5 Нд. 5-та Великого посту. Прп. Марії Єгипетської. Прмч. Никона. Мц. Лідії. Мчч. Филита, Македона, Кронида, Амфілохія, Феопрепія
Преподобна Марія Єгипетська
Преподобна Марія Єгипетська – одна із найбільш шанованих святих за всю історію християнства, що дивним своїм житієм послужила прикладом для наслідування для багатьох подвижників наступних століть. Небагато подвижників удостоєні особливої честі багаторазового вшановування в покаянному часі Великого Посту перед Світлим Христовим Воскресінням. І серед них лише одна жінка – преподобна Марія Єгипетська.
Незвичайним було її життя, незвичайним був її шлях навернення до Бога, винятковим є її духовний подвиг та його плоди.
На українських землях ще з часів Київської Руси її житіє було одним із улюблених домашніх духовних читань, а під час Великого Посту воно ще й повністю прочитувалось у храмах.
Народившись в середині V століття після Р.Х. у Єгипті, у віці 12 років Марія покидає рідну домівку та йде в Александрію, де впродовж 17 років веде блудне життя у "нестримному та ненаситному любодіянні" [1]. Любов до блудного життя звела одного разу Марію з чоловіками-паломниками, які йшли до Єрусалиму на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Власне любов до блудного життя, а не благочестивість тодішніх намірів, звела її з цими чоловіками, бо наміри були її лише задовольнити з ними свою похіть, і тіло своє вона пропонувала їм як плату за їжу та прихисток на кораблі. Отримавши від благочестивих паломників відмову, вона все ж таки знаходить корабель з молодими юнаками, які беруть Марію із собою. Пізніше, преподобна Марія з жахом згадувала подорож на кораблі, дивуючись, як "море перенесло таку розпусту, як не розверзлась земля і не погрузила її живою в ад" [2].
У Єрусалимі в день свята Воздвиження Хреста Господнього велике число паломників один за одним прямували до храму, один за одним входили до храму, однак Марія як не силувалась, як не старалась, але не могла увійти. Невідома їй тоді Божественна сила не допускала її до храму. Навіть спроба увійти разом із великим натовпом не увінчалась успіхом – при самому порозі храму, наче "многочисленна воїнська стража" [3], невідома сила стримувала її. Зовсім ослабнувши та ставши збоку у притворі, Марія задумалась над своїм життям. Правда Божа, що просвітлює душевні очі, торкнулась серця її та вказала, що увійти їй до храму не дає мерзота її вчинків та гидкість її життя.
Гірко заплакавши та б’ючи себе в груди з глибоким та щирим розкаянням, Марія звернула свої тілесні та душевні очі до ікони Пресвятої Богородиці. Щире каяття та усердне моління до Владичиці з проханнями відкрити для неї вхід до храму, щоб побачити Хрест Господній та поклонитися Чесному Древу, укріпило Марію у вірі, і вона, давши Пречистій обітницю не оскверняти більше тіло своє блудом та уповаючи на милосердя Богородиці, попрямувала знову до дверей храму.
Великим було її здивування та невимовною була душевна радість, коли вона безперешкодно увійшла в храм та зі страхом і трепетом поклонилась Чесному Древу Господньому.
Вийшовши з храму, преподобна Марія знову спрямувала свій погляд до ікони Пресвятої Богородиці, вдячно прихилила коліна свої перед нею та, висловивши молитовну подяку, почула здалека голос : "Якщо перейдеш через Йордан, то знайдеш собі повний спокій"… [4]
49 років провела у пустелі преподобна Марія, перейшовши Йордан та омившись його святими водами. 47 років неустанно молилась преподобна та вела строге аскетичне життя не зустрічаючи нікого з людей чи звірів. І лише за два роки перед її світлою кончиною, до неї у пустелю прийшов святий старець Зосима, благочестивий інок, який близько 50 років подвизався постом і молитвою та постійно навчався Божественних слів. Ангел Божий явився йому та вказав на преподобну марію Єгипетську, коли старець міркував чи є ще у світі людина, яка перевершила його у подвигах іночеських. Саме старцеві Зосимі преподобна і розповіла про своє життя і свій подвиг. Коли святий старець знайшов подвижницю, то побачив її нагою, бо за роки аскетства одяг її повністю обвітшав і так вона роками претерпівала мужньо всі зміни погоди в пустелі: то сонце немилосердно палило її, то холод просякав аж до кісток. Тіло було дотемна опалене сонцем, а волосся вигоріло і було біле мов агниче руно. Але такий стан умертвління плоті для преподобної був власне великою її перемогою над плотськими гріхами, перемогою духовного над тілесним. Випросивши у старця плащ, Марія розпочала розповідь – довгу, просякнуту щирим жалем за гріховне блудне життя та постійним проханням молитися за неї грішну.
"Благословен Бог, творящий великі та страшні, дивні та славні діла, яким числа немає" [5] –такими словами старець Зосима хвалив Господа, вислухавши зі сльозами розповідь преподобної.
