До Чернівців входили передмістя Роша, Монастириська, Клокучка, Калічанка, Гореча, Цецино.

За свідченням історика Раймунда Фрідріха Кайндля, передмістя Чернівців згадувалися ще за молдавських часів. Згідно з міським статутом 1786 року, "три села, що знаходяться на землях, приналежних містові Чернівцям, а саме Роша, Гореча та Клокучка, як й інші піддані на Буковині, мають сплачувати свої повинності до міської каси