Мц. Юліанії. Свт. Петра, митр. Київського і всієї Руси.
Свята мучениця Юліанія
Свята мучениця Юліанія, донька заможного язичника Африкана, народилась в м. Нікомидії. В дев'ятирічному віці була заручена з Єлевсієм. Господь обдарував її кмітливим розумом та щирою душею, свята Юліанія зрозуміла марноту та хибність язичницької віри. Вона потай прийняла святе Хрещення. Коли настав час весілля, Юліанія рішуче відмовилась від заміжжя. Батько наполягаючи просив її не порушувати давні заручини, але, не досягнувши бажаного, жорстоко над нею знущався. Після чого віддав доньку на суд єпарху міста, котрим був Єлевсій, колишній наречений Юліанії. Єлевсій гаряче просив Юліанію вийти за нього заміж, обіцяючи не примушувати її зраджувати свою нову віру. Свята Юліанія відмовилась, обравши майбутні муки.
Святу довго і жорстоко били, але вона після кожного допиту отримувала від Бога зцілення і нові сили. Тортури здійснювали при великому натовпі людей, з котрих 500 чоловіків і 130 жінок, бачачи незламність та відвагу святої діви, чудесні зцілення її ран, теж сповідали Христа. Вони були усічені мечем, христившись власною кров'ю. Переконавшись, зрештою, в безнадійності усіх спроб відвернути святу діву від її Небесного Нареченого, Єлевсій присудив Юліанію на смерть. Сповідниця з покорою сприйняла вирок та з радістю прославила Господа, Який сподобив її прийняти мученицький вінець. Страта святої мучениці Юліанії здійснилась в 304 році.
Святитель Петро, Митрополит Київський і всієї Русі чудотворець
Святитель Петро був уродженцем Галицько-Волинського князівства і походив із благочестивої сім'ї. Досягнувши повноліття, юнак виявив бажання вступити до одного з монастирів на Волині. За побожне життя та неухильне виконання чернечого послуху він був рукоположений у пресвітера.
У монастирі майбутній святитель навчився писати ікони і робив це з великою майстерністю. Досі православні вшановують написані святителем Петром ікони Божої Матері "Петровську" і "Новгородську".
Згодом ієромонах Петро вирішив усамітнитися, і тому, з благословення ігумена, залишив монастир та оселився неподалік Львова на березі ріки Рати, що впадає у Західний Буг (район с. Двірці Сокальського р-ну Львівської області). Тут він поставив келію для себе, а згодом і невелику церкву для братії, що оселялася біля нього. Незабаром поруч з його келією постав Ратенський Спасо-Преображенський монастир.
Святитель Петро, виконуючи обов'язки ігумена Спаської обителі, був для братії дбайливим батьком, повчаючи і словом, і прикладом свого богоугодного житія. Він був настільки добрим і милосердним, що жодного подорожнього не відпускав без милостині, і коли не мав що подати, то роздавав написані ним образи.
Слава про подвижницьке життя святого Петра дійшла й до могутнього князя Юрія Львовича Галицького, котрий разом із своїми боярами приходив слухати його повчання.
У 1303 році, стараннями князя Юрія, Галицька єпископія піднеслася до рангу митрополії. Це відбулося не випадково. Після повного зруйнування Києва військами хана Батия останній Київський митрополит Максим переніс свою резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі. Саме це стало приводом для відокремлення Галицької єпархії та заснування окремої Галицької митрополії. Галицькі митрополити, як і Київські, канонічно підпорядковувалися Константинопольському Патріарху.
Після смерті першого Галицького митрополита Ніфонта князь Юрій Львович відрядив до Константинополя ігумена Ратнівського монастиря Петра з проханням поставити його Галицьким митрополитом. Але Патріарх Афанасій поставив його не лише Галицьким, але ще й митрополитом Київським і всієї Русі.
Митрополит Петро жив спочатку у Галичі, а потім у Києві. Останні роки свого життя митрополит Петро провів у Москві, звідки керував церковними справами на території північноруських, київських та галицьких земель. Так син Галицької Русі став першим митрополитом Московським.
Затвердившись на митрополії, Святитель з ревністю та любов'ю піклувався про зміцнення побожності своєї пастви. Незважаючи на фізичну слабкість і небезпечне на той час подорожування землями Русі, він невтомно відвідував підвладні єпархії, навчаючи вірних Святої Віри та правил благочестивого життя.
Руська земля тоді ще була в підлеглості у татар, і добробут її залежав від волі ханів. У 1313 році на ханський престол зійшов новий хан Узбек, що прийняв магометанську віру. Святитель Петро вирушив до Орди і був ласкаво прийнятий ханом та зумів отримати від нього грамоту, що не лише підтверджувала колишні права духовенства, але й додавала нових.
Теплі дружні стосунки склалися у святителя Петра з князем Московським Іоанном Калитою. Святитель передбачав майбутню велич столиці Північної Русі. Він забажав перенести свою кафедру із спустошеного татарами Києва до Москви, де князь Іоанн, з благословення Митрополита, у 1326 році заклав новий кам'яний Успенський собор. У цьому ж храмі, біля жертовника, Святитель облаштував свою гробницю.
Святитель Петро відійшов до Господа 21 грудня 1326 року. Мощі Святителя, від яких з часу його поховання здійснилась безліч чудес, нині спочивають в Успенському соборі Московського Кремля. Канонізація святителя Петра, Митрополита Київського і всієї Русі, була здійснена у 1339 році його наступником митрополитом Феогностом.
Пам'ять святителя Петра, Митрополита Київського і всієї Русі, чудотворця, святкується 21 грудня (3 січня за н. ст.); 24 серпня (6 вересня за н. ст.); 5 (18 за н. ст.) жовтня; у Неділю перед 26 серпня (8 вересня за н. ст.) із Собором Московських святих; 10 (23 за н. ст.) жовтня із Собором Волинських святих та у Неділю другу після П'ятдесятниці із Собором всіх святих землі Української.
Повну версію православного календаря на 2020 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