Згідно прохання преподобної Марії Єгипетської, старець Зосима через рік у Великий Четвер знову прийшов до неї несучи Страшні й Животворчі Божественні Тайни. Великим здивуванням було старцеві бачити як Йордан розступився перед преподобною. Вона ж, причастившись Пречистого Тіла і Крові Христових, за монашим звичаєм поцілувала старця та зі сльозами вигукнула:
"Нині відпускаєш рабу Твою, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасінняТвоє" (Лк. 2, 29-30).
Розпрощавшись зі старцем, преподобна Марія вернулася в пустелю, де спокійно відійшла до Господа.
Пройшов ще один рік і знову старець Зосима навідується в пустелю. Божим провидінням він знаходить тіло преподобної, та прочитавши псалми та молитви звершує належний обряд погребіння.
Після повернення в монастир, святий авва Зосима розповів іншим ченцям про подвижницю, і таким чином передання про преподобну з уст в уста передавалось аж до VII століття від Р.Х., поки не було вперше записано святителем Софронієм Патріархом Єрусалимським (бл. 560 - 638 рр. від Р.Х.).
Християнське православне віровчення розглядає приклад Марії Єгипетської як зразок досконалого покаяння, тому особливе богослужіння утрені четверга п’ятого тижня Великого Посту носить назву "Маріїне стояння", а під час читання Покаянного Канону Андрія Критського у перші дні Великого Посту також додаються тропарі Канону Марії Єгипетській.
Вважається, що молитвами до неї віруючі можуть позбутися блудних страстей.
Тому, з огляду на подвиги преподобної Марії Єгипетської, Свята Церква встановила багаторазове вшанування її пам’яті, зокрема 14 квітня (1 квітня за ст. стилем) у день її світлого преставлення, у 5-у неділю Великого Посту, а також під час вищезгаданих особливих богослужінь.
Преподобний Никон, ігумен Києво-ПечерськийПреподобний Никон ігумен Печерський, один із найближчих учеників преподобного Антонія Печерського, до якого прийшов у печеру як духовна особа — священик. Жив у печері суворим чернечим життям. Преподобний Антоній доручав йому, як досвідченій духовній особі, постригати в ченці тих, хто хотів стати печерськими ченцями. Він постриг у ченці преподобного Феодосія. За пострижения улюбленців великого князя Ізяслава київського преподобного Варлама й преподобного Єфрема накликав на себе гнів князя. Через це був змушений залишити Києво-Печерський монастир і податися на півострів Тмутаракань (тепер Тамань), Тмутараканське князівство. Тут, недалеко від столиці міста Тмутаракані, преподобний Никон заснував монастир, подібний до Печерського. Його переїзд до Тмутаракані дав підставу декому з дослідників висунути припущення, що він походив звідти.
Коли в 1067 р. греки отруїли тмутараканського князя Ростислава Володимировича, народ послав преподобного Никона до чернігівського князя Святослава Ярославича, щоб відпустив їм на княжіння свого сина Гліба. Никон виконав прохання тмутараканців, а на зворотній дорозі заїхав до Києва. Преподобний Феодосій переконав преподобного Никона повернутися до Печерського монастиря. Тут Никон був у великій згоді з преподобним Феодосіем, за дорученням якого читав книги й виголошував повчання братії. Крім цього, він любив оправляти книжки, у чому був великий майстер, а преподобний Феодосій робив йому шнурки.
Коли в 1073 р. в Київській Русі розпочалася міжусобна війна й князя Ізяслава було вигнано з Києва, преподобний Никон, бажаючи спокою, знову залишив Київ і подався до Тмутаракані. За короткий час він повернувся до Києва, щоб відвідати Феодосія, але вже не застав його в живих. Ігуменом Печерського монастиря був тоді преподобний Стефан. Никон залишився жити в Києво-Печерському монастирі. Після того, як унаслідок незгоди між ченцями преподобний Стефан відійшов із Печерського монастиря, братія в 1078 р. обрала новим ігуменом Никона, як найближчого сподвижника преподобних Антонія і Феодосія. За ігуменства преподобного Никона головна Успенська церква Печерського монастиря була чудово розмальована й оздоблена мозаїками, які зробили переважно грецькі майстри. Упокоївся преподобний Никон у 1088 р. Він належить до найвизначніших особистостей Києво-Печерського монастиря в XI ст. Це був аскет-подвижник, автор одного з літописних зводів та інших праць, церковний діяч-місіонер (у Тмутаракані), культурний діяч і будівничий головної церкви Києво-Печерського монастиря, досвідчений духівник, добрий проповідник і дипломат (його місія до чернігівського князя).
Мощі преподобного Никона знаходяться в Ближніх печерах. В акафісті всім преподобним Печерським про нього сказано: "Радуйся, Никоне, Антонія перший благовірний учень; радуйся, Феодосію, у ділах благовірний помічник і в душеспасаючих подвигах співпрацівник". Пам’ять преподобного Никона вшановується 5 квітня (23 березня за ст. ст.).
