Чим займаються чернівецькі митці під час карантину і що думають про пандемію?
Такі запитання кореспондент molbuk.ua поставив чернівецьким музикантам і письменникам.
Відповіді були як цілком прогнозованими, так і несподіваними. Хтось пише нову музику та книжки, хтось втілює свіжі ідеї, і планує наступні концерти, а хтось, перебуваючи за кордоном через карантин не може потрапити до рідних Чернівців.
– Як до карантину, так і під час пишу музику – каже діджей t-Zhuk. -Інша моя робота поставлена на паузу. Тому займаюсь зведенням і мастерингом нових треків для майбутніх релізів. Відмінився один виступ, але не втрачаю надії зіграти на крупному фестивалі влітку.
Нинішня пандемія тільки почала вносити глобальні зміни, які не можна буде знехтувати, і з ними потрібно буде рахуватися. Як далі будуть розвиватися події не можу сказати, оскільки я не футуролог і не системний аналітик. Однозначно, 3 ківтня як дата закінчкення карантину чисто умовна цифра. Поживемо-побачимо, але не всі (як це останнім часом кажуть друзі у фейсбуці).
Музикант Льоша Маркес, лідер гурту "Monopolia" як і переважна більшість містян перебуває на карантині.
– З’явився час на те, щоб переслухати ідеї, записані раніше на диктофон і якусь з них реалізувати – каже музикант. Стараюсь більше читати і, бажано, не тільки стрічку новин. Вже кілька років даю уроки гри на гітарі, поки зробив перерву, але подумую спробувати проводити їх он-лайн. Живу поруч з парком, тому кілька разів виходив туди подихати свіжим повітрям. Але тепер обмежусь балконом, напевне. До речі, вже дивився чи достатньо там місця щоб винести комбік, мікрофон і поспівати сусідам. Також думаємо з барабанщиком влаштувати он-лайн концерт, але поки тримаємо 14-ти денний карантин, щоб впевнитись, що не заразимо один одного. Коротше кажучи, справ вистачає.
– Останні два роки живу на дві країни Україну та Болгарію – розповідає письменниця Христя Венгринюк. –Ще минулого тижня повинна була на досить довгий період приїхати в Чернівці, але кордони закрили і я залишилась на Балканах. У Софії ситуація складна, повний карантин, відчутна тривога, тому ми виїхали область, в села, ближче до гір, де менше людей і нижчий відсоток епідемії. Карантин особливо не відрізняється від мого класичного життя та роботи за кордоном. Я працюю над видавництвом "Чорні Вівці" дистанційно, пишу книги та малюю, тому, все дуже подібно, лиш не можу ходити тепер на спорт, в театр, кіно, гуляти та вільно купувати продукти, як і всі люди в цій ситуації. Цікаво, що активність по видавничій роботі з іноземними видавництвами значно зросла, люди сидять вдома і активно працюють, "підтягують всі хвости". Я також працюю над видавництвом, новою книжкою, проходжу одне навчання онлайн, багато молюся і намагаюся зрозуміти та відчути себе краще, свою душу, бо тепер наче на це є більше часу та підстав. Стосовно пандемії, то для мене дуже якось особливо, що це сталося в час найбільшого посту і що торкнуло найсильніше найбільш релігійну країну Європи, наче випробування, наче показати світу, що час спинитися і подивитися всередину себе та в очі ближнього. Ми всі забігалися і загралися. Це перезавантаження всього світу. Світ більше ніколи не буде таким, як раніше. Стосовно поширення вірусу я не знаю, що думати, звісно, переживаю, особливо за батьків та близьких, особливо, коли не можу бути поряд. Дуже вірю, що епідемія піде на спад і цей час зробить нас всіх лиш кращими, добрішими, ми більше цінуватимемо одне одного, духовність і життя, як Дар.
- Я максимально ізолювався від людей і займаюсь написанням нової музики та працюю над книгою – зазначає чернівецький фолк-сінгер Cаша Буль. Буду відвертим, я часто практикував це і до пандемії. Щодо пандемії - то це було досить очікувано, що в настільки глобалізованому світі із високою мобільністю населення, складеться схожа ситуація. Я про це пісню ще в 2016-му написав - "Пилю Обріз" називається. Тим, хто не чув, рекомендую послухати – там є про це все.
– Я не лікар і тим більше не вірусолог, – каже есеїст і перекладач Олександр Бойченко, - тому ніяких власних думок про епідемію не маю, тільки слухаю, що кажуть люди більш-менш обізнані. А вони кажуть, що цей дощ надовго і що, крім вакцини, якої нема і ще не скоро буде, справді стримати епідемію може лише найсуворіший карантин. Для мене в сидінні на карантині особливої проблеми немає, я вже дванадцять років на вільних хлібах, на роботу не ходжу і часто буває так, що по два тижні сиджу безвилазно вдома за комп'ютером. Те саме й тепер: відредагував і здав до друку чужу книжку, написав колонку для журналу "Країна", текст для сайту "Збруч", а тоді засяду за переклад, про який давно мріяв, та все руки не доходили. Тобто якоїсь різниці між карантином і звичайним для мене життям я ще не відчув. Одна біда: у звичайному житті я звик час від часу виходити на зустрічі з друзями кудись до кав'ярні чи бару. Тепер доведеться з цим потерпіти. Але поки в крамницях є хліб і до хліба, терпіти можна.
Співачка Navka (Марина Тимофійчук) каже, що наразі самоізолювалась. Виходить з дому раз на 2-3 дні у масці в магазин і не панікує.
"Намагаюсь довго не спілкуватись з людьми, які в суцільному негативі. А ще вирішила нікого не вчити, що треба дотримуватись елементарних правил безпеки, чи розповідати про кінець/не кінець світу. В соцмережах і так безліч "знавців". Презентувала новий кліп, але зйомки наступного, які мали відбутись на Мальті в квітні довелося відмінити. Ще до нашого карантину АірМальта скасувала рейси. Але я у всьому шукаю плюси. Ці дні я зайнята онлайнзаходами щодо запуску у світ нової пісні "Ми дівчата, ми такі". Також ми запланували запустити в мережі тік-ток вірусний танець. Я подружилась з дуже потужними танцюристами, які мені в цьому допомогають. Ми хочемо, щоб рухи танцю стали вірусом антистресу.
Так, пандемія це дуже недобре. Але вона мине. Може вона навчить людей бути добрішими один до одного, може навчить більше любити цей свій, берегти і берегтись. Принаймні мені в це хочеться вірити. Але коли пандемія скінчиться, а вона скінчиться - я не хочу почути, що українська пісня, українська мова так і не відбулись, що квоти не допомогли... Я буду і в час карантину записувати пісні, продумувати кліпи... Шукати і збирати "своїх" людей, які розуміють, наскільки важливим є мистецтво і культура для нації. І коли чую фразу, що зараз це не на часі, або й докір, типу, як я цього не розумію, то відповідь в мене одна: а коли в Україні це було на часі? Культура в нас, на жаль, ніколи не на часі. Але завдяки фанатикам, які цю культуру створювали в найгірші часи, ми досі знаємо, хто ми є і ким були наші предки. А підсумую своє бачення ситуації так: Життя коротке - мистецтво вічне. І ми мусимо по собі щось залишити".
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
26-03-2020, 14:50
0
2 952
