Жінок Мироносиць
Цей день, третю неділю Великоднього циклу, названо на честь святих жінок-мироносиць.
Христові учениці невідступно йшли за своїм Учителем і не залишили Його навіть у ті хвилини, коли більшість апостолів просто розбіглись. Але вони не встигли намастити тіло Ісуса, що було обов’язковим елементом поховального обряду, бо настала субота (час спокою), тож поспішили до гробу рано-вранці на третій день після Його хресної смерті. Із собою вони несли миро – дорогу ароматну олію.
Чи вірили вони, що знову побачать Господа живим? Мабуть, ні. Як і для інших учнів, арешт, розп’яття і смерть Спасителя були для них своєрідним фіналом. Звичайно, вони продовжували жити заради своїх сімей, але жити так, як раніше, повноцінно, щодня спілкуючись із Учителем, вже було неможливо. І все ж любов – безумовна і безмежна – підняла мироносиць серед ночі і змусила бігти до місця поховання Христа.
Віру святих жінок було винагороджено. Коли вони наблизилися до могили, тільки тут згадавши, що вхід у поховальну печеру завалений важким валуном, то побачили, що вхід відкрито. Ледве долаючи несподіване заціпеніння, заглянули всередину і побачили ангела, який сказав їм: Той, Кого шукають мироносиці, воскрес і чекає їх у Галілеї. Швидше за все, будь-хто на місці цих жінок зніяковів би, гадаючи, що все побачене – галюцинації, плід збудженої уяви.
Але учениці Христові повірили відразу і без жодного сумніву: отримавши благу звістку, вони кинулися назад у місто, до апостолів, які сиділи в будинку і там переживали розлуку з Учителем. Ще більше віра жінок зміцнилася, коли на зворотній дорозі побачили Самого Воскреслого.
Біля труни залишилася тільки Марія Магдалина, яка або прийшла не з усіма, або просто вирішила побути наодинці, щоб краще зрозуміти, що трапилося. Вона ще не до кінця усвідомила велич цього моменту, і коли перед нею з’явився якийсь чоловік, подумала, що це – садівник, і стала питати, куди зникло тіло Учителя. Але Садівник назвав її на ім’я, причому так, як робила тільки Одна Людина на землі. Перед нею стояв Сам Христос – живий, воскреслий, реальний! Радості жінки не було меж – вона своїми очима бачила Того, Кого ще кілька днів тому невтішно оплакувала разом з усіма ученицями.
Потім Господь з’явився апостолам, учням, іншим Своїм супутницям, які всі три роки Його проповіді були з Ним. Але першими радісну новину про Воскресіння Спасителя дізналися саме вони, мироносиці, – жінки, які не побоялися ні переслідування старійшин, ні можливої грубості римської варти, яка до моменту явлення ангела стерегла гріб Спасителя, ні інших небезпек, що підстерігають беззахисну жінку вночі. Ученицями керувала любов – та сама любов, якої їх навчав Господь і яка не відає ніяких перешкод, навіть смерті.
Скільки мироносиць було всього, нам не відомо. Євангеліє просто перераховує їхні імена, і лише кількох жінок називає конкретніше: Марія Магдалина, Марфа і Марія, Йоанна, Марія Клеопова, Марія Яковова, Сусанна. Церковна традиція дала звання мироносиць сімом чи вісьмом ученицям Христа. Всі вони згодом стали полум’яними проповідницями і потрудилися нарівні з іншими учениками. А Магдалина удостоїлася честі називатися рівноапостольною, тобто має ту ж славу і понесла той же хрест, що й апостоли-чоловіки.
День жінок-мироносиць у Православ’ї вважається деяким відповідником світського свята Восьмого березня. Тільки замість сумнівного ідеалу жінки-революціонерки, покладеного свого часу в його основі, церква показує зовсім інші риси наших матерів, дружин, сестер і подруг. Перш за все, це велика жертовність, вірність, любов і жива віра, що може подолати все.
