RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Історія успіху | Історія успіху Допомога захисникам | Медична допомога для переселенців | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |

Невідома Буковина: життя єврейського кварталу під час приходу Червоної армії

У своїй книзі "Горіхове дерево" Марта Блум розповідає про бідний єврейський квартал Чернівців, куди ходила в гості з бабусею, роботу в лабораторії та аптеці батьката прихід радянських солдатів.

Бабуся Естер часто брала мене за руку і вела в єврейський квартал, у бідну стару турецьку частину, де турецькі бані, старі фонтани, де скупчилися низькі похмурі будинки, двері яких виходять просто на бруківку. Цибуля, часник і запах бідності. Той світ зовсім не схожий на життя у верхній частині міста, де вода тече з кранів, печі викладені блакитно-зеленуватою або паленою жовтогарячою керамічною плиткою чи сріблясто-сірими плитами, а перед високими будинками кам’яні сходи.



То був світ бідності та співу. Світ неземний зі своєю власною мовою, мовою прекрасною, чарівною, яка не описувала нічого реального: ні стіл, ні ложку, ані черевик чи ліжко, не було в ній ні спазмів у животі, ні туалету, ані ляльки, гри чи м’яча. Мова звуку, передбачення, слави. "Співай, дитино, співай, якщо співатимеш священні слова, будеш сильною і виростеш гарною жінкою".

Я ніби вперше побачила себе у величезному дзеркалі з різьбленого горіха та венеціанського скла. На мене дивилася зовсім чужа людина, незнайомка такої краси, що у мене перехопило подих. Вогняно-руде волосся, бажаний материн водоспад, лягало на плечі, зелені очі, майже щілинки, – не зовсім батькові, та абрикосовий відтінок на щоках і шиї. Тіло стало струнким, чітко окреслена нога внизу не товстіша за зап’ястя. Це було не моє тіло і не моя душа. І воно проявляло свій норов. Вимагало шовкових панчіх, лакових шкіряних черевичків на високих підборах, пошитих на замовлення костюмів Herrenfaçon, синіх у білу смужечку чи сірих у сіру, як перець і сіль. Йому потрібен був коричневий оксамитовий капелюх Herrenhut, як у чоловіків, і краватка з італійського шовку для чоловічого покрою блузи. Воно вимагало і отримувало. Дочці багатого потрібно було просто піти в місто, замовити і вибрати. Швидким впевненим кроком виходила на Corso, що на Herrengasse, де було повно Herren чи то пак німецьких панів. Справжнє втілення jeunesse doree, представниця золотої молоді.

Я наймаюся на роботу в лабораторію та аптеку мого батька. Хоча не зовсім так – в очах моїх колег я дочка боса, тому вони тримаються на відстані. Але загартована духом змагання у Франції, де кожен студент, який вступає до університету, знає стільки ж, як наші випускники, я навчилася мати справу з розумними людьми.

Щоранку я з’являюся в лабораторії з похмурим обличчям. Дванадцять годин у день – рутинна робота, практичний світ, в якому немає місця фантазії. Старанно працюю, щоби зробити все правильно, оскільки у фармацевтиці не існує допустимої похибки. Помилки не може бути. Вночі падаю наче мертва, ноги горять, немовби обпечені вугіллям. Думки тільки навколо роботи – інших цілей немає. Усе таке далеке від ідеалів і прагнень молодості.

Вони крокують по пагорбах Bahnhofstrasse, повністю озброєні, попереду танки. Євреї вишикувалися по обидва боки вулиці, щоби привітати їх. Квіти і посмішки. Червень 1940 року. Гітлер поставив на коліна всю західну Європу, і євреї усюди тремтять від страху. Їм здається, що "совєти" – їхні рятівники. Та дуже швидко, вже взимку 1940-го, починають проявлятися їхні комуністичні звички: відбирають власність, грають роль господарів-колонізаторів, складають списки власників будь-якого бізнесу чи то "буржуазії", а до неї могли віднести будь-кого: від невеликого чоботаря у підвальній майстерні – до торговця яблуками.

