Туристи з прифронтової зони Донецької області, які приїжджають до Чернівців, зізнаються, що відвикли від мирного життя, йдеться у публікації "МБ".



Днями у Чернівцях побувало подружжя із Донеччини. Я завжди запитую своїх слухачів, звідки вони, аби знати, що їх може більше зацікавити. Запитала і це подружжя. Вони одразу насторожилися, а потім чоловік сказав : "Ми звідти, де стріляють. З’ясувалося, що вони приїхали із Донеччини, з прифронтової зони. Звідки саме – не уточнили. Навіть не сказали, як їх звати. Виглядали років на 50-55", – розповіла директорка муніципальної бібліотеки Леся Щербанюк, яка проводила для них екскурсію.

Туристи просили, щоби екскурсовод з ними спілкувалися українською.

"Спершу розмовляли російською мовою, а потім чоловік перейшов на гарну українську. Я теж розповідала їм українською. Проходив якийсь перехожий, зупинився, послухав трохи і зауважив, що, може, вони краще розумітимуть російською. Подружжя відреагувало дуже емоційно: "Тільки українською! Бо ми українці й підтримуємо Україну!" . Чоловік із захопленням розглядав ковані балкони. Здивовано дивилися на усміхнених людей на вулицях, моїх знайомих, які віталися з нами, сказали, що вони вже відвикли від цього. Жінка зізналася, що почувається, ніби у фантастичному фільмі, й не вірить, що може бути так мирно і спокійно, - згадує пані Леся.

Пані Леся пригадує, що недавно проводила екскурсію ще для одного подружжя із Донецька.

"Спершу вони були закритими і мовчазними. Потім побачили, що я ставлюся до них із відкритою душею, і почали говорити. Їх дуже хотілося, щоби їх почули і зрозуміли, – каже екскурсоводка. – Розповіли, що були досить заможними, мали у Донецьку великий бізнес, двоповерховий будинок, кілька авто. Для дітей придбали окремі квартири й машини. Коли прийшли сепаратисти, то вони вже мали списки багатих донеччан. І в першу ж ніч навідалися до них та їхніх дітей. Забрали автівки, деяке майно, погрожували. "І тоді ми зрозуміли, що треба рятувати своє життя, – у жінки з’явилися сльози на очах. – Зранку зібрали найнеобхідніше, запхали все в мікроавтобус, який ще не встигли забрати бойовики, й одразу ж виїхали на контрольовану Україною територію. Ми втратили все, зате залишилися живі. Зараз знову почали налагоджувати свій бізнес із нуля".

Приїжджала до Чернівців група молодих людей віком 25-35 років.

"Сказали, що з Києва. Але мене вразило, що вони такі серйозні, мовчать і мовчать, що не характерно для молодих людей, – каже пані Леся. – Дуже уважно, зацікавлено мене слухали. Коли підходили до Резиденції, аж тоді сказали, що вони з Донецької області. Зізналися, що бояться розмовляти російською. На що я їм відповіла, що в нашому місті багато людей розмовляє російською. Після цього трохи заспокоїлися. Сказали, що вражені тим, як тут спокійно, ніхто не стріляє, люди такі доброзичливі. "Як шкода, що нас раніше сюди не привозили, і ми цього всього не бачили. Бо те, що показували у нас по телевізору про західні області, не відповідає дійсності. Нас постійно страхали бандерівцями, а ми їх не бачимо", – мовив один хлопець.

Особливо вразила пані Лесю екскурсія для школярів із прифронтової зони.

"За три години, що я була з ними, не усміхнулася жодна дитина. Жодна! Було дуже боляче дивитися на їхні засмучені перелякані оченята, хотілося плакати, – зізналася екскурсоводка. – Із дітьми були дві вчительки. Вони пояснили, що ці діти – психологічно травмовані, бо щодня ризикують життям. Вони сидять на уроках, а тут раптом стріляють, і всі біжать ховатися у підвал. Після відвертих розмов із мешканцями Донеччини та Луганщини я зробила висновок, що нам треба запрошувати їх до себе, аби вони розуміли, що ми ставимося до них добре".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram