Преподобний Максим Сповідник
Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року й виріс у благочестивій християнській родині. Замолоду він отримав різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, був обізнаний щодо давніх авторів і досконало володів Богословською діалектикою. Коли преподобний Максим пішов на державну службу, знання й сумлінність дали йому змогу стати першим секретарем імператора Іраклія (611 – 641). Але придворне життя обтяжувало його, і він пішов у Хрисопольску обитель (на протилежному березі Босфору – нині Скутари), де прийняв чернечий постриг. Своїм смиренномудрієм він згодом здобув любов братії і був обраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані, через свою незвичайну скромність, він, з власних його слів, “залишався простим ченцем”. В 633 році на прохання одного богослова, майбутнього святителя Єрусалимського Патріарха Софронія (пам’ять 11 березня), преподобний Максим полишив обитель і виїхав в Александрію.
Святий Софроній був відомий на той час як непримиренний супротивник монофелітської єресі. Після того, як IV Вселенський Собор (451 р.) засудив монофізитів, що сповідували одну (Божественну) природу в Господі Ісусі Христі, єретиками-монофелітами було введене поняття єдиної Божественної волі і єдиної (Божественної) дії, що приводило до визнання відкинутого монофізитського псевдовчення. Монофелитство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, посилювана національною ворожнечею, зробилася серйозною загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарші престоли на Православному Сході опинилися захопленими монофізитами: Константинопольський – Сергієм. Антиохійський – Афанасієм, Александрійський – Кіром.
Шлях преподобного Максима з Константинополя в Александрію пролягав через Крит, де й почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який притримувався єретичних поглядів Севера і Несторія. В Александрії та її околицях преподобний пробув близько 6 років. В 638 році імператор Іраклій разом з патріархом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий “Екфезіс” – “Виклад віри”, що остаточно велів сповідувати вчення про одну волю при двох природах Спасителя. Захищаючи Православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів, і ці бесіди мали успіх. “Не тільки клір і всі єпископи, але й народ, і всі світські начальники відчували в собі якийсь нескоримий потяг до нього”, – свідчить його житіє.
Наприкінці 638 року помер патріарх Сергій, а в 641 році – імператор Іраклій. Імператорський престол посів жорстокий і грубий Констанс II (642 – 668), відвертий прихильник монофелітів. Підсилилися напади єретиків на Православ’я. Преподобний Максим вирушив у Карфаген і проповідував там і в околицях ще 5 років. Коли туди прибув спадкоємець патріарха Сергія патріарх Пірр, який полишив Константинополь через придворні інтриги, за переконаннями монофеліт, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої омани й побажав навіть вручити папі Феодору письмове зречення від них. Преподобний Максим разом з Пірром відбули в Рим, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього патріарха й відновив його в сані.
В 647 році преподобний Максим повернувся в Африку. Там на соборах єпископів монофелітство засуджувалося як єресь. В 648 р. замість “Екфезісу” вийшов новий указ, складений, з доручення Костянтина, константинопольським патріархом Павлом – “Типос” – “Зразок віри”, який забороняв всілякі міркування, як про одну волю, так і про дві волі при визнанні двох природ Господа Ісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до Римського папи Феодора, який змінив папу Мартина I (649 – 654), з проханням винести питання про монофелитство на соборне обговорення всієї Церкви. В жовтні 649 року був зібраний Латеранский Собор, на якому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників Православного Сходу, серед яких був і преподобний Максим Сповідник. Собор засудив монофелитство, а його захисники, Константинопольські патріархи Сергій, Павло та Пірр, були піддані анафемі.
Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартина, і преподобного Максима. Цей наказ був виконаний через п’ять років, в 654 році. Преподобного Максима обвинуватили в зраді батьківщині та ув’язнили. В 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений в Константинопольську в’язницю. Преподобного разом із двома його учнями піддали найжорстокішим катуванням: кожному відрізали язик і відсікли праву руку. Потім їх заслали в Колхіду. Але тут Господь виявив невимовне чудо: всі вони набули здатність говорити й писати. Преподобний Максим пророчив свою кончину (+ 13 серпня 662 року). У грецьких прологах на 13 серпня зазначається перенесення його мощей у Константинополь; воно могло бути присвячене до кончини преподобного. Можливо, що встановлення пам’яті на 21 січня пов’язане з тим, що 13 серпня святкується віддання свята Преображення Господнього. Над могилою преподобного Максима ночами запалювалися три чудесно знайдені світильники і відбувалися безліч зцілень. Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику Богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої та 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонисія Ареопагіта (+ 96; пам’ять 3 жовтня) і святителя Григорія Богослова (+ 389, пам’ять 25 січня). До екзегетики належать також пояснення Богослужіння під заголовком “Містагогія” (“Вступ про таїнство”).
До догматичних праць преподобного належать: виклад його диспуту з Пірром, кілька трактатів і листи до різних осіб. В них міститься виклад Православного вчення про Божественну сутність таіпостась, про Боговтілення та про обожнення людської природи.
“Ніщо в обожненні не є здобутком природи, – писав преподобний Максим в листі до свого друга Фалассія, – тому що природа не може зрозуміти Бога. Виключно лиш милість Божа має здатність давати обожння істотам… Людина (образ Божий) в обоженні уподібнюється Богові, він радіє надлишку всього, що належить йому за природою, тому що благодать Духа тріумфує в ньому і тому що Бог діє в ньому” (лист 22). Преподобному Максимові належать і антропологічні праці. Він розглядає природу душі та її свідомо-особисте існування після смерті людини. Серед моральних творів особливо важливі “Глави про любов”. Преподобний Максим написав також три гімни в кращих традиціях церковної гімнографії, що вели початок від святителя Григорія Богослова.
Богослов’я преподобного Максима Сповідника, що грунтується на духовному досвідному знанні великих отців-пустельників, що використовує мистецтво діалектики, вироблене дохристиянською філософією, було продовжене й розвинене в працях преподобного Симеона Нового Богослова (+ 1021; пам’ять 12 березня) і святителя Григорія Палами (+ бл. 1360; пам’ять 14 листопада).
Святих мучеників Євгенія, Кандида, Валеріана і Акіли
Святі мученики Євгеній, Кандид, Валеріан і Акіла постраждали за віру в Христа в період царювання Діоклетіана і Максиміана, у кінці третього століття. Валеріан, Кандид і Акіла під час гонінь зникли в Гранезондських горах, але і тут їх незабаром знайшли і привели в місто. Святих мучеників били воловими жилами, стругали залізом, посипали рани сіллю і палили вогнем.
Через кілька днів затримали і Євгена, якого також піддали жорстоким тортурам. Після знущань і побоїв чотирьох мучеників кинули в розжарену піч, але вони вийшли з неї неушкодженими. У підсумку всім юнакам відтяли голови.
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
