26 Ср. Прпп. Мартиніана, Зої, Світлани, Стефана, Євлогія Олександрійського. Блгв. кн. Константина Острозького.Преподобний Мартиніан Афінський
Преподобний Мартиніан з 18 років поселився в пустелі, поблизу міста Кесарії Палестинської, де пробув у подвигах і безмовності 25 років, удостоївшись благодатного дару зцілення хвороб. Проте ворог не залишав святого, наводячи на нього різні спокуси. Одного разу жінка-блудниця посперечалася з розпусними людьми, що спокусить святого Мартиніана, слава про добродійне життя якого розповсюдилася по місту. Вона прийшла до нього в нічну годину під виглядом мандрівника, просячись заночувати. Святий впустив її, оскільки погода була погана. Але лукава гостя переодягнулася в дорогий одяг і почала спокушати подвижника. Тоді святий вийшов з келії, запалив вогнище і став босими ногами на палаюче вугілля. Він говорив при цьому собі: "Важко тобі, Мартиніане, терпіти цей тимчасовий вогонь, як же ти терпітимеш вічний вогонь, приготований тобі дияволом?" Жінка, вражена цим видовищем, розкаялася і просила святого настановити її на шлях спасіння. За його вказівкою вона відправилася до Вифлеєма, в монастир святої Павли, де в суворих подвигах прожила 12 років до своєї блаженної смерті. Ім'я жінки було Зоя.
Зцілившись від опіків, святий Мартиніан віддалився на безлюдний скелястий острів і прожив під відкритим небом декілька років, харчуючись їжею, яку йому час від часу привозив один корабельник, а преподобний плів для нього кошики.
Одного разу під час сильної бурі розбився корабель і до острова, де спасався святий Мартиніан, хвилі принесли на залишках корабля дівчину на ім'я Фотинія. Святий Мартиніан допоміг їй вибратися на острів. "Залишайся тут, - сказав він їй, - ось хліб і вода, а через два місяці прибуде корабельник", - а сам кинувся в море і поплив. Два дельфіни винесли його на сушу.
З тих пір блаженний Мартиніан почав вести життя мандрівника. Так продовжувалося два роки. Одного разу, прийшовши до Афін, святий захворів і, відчуваючи наближення смерті, увійшов до храму, ліг на підлогу, покликав єпископа і попросив поховати своє тіло. Це відбулося близько 422 року.
Блаженна дівиця Фотинія залишилася жити на острові, де і провела в самоті 6 років, а потім віддала Богові душу. Її мертвою знайшов все той же корабельник, який привозив їй, як і преподобному Мартиніану, їжу. Він перевіз тіло блаженної Фотинії в Кесарію Палестинську, де воно було з честю поховано єпископом і кліром.
Преподобний Євлогій, архієпископ Александрійський
Преподобний Євлогій, архієпископ Александрійський, був одним з освічених і діяльних ієрархів VI століття. На початку він був ігуменом Богородичної Юстиніанової обителі в Антіохії, а потім був обраний на кафедру міста Олександрія, де і пробув 27 років. Всі роки свого управління кафедрою святитель невтомно боровся проти різних єресей. Про його діяльність відомо з листів до нього святого Григорія Двоєслова, який високо цінував Преподобного.
Помер преподобний Євлогій в 607 або 608 році. Творіння його частково збереглися у виписках Патріарха Фотія; вони розкривають православне вчення про природу Господа нашого Ісуса Христа і направлені проти єресей, які були росповсюджені в ті часи.
Преподобний Симеон Мироточивий, цар Сербський
Преподобний Стефан, у чернецтві Симеон, цар Сербський, в миру був великим князем Сербії, носив ім'я Стефана Немані (Неманя). Жив в XII столітті. Князь багато потрудився для своєї вітчизни: об'єднав велику частину сербських земель і домігся політичної незалежності для своєї країни. Він ревно захищав свій народ від впливу латинської віри і від єресі. У віці 80 років Стефан віддалився на Афон, де вже прославився святістю життя його син – преподобний Савва (пам'ять 12 січня). Там вони разом відновили монастир Хилендар, куди до них почали сходитися ченці з різних країн. Святий Симеон був великим подвижником і мудрим наставником ченців. Помер преподобний Симеон 13 лютого 1200 року. Мощі його почали мироточити. Преподобний Савва переніс останки свого батька на батьківщину, до Сербії, і поклав в церкві Пресвятої Богородиці на річці Студениця. Цей храм святий Симеон спорудив і прикрасив будучи ще князем.
Святий благовірний князь Костянтин ОстрозькийБлаговірний князь Василій-Костянтин Острозький був молодшим сином найвищого гетьмана Литовського Костянтина Івановича Острозького. Народився на початку 1527 року у м. Турові і в святому хрещенні був названий Василієм, але на честь його славного батька, за звичаєм часу і за княжою традицією, йому дали і друге славне ім’я – Костянтин. Від батька свого князь Костянтин успадкував звання, велике багатство і маєтки. Це був справжній правитель всієї України, бо в його руках зосереджувалась влада над майже всіма українськими землями. Подібного володаря Україна не знала з часу Київської Русі і таким він залишився аж до свого блаженного упокоєння. Але він від влади і багатства не надимався гордістю, а, подібно до патріарха Авраама, праведних Іова і Йосифа, царів Давида і Соломона, благовірних великих князів Київських Володимира і Ярослава, від багатства свого ревно служив Богові.