То був російський рік, коли слугам, які часто все життя прослужили у єврейських чи інших заможних сім’ях, раптом заборонили працювати там. Усіх примушували покинути будинки. Тільки Марусі та Дмитрію дозволили залишитися, бо вони жили окремо від господарів. У батька й матері забрали владу, вкрали авторитет, могутній кам’яний будинок мого дідуся перетворили на тимчасове житло. Прекрасна мама, в рисах якої проглядає Фелікс, бере фартух з кухонної шафи і готує обід. Вона намагається розвести вогонь, але він не запалюється через її довгі відполіровані та нафарбовані нігті. Рятує гасова лампа. Мама посміхається, як завжди, коли ми дивимося на неї, – це всім відома її особливість. Посміхається і заспокоює: "Усе буде добре, ось побачите".

Аптеку та лабораторію конфіскували і там проводили інвентаризацію. Радянські грабіжники записували тільки частину майна, решту клали у свої торби. Злодії. "Не вказуйте росіянину, як інвентаризувати", – сказали жорстко і зверхньо. Я зрозуміла: усім мріям прийшов кінець. Світ розлетівся на друзки. Мрії про соціалізм, братство, однакову роботу за однакову платню, і найголовніше – кінець експлуатації однієї людини іншою. Речі переходили з рук в руки: меблі, будівлі, картини на стінах. Їх або вкрали, або обміняли на хліб. Тільки Бьозендорферський рояль все ще сяяв у своїй одинокій славі.

Та ми продовжували жити, наче не трапилося нічого особливого. Перекидалися "чорними" жартами, насміхалися з росіян з їхнім місіонерством, фальшивими ідеологіями і догматизмом. Крадуть наліво і направо, наче школярі, не відчуваючи сорому. А їхні жінки – члени партії в уніформі, мужеподібні монстри – відчитують мого батька, наче хлопчиська.

Дванадцятий день червня 1941 року. Майже через рік після радянсько-російського нашестя розгортаються невимовно жахливі події. По місту проїжджають татари. Маленькі вершники на маленьких конях. Азіатські солдати з розкосими очима, проте розмовляють російською. Охоплене жахом місто завмирає.

Віконниці закриваються під дією беззвучних чар, та за кожною відчувається погляд. Двері замикають так тихо, немовби хтось боїться розбудити дитину. Навіть собаки не гавкають, життя зупинилося, а на місто опускається вечір і піднімаються зорі. Татари їдуть, підкови стукають об бруківку, а ми тремтимо за віконницями. Місто, темне і беззвучне, не спить. За кіньми по вулицях прямують вантажівки, удари кулаків у двері, гучні накази змушують їх відчинитися. І тяжка рука Господа падає на нас. "За гріхи наші", – каже бабуся.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
Редактор: Надія Будна
21-12-2019, 22:00
Коментарів 0 Переглядів 5 043

Теги -
Міський голова Роман Клічук за п’ять місяців нинішнього року заробив понад 255 тисяч гривень.
Як повідомляють знайомі та колеги Олега Ящука, востаннє він виходив на зв’язок 29 червня.
• Новини партнерів
ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі

Йдеться про 10 фур, заповнених уже сформованими продуктовими наборами


«Наче все завмерло». Блог Галини Олійник
Блог про пішохідні Чернівці
Надії Кремля на похорон НАТО не виправдались. Блог Ярослава Волощука
Вже тисячоліттями у світі панує істина – розділяй та володарюй
ВІДЕО Переглянути все відео

Ми завжди відкриті до співпраці та дуже раді новим клієнтам.

У чому ж полягає відмінність між пивом із цих броварень, ми розпитали у магазині крафтового пива "Чорні вівці"

З 1 до 31 липня у медичному центрі діє акція – при записі на консультацію кардіолога ЕКГ безкоштовне.

Станьте на крок ближче до мети – отримайте консультацію у кваліфікованих спеціалістів щодо деталей будівництва СЕС та замовляйте економічні прорахунки для вашого підприємства.

"Контінентал" планує зібрати врожай із загальної площі 86,2 тис. га.
Привітання з Днем Конституції України директора ДП «Путильське лісове господарство» Василя Слижука*

Привітання з Днем Конституції України директора ДП "Путильське лісове господарство" Василя Слижука
• Теги