Преподобний Феодор Трихина
Преподобний Феодор Трихина народився в багатій константинопольській сім'ї. В юності він пішов у пустинну обитель у Фракії і прийняв чернецтво. Преподобний був суворим посником, носив тільки одну грубу, колючу волосяницю, від чого і був прозваний Трихиною, тобто "Волосяничним". Цим ім'ям був названий і монастир, в якому він подвизався. За життя преподобний творив багато чудес і зцілень. Після смерті від його святих мощей витікало цілюще миро, яке виліковувало багато хвороб і виганяло нечистих духів. Час життя преподобного Феодора невідомий.
День пам’яті Анастасія Синаїта
Святий Анастасій подвизався на горі Синай. Він зійшов на патріарший престол після Домна Молодшого за царювання Юстиніана Великого (527 – 565 рр.).
В той час поширювалася єресь автартодокетів, яка виникла на основі єресі монофізитів. Автартодокети стверджували, що плоть Христова не відчувала страждань та не підкорялася природним потребам і що Христос таким самим чином вживав їжу та пиття до свого розп’яття та воскресіння, як і після воскресіння, коли являвся Своїм учням.
Єресь автартодокетів з’явилася в Константинополі, і до неї приєднався цар Юстиніан. Через це в Церкві виникла велика смута, і Константинопольський Патріарх Євтихій, що виступив проти єресі, був скинутий з престолу.
Проти цього лжевчення боровся і святий Патріарх Анастасій, обізнаний зі Святим Письмом та непохитний у православній вірі. Всі зусилля єретиків схилити Анастасія на свій бік залишилися марними.
З цією метою вони зверталися і до царя, проте безуспішно, оскільки святий сам у письмовому вигляді викрив Юстиніана. Крім того, Анастасій писав послання в усі області Сирії і закликав священиків та мирян бути вірними Православ’ю. Також і в самій Антиохії він щодня повчав народ остерігатися єресі.
Тоді цар Юстиніан розгнівався на Патріарха Анастасія і хотів позбавити його престолу, однак в цей час відчув наближення своєї кончини. На смертному одрі Юстиніан покаявся в єресі та заповів повернути із заслання святого Патріарха Євтихія. Після цього в Церкві відновився мир.
Невиконаний задум Юстиніана здійснив його племінник Іустин Молодший (565 – 578 рр.). Він зійшов на царський престол після свого дядька і, намовлений єретиками, звів наклеп на Анастасія. Святитель був звинувачений у даремній траті церковних грошей.
Дехто говорив, що коли святий сходив на патріарший престол, то Іустин чекав від нього подарунка золотом. Проте Анастасій йому нічого не дав, бо розсудив, що духовний сан здобувається не за гроші, а подається благодаттю Святого Духа. Відтоді Іустин зненавидів святого і згодом, будучи царем, скинув його з престолу.
Після Анастасія Антиохійською Церквою управляв благочестивий Патріарх Григорій, ігумен Фаранської обителі. Коли ж Григорій скінчався, на святительський престол був повернутий Анастасій, який 23 років провів у вигнанні. Це було за царювання святого Маврикія (582 – 602 рр.).
Святий Патріарх Анастасій листувався з Римським папою Григорієм (Двоєсловом), який щиро зрадів поверненню Анастасія на патріарший престол. Папа Григорій писав, що широка ріка, яка колись залишила сухий антиохійський кам’янистий ґрунт, нині знову повернулася в своє русло і напуває собою долини, які омиває.
Також Григорій сказав про Анастасія, що він має позолочені голубині крила – любов до Бога та ближнього. На цих крилах піднімається Свята Церква і перевищує все земне.
Через шість років після свого повернення на святительську кафедру, в 14-й рік царювання Маврикія, святий Анастасій відійшов до Господа. Він управляв Атиохійською Церквою з 561 р. по 572 р. і з 596 р. по 601 р.
Після нього на патріарший престол зійшов інший Анастасій, який згодом був убитий іудеями та шанувався віруючими як Христовий мученик.
В цей самий день святкується пам’ять ще одного Анастасія Синаїта, який був ігуменом Синайської гори та скінчався за царювання Іраклія (610 – 641 рр.)
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram