12 Чт. Прпп. Тита, Прокопія Декаполіта. Свт. Арсенія. Прп. Фалалея.

Преподобний Тит, пресвітер Печерський



До великого сонму отців Києво-Печерських належить також і Тит пресвітер.Він подвизався в Києво-Печерському монастирі в XII ст., був поставлений у пресвітери і проводив житіє, достойне блаженства святих.

У нього був брат за духом, чорноризець, диякон, на ім’я Євагрій. Тит дуже любив його і був із ним у великій приязні. Диявол не спав і все зробив для того, щоб вони посварилися. Ненависть дійшла до того, що вони не могли бачити один одного, а коли один із них ішов із кадилом, то інший відвертався. Братія монастиря неодноразово умовляла їх, щоб вони помирилися, але нічого не допомагало.



Сталося так, що пресвітер Тит дуже захворів. Будучи смертельно хворим, він почав гірко оплакувати свій гріх і послав до диякона Євагрія з проханням: "Прости мені, брате, ради Господа, що я образив тебе гнівом моїм". Але той не пробачив, навіть почав клясти пресвітера. Бачачи, що Тит помирає, братія монастиря насильно привела Євагрія, щоб він попрощався з братом. Побачивши його, хворий відразу ж піднявся, упав перед ним на коліна і почав просити прощення. Євагрій, не пробачивши його, сказав: "Ніколи не прощу йому, ні в цьому житті, ні в майбутньому". Ледве він устиг промовити ці слова, як зразу ж упав і помер. Братія хотіла його підняти, але він уже був мертвим. А хворий Тит став здоровим, наче й не хворів.

Страх напав на всіх, коли вони побачили таку смерть Євагрія й чудесне зцілення пресвітера Тита. Братія почала питати його, як це сталося.

Преподобний Тит розповів їм таку історію: "Коли я хворів, то бачив ангелів, які відійшли від мене і плакали, що я помираю. І бачив бісів, які раділи за мої гріхи. Тоді я почав просити вас, щоб ви відправилися до мого брата й попросили за мене прощення. Коли ви привели Євагрія, я поклонився йому, а він відвернувся від мене, тоді я побачив ангела, який держав палкого списа, яким вдарив диякона, після чого той і впав мертвим. Мені ж ангел подав руку й підняв, і я — здоровий".

Після цього преподобний Тит і братія монастиря ніколи й ні з ким не ворогували. Тит любив усіх, а особливо Бога, знаючи, що любов довготерпелива, любов лагідна, любов не заздрить, любов не чваниться, не є горда (1 Кор. 13, 4). Блаженний пресвітер намагався жити за Святим Писанням "Будьте розсудливі й пильні в молитвах, передусім майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів" (І Петр. 4, 7, 8). Так він робив у подальшому житті й у своїх пресвітерських жертвах. Життя його було таким, що справджувалися слова апостолів: "Царство не їжа і пиття, а правда й мир". Упокоївся преподобний пресвітер Тит у 1190 р. Мощі його знаходяться в Ближніх печерах.

В акафісті всім преподобним Печерським про нього сказано: "Радуйся, Тите, блаженний, бо силу бісівську ти смиренням зруйнував; радуйся, бо темряву лукавих бісів ти далеко від нас проганяєш".

Преподобний Прокопій Декаполіт, сповідник (близько 750).



Преподобний Прокопій Декаполіт, сповідник, народився в країні Декаполітській (тобто Десятиградді), на схід від Галилейського озера. Залишивши суєтний світ, Прокопій прийняв в одній обителі чернечий чин і проводив весь час в молитві та пості. Досвідчений в чернечих подвигах, оздоблений чистотою душевною, він був славний і знаменитий серед подвижників. В цей час почала поширюватись єресь іконоборства. Порушив її нечестивий імператор Лев Ісаврянин, який вважав ікони ідолами, і всіх, що поклоняються їм - ідолопоклонниками.

Преподобний Прокопій разом з іншими ревнителями православ'я повстав проти нечестивої єресі іконоборців; він викрив божевільні міркування єретиків і переміг їх непереможними божественними словесами. Це і накликало на нього гнів і немилість імператора. За його наказом, св. Прокопія схопили і піддали жорстоким мукам: його жорстоко били, стругали тіло його залізними знаряддями і потім кинули в сморідну в'язницю.

У цій похмурій в'язниці преп. Прокопій разом зі святим Василієм, його сподвижником по чернечому життю, мучився до самої смерті імператора Лева Ісаврянина. Коли ж Лев помер, то Прокопій разом з Василієм та іншими святими мучениками, був випущений з в'язниці. Кінець свого життя преподобний Прокопій Декаполіт провів мирно в чернечих подвигах.

У глибокій старості відійшов він в інше життя, щоб бачити Христа вже не на іконах, які він захищав все життя, а лицем до лиця, і щоб отримати від Нього за свою працю страждання велику нагороду на Небесах.

Святитель Арсеній, митрополит Ростовський

Народився святитель Арсеній, в миру – Олександр Іванович Мацієвич, 1697 р. у Володимирі-Волинському. Походив він із шляхетного роду. Батько святителя був православним священиком. З самого дитинства Олександр мав хист до науки. Отримав гарну освіту, навчався у Львівській та Київській академіях. Святитель Арсеній був майстерним у проповіді У 1716 р. майбутнього митрополита направили в Новгород-Сіверський Спасів монастир проповідником. Тут його було пострижено у чернецтво з ім’ям Арсеній.

Ієромонах Арсеній багато потрудився у місіонерській справі серед народів Сибіру. Ревний борець з розколом, він був флотським священиком у Камчатській експедиції. Пізніше працював викладачем та екзаменатором кандидатів у священство в Петербурзі. У 1741 р. прийняв єпископську хіротонію і був призначений на Тобольську кафедру з титулом "Митрополит Тобольський і всього Сибіру". Але слабке здоров’я не дозволило йому довго перебувати на цій кафедрі. У лютому 1742 р. святитель Арсеній, за указом імператриці Єлизавети Петрівни, був направлений у Ростовську єпархію, якою він керував протягом 20-ти років.
Святитель Арсеній був ревним архипастирем і старанно піклувався про свою паству. Сяйвом благочестивого житія він засяяв у Ростовській землі, як справжній світильник віри православної. Архипастир дуже любив проповідувати. За свідченням "Літописця про Ростовських архиєреїв" – проповідь святителя, зігріта теплотою віри, привертала велику кількість слухачів, глибоке мовчання яких переривалось хіба одним побожним зітханням. Красномовним свідченням його проповідницької діяльності є дванадцять величезних томів, написаних густим шрифтом, які містять численні проповіді і замітки святого. З житія святителя Арсенія дізнаємось, що владика був до всіх милостивим, часто служив, давав милостиню убогим. Після двадцятилітнього керування найбагатшою єпархією у нього не виявилося ні розкішного одягу, ні гарного посуду, ні грошей, ніякого багатства, лише 10 пудів цукру, які подарували йому купці і він не встиг роздати їх.
Треба зазначити, що час, коли святительствував владика Арсеній, був тяжким для Церкви Христової на Русі, бо ще Петро І кривавий цар-тиран поставив Православну Церкву у Російській імперії на коліна, скасувавши патріаршество. Справу нечестивця Петра продовжила імператриця Катерина ІІ, яка, власне, навіть не мала слов’янського походження, а була з лютеранського німецького аристократичного роду і через шлюб з цесаревичем Петром Феодоровичем унаслідувала Російський престол.
Період правління Катерини ІІ можна охарактеризувати, як добу жорстокого гоніння на Церкву Христову. Православна Церква утискалася в її правах. Імператрицею було видано ряд указів, згідно з якими закривались монастирі, у Церкви забирались землі.
Саме проти такого свавілля Катерини ІІ виступив святий сповідник. Він відкрито виразив протест щодо нововведень, які шкодили Церкві. Через відкритий спротив митрополита Арсенія, імператриця зненавиділа його. Ознайомившись з посланнями святого, Катерина розцінила їх як втручання в політику імператриці, а також, як образу її Імператорської Величності. Святителя арештували і привезли до Москви. 1 квітня 1763 р. він став перед судом Синоду. Цей неправедний суд постановив: "...позбавити архиєрейства і клобука й послати у віддалений монастир".
Треба сказати, що суддями митрополита були молоді єпископи, більшість з яких вчив святитель Арсеній. На жаль, Преосвященні судді забули слова Священного Писання: "Пам’ятайте наставників ваших"(Євр. 13. 7). Наруга позбавлення сану святителя відбувалась в Московському кремлі в храмі Трьох Святителів, поруч із Христовою палатою, у якій відбувалось кривосуддя над Митрополитом.

Святитель мав дар прозорливості. Коли він свій архиєрейський одяг і знаки сану віддавав, то кожному із його суддів пророче передбачив кінець їхнього життя. А храм Трьох Святителів, через два місяці після несправедливого суду, завалився без видимих на те причин. Зважаючи на ці події, у народі ще більше зміцнилася думка про митрополита Арсенія, як про мученика. Нечестивій помсті Катерини не було меж. Вона була не задоволена досягнутим і вирішила заховати в’язня так, щоб народ забув за нього. Святителя позбавили чернечого чину, в мирському одязі, з образливим іменем "Андрєй Враль" перевезли у Ревель (тепер – Таллінн). Його розмістили в казематі фортеці у камері розміром 2 на 3 метри, двері якої були замуровані, де фактично він був заживо похований.

Коли святитель відчув наближення своєї кончини, то попросив привести до нього священика зі Святими Дарами. Священик, зайшовши до камери, побачив перед собою не в’язня в обірваному одязі, а архиєрея в облаченні, і з жахом вибіг звідти. Коли ж священика знову ввели до камери, то він побачив митрополита Арсенія вже простим в’язнем.

Звершивши тяжкий подвиг сповідництва за віру Христову і перенісши наругу від нечестивої імператриці, святитель Арсеній у страшних муках від голоду і холоду відійшов до Господа. Сталося це 28 лютого 1772 р. Після упокоєння праведника на стіні його тюремної келії було знайдено напис: "Благо мні, яко смирил мя єси". Як влада не намагалася стерти в народі пам’ять про святого страдника, та все ж православні вірні свято шанували його, як великого угодника Божого.

Нині святитель канонізований нашою Православною Церквою і поповнив великий сонм угодників Божих, що засяяли на духовному лузі землі Волинської. Маючи ще одного заступника за душі наші з розчуленням взиваймо: "Святителю, отче Арсенію, моли Бога за нас"!

Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram

Редактор: Наталія Шморгун

12-03-2020, 09:00

0 1 160