. Часто, заховавшись від світу у маленькій печері, він довго і гаряче молився. До того ж він був зразком працьовитості: власними зусиллями він виростив навколо обителі сад та викопав глибоку криницю і два ставки.
Після смерті покровительки монастиря Анни Гойської її онук і спадкоємець Андрій Фірлей пограбував монастир і навіть забрав звідти чудотворний образ Божої Матері. Більше ніж 25 років преподобному Іову довелося судитися з Фірлеєм, щоб повернути святиню. Але ще до завершення судової справи, з Божою допомогою, чудотворний образ було повернено до монастиря, а згодом, за рішенням суду, було повернено й вкрадене майно.
Преподобний займався літературною діяльністю та заснував у монастирі друкарню, в якій видавалися книги духовного змісту. В 1620 році преподобний Іов брав участь у Київському Соборі, що постановив "твердо стояти в Православній вірі Східній, навіть не думати про відступлення до унії... і до того ж нахиляти весь православний народ". Під цією постановою стояв підпис: "Іоанн Залізо, ігумен Почаївський".
У 1649 році завдяки преподобному Іову побожні Федір та Єва Домашевські зробили щедрий внесок на користь монастиря. На їхні кошти у Почаївському монастирі була збудована нова мурована церква на честь Пресвятої Тройці, в якій і зберігався чудотворний образ Божої Матері.
Упокоївся преподобний Іов 28 жовтня 1651 року, коли йому виповнилося сто років. Мощі його були віднайдені 1659 року Київським митрополитом Діонісієм.
У 1675 році турки оточили Почаївський монастир. На третій день облоги, під час читання акафіста, над монастирем з'явилася Сама Цариця Небесна, перед якою на колінах молився преподобний Іов. Турки відступили. Святиню було врятовано.
У 1721 році Почаївським монастирем заволоділи уніати. Чудотворну ікону Божої Матері вони шанували, але доступ паломників до мощей Преподобного припинили. Проте через 20 років чудеса преподобного Іова змусили уніатів допустити віруючих до святині.
У 1831 році уніати Волинського краю були возз'єднані з Православною Церквою. Мощі Преподобного знову були урочисто відкриті для поклоніння, а Почаївський монастир було проголошено Лаврою.
Пам'ять преподобного Іова, ігумена Почаївського, святкується 28 жовтня (10 листопада за н. ст.); 28 серпня (10 вересня за н. ст.); 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором всіх святих землі Волинської та у Неділю другу після П'ятидесятниці із Собором всіх святих землі Української.
Мученики Варвар воїн і з ним Вакх, Каллімах і Діонісій Святі мученики Варвар воїн і з ним Вакх, Каллімах і Діонісій жили в IV столітті і служили у війську імператора Юліана Відступника. Святий Варвар був таємним християнином; у війні з франками він здобув перемогу в двобої з ворожим воїном-велетнем, за що придбав велику честь у війську і схвалення імператора і отримав титул коміта (царського охоронця). Після перемоги над франками воєначальник Вакх побажав принести жертву язичницьким богам і запропонував Варвару честь першого жертвопринесення як переможцеві. Тоді святий Варвар відкрито визнав себе християнином і відмовився принести жертву. За це за наказом Юліана Відступника він був підданий багатьом катуванням. Святого повісили і різали тіло його до тих пір, поки не випали нутрощі. Святий Варвар кликнув до Господа про допомогу; тоді з'явився Ангел Божий і зцілив його рани, так що від них не залишилося й сліду. Побачивши це чудо, воєначальник Вакх і два воїни - Каллімах і Діонісій увірували в Христа і відреклися від язичницьких богів. За це вони були негайно обезголовлені. Святого ж Варвара продовжували мучити. Його прив'язали до колеса, під яким розпалили сильний вогонь, а тіло страждальця поливали маслом. Але і тут сила Божа зберегла святого мученика неушкодженим, вогонь попрямував на мучителів, багатьох обпалив, а двох погубив. Після цього святого мученика Варвара катували ще протягом семи днів. Але він залишався неушкодженим. Тоді багато язичників, бачачи в цьому диво явний прояв сили Божої, звернулися до віри в Істинного Бога. Нарешті святий Варвар закінчив свій славний подвиг і в 362 році був усічений мечем. Тіло мученика було віддане похованню в місті Мефона Пелопонпесском благочестивим єпископом Філікієм.
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
19-05-2020, 09:00
0
1 421