Преподобномученик Никон, єпископПреподобномученик Никон народився в Неаполі. Його батько був язичником, а мати - християнкою. Змужнівши, Никон залишався язичником. Він служив вояком і відрізнявся надзвичайною хоробрістю і силою. Одного разу Никон зі своїм загоном був оточений ворогами. У смертельній небезпеці він згадав християнські настанови матері і, поклавши на себе хресним знаменням, помолився Богу, обіцяючи у разі порятунку хреститися. Він уникнув неминучої смерті і, повернувшись додому, з благословення матері, вирушив на пошуки священика, що було нелегкою справою за часів гонінь. На кораблі святий Никон добрався до острова Хіос, зійшов там на високу гору і 8 днів перебував в посту і молитві, просячи Господа допомогти йому. У сонному видінні святому Никону з'явився Ангел Божий, що вказав йому шлях. Святий Никон попрямував на гору Ганос, де ховалося багато ченців, очолюваних Феодосієм, єпископом Кізичеським. Від єпископа святої Никон прийняв таїнство Хрещення і Ангельський образ. Поселившись в печерному храмі, святий Никон був прикладом для всієї братії. Коли преподобний Никон пробув на горі три роки, єпископу було одкровення від Ангела, щоб він присвятив преподобного Никона в сан єпископа і велів переселитися з усіма ченцями в сицилійську область. Єпископ Феодосії виконав це і, доручивши святому Никону 190 ченців, помер. Поховавши єпископа Феодосія, святитель Никон відплив з братією на кораблі в Сицилію, рятуючись від наближалися варварів. За Божу зволення святитель Никон побував в рідному Неаполі. Він застав там в живих свою матір і провів разом з нею останні дні її життя. Мати, побачивши його, зі сльозами радості впала йому на груди і цілувала його. Створивши земний уклін, вона сказала: "Дякую Пресвяте Ім'я Твоє, Господи, що Ти привів мене побачити сина мого в ангельський образ і єпископському гідність, і нині, Владико мій, почуй мене, рабу Твою, і прийми душу мою в Твої руки". Створивши цю молитву, праведна жінка померла. Присутні прославили Бога і поховали її зі співами псалмів.
По місту пронісся слух про приїзд святого Никона, і дев'ять воїнів, його колишніх соратників, прийшли побачитися з ним. Після бесіди зі святителем вони увірували і хрестилися і пішли за ним в Сицилію. Прибувши на острів, святитель Никон оселився разом з ченцями в пустельному місці, називався Гігія, неподалік від річки Асінос. Минуло багато років, і знову почалися гоніння на християн. Правителю Сицилії Квінтіану повідомили, що неподалік з численною братією живе єпископ Никон. Всі 199 монахів були схоплені і обезголовлені, а святителя Никона залишили в живих, щоб віддати мукам. Його палили вогнем, але він залишався неушкодженим; прив'язували за ноги до диких коней, щоб волочити по землі, але коні не рушали з місця. Святителю відрізали язик, били його камінням і, нарешті, обезголовили. Тіло священномученика Никона було кинуто на поталу звірам і птахам. Один пастух, одержимий злим духом, ходив на тому місці і, знайшовши тіло святого, негайно впав обличчям на землю, бо нечистий дух, вигнаний силою святого, кинув його на землю і вийшов з нього з гучним криком: "Горе мені, горе мені, куди мені бігти від імені Никонового? "
Зцілений пастух розповів про це навколишніх жителям. Єпископ міста Мессіни теж дізнався про це і разом з кліром поховав тіло священномученика Никона і його учнів.
Святі мученики Филит, Лідія, дружина його, Македон, Феопрепій, Кронид і АмфілохійСвятий Филит був знатним сановником при дворі гонителя християн імператора Адріана (117-138). За відкрите сповідання віри в Христа Спасителя святий Филит зі своєю дружиною святий Лідією і синами святими Македоном і Феопрепієм постав перед судом. За велінням Адріана святий Філіт з родиною був відправлений до Іллірії до воєначальника Амфілохія, щоб той піддав їх катуванням. Той наказав підвісити їх на дереві і ножами стругати їх тіла. Після цього мучеників уклали в темницю разом з юдеїв, начальником в'язниць Кронид. Вночі їм постав Ангел і зміцнив на страждання. На наступний день мученики були занурені в казан з киплячим маслом, але масло миттєво охололо, і святі залишилися неушкоджені. Воєначальник Амфілохій був так вражений цим дивом, що увірував у Христа і сам увійшов в кипляче масло з молитвою: "Господи, Ісусе Христе, допоможи мені!" - І залишився живий. Та ж катування повторилася, коли імператор Адріан прибув до Іллірії. Святих мучеників знову і знову кидали в кипляче масло, а вони силою Божою залишалися живі.
Осоромлений імператор повернувся в Рим, а святі мученики стали дякувати і прославляти Бога і в молитві віддали Йому свої святі душі († бл. 117-138).
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
5-04-2020, 09:00
0
1 469