Сучасники, навіть й іновірці, свідчать, що князь відзначався глибокою релігійністю та аскетизмом, "мав у народі авторитет і популярність, особливо за свою побожність. Він сам міг цитувати псалми та гімни. Коли виходив на хори, закривав двері, щоб не бачили його молитви. Святою була для нього Чотиридесятниця: у перший день виступав з Острога до монастиря Дубенського, де в церкві Спаса княжу велич змінював чернечим смиренням. Кормився дуже мізерними стравами упродовж усіх сорока днів, незважаючи на свої старі літа".
Діяльність благовірного князя КостянтинаОстрозького є виразним прикладом християнського смирення і церковного послуху. Дбаючи про єдність Церкви Христової та беручи активну участь в полеміці довкола актуальних для Церкви догматичних, есхатологічних, еортологічних та календарних питань, найвищим аргументом та висновком вважав благословення Вселенського Собору та Константинопольського Патріарха – канонічного Предстоятеля Церкви. "Як Святійший Патріарх про це розсудить, так нехай і вершиться" – завершував полемічні листи благовірний князь Острозький.
Будучи поборником церковної єдності, благовірний князь дбав про діалог між християнами та бажав скликання Вселенського Собору Церкви, але був противником часткової унії, як шкідливої для Церкви. Завдяки наполегливості та під охороною князя відбувся православний Берестейський собор, який відкинув унію з Римським престолом і ствердив вірність Київської Митрополії Православній Церкві та Константинопольському Патріарху.
Князь користувався особливим авторитетом серед сучасних йому церковних кіл. Йому Святійший патріарх Олександрійський Мелетій (Пігас) доручив виконувати обов’язки патріаршого екзарха у Київській Митрополії (1596). Князь підтримував і власним авторитетом утверджував соборність Православної Церкви, беручи участь у церковних соборах та ініціюючи пошук шляхів розв’язання міжрелігійних конфліктів у Речі Посполитій. Визначні заслуги перед Православною Церквою були особливо відзначені православним духовенством. Державні урядники вважали князя найбільшим знавцем церковних справ, ведучи розмови навіть про можливість перенесення Константинопольського Патріаршого Престолу на українські землі під патронат князя. Високий авторитет князя у церковному середовищі засвідчують навіть упереджені відгуки єзуїтів, які відзначали, що на Русі князя вшановують після Бога, Пресвятої Богородиці та святого Миколая.
Благовірний князь Костянтин відомий своєю учительною діяльністю, зокрема заснуванням унікального навчального закладу – Острозької академії (1576). Православна школа спричинилася до формування нового покоління православних богословів, перекладачів, проповідників, які уже через кількадесят років змогли реалізувати реформу у Київській Православній митрополії. Академія князя стала зразком не лише для українських, але й для іноземних вищих шкіл наступного періоду.
Завдяки Острозькій академії та особистій участі князя-фундатора в Україні було розпочато систематичну роботу над перекладами грецьких та латинських текстів, що дозволило не лише виправити існуючі переклади, але й розвинути різні галузі українського мовознавства. Згідно з дослідженнями сучасних істориків та богословів, Острозька Біблія – перше у світі повне видання церковнослов’янською мовою, у свій час стала найкращим і найдосконалішим перекладом Священного Писання. Саме Острозька Біблія була покладена в основу всіх наступних видань Священного Писання слов’янською, згодом - російською мовами. Завдяки особистій праці та підтримці князя стало активно розвиватися українське книгодрукування – видання богослужбових книг, полемічної та навчальної література.
Благовірний князь Острозький виступав покровителем і фундатором Православної Церкви не лише в Острозі чи у власних володіннях, але на території всієї Київської Митрополії. На його підтримку і опіку могли розраховувати монастирі та церкви, братства та друкарні усіх тодішніх українських православних єпархій.
Не зважаючи на умовляння сильних світу цього до переходу в католицьку віру, благовірний князь Костянтин дожив до глибокої старості, не зрадивши святому Православ’ю. Він мирно спочив у Бозі 13 (26) лютого 1608 року, в Федорову суботу Великого Посту, маючи 81 рік земного життя.
Сучасники, навіть іновірці, високо шанували благовірного князя, називаючи його "верховним оборонцем і опікуном Православної Церкви", "першим у Грецькому Законі", "великим милостивцем до Набоженства Грецького", "великою запорукою і втіхою всього народу руського" і так характеризуючи його труди: "Православ’я наше почало було сяяти як сонце, люди вчені почали показуватися в Церкві Божій, учителі і будівничі Церкви Божої і книги друковані почали множитися". За подвижницьку працю благовірного князя Костянтина дім православних князів Острозьких названо було "безцінним каменем, карбункулом блискучим, як світильник, який Православна Церква носила в короні своїй між перлами, як мале сонце між зорями".
Освячений Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що зібрався у Золотоверхій обителі Архістратига Божого Михаїла у місті Києві з нагоди ювілею 900-ліття цього монастиря та 1020-ліття Хрещення Київської Руси-України, після старанного дослідження життя і подвигу сповненого ревності по Богу і благодаті Святого Духа, великого оборонця Православної віри та благодійника Церкви, благовірного князя Костянтина Острозького, знаходить нині вчасним канонізувати і приєднати до лику святих цього благовірного князя з благочестивого і побожного православного українського роду князів Острозьких. Тому, з того дня велично і єдиними устами взиває Свята Українська Православна Церква:
" Святий благовірний княже Костянтине моли Бога за нас!".
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
26-02-2020, 09:00
0
1 616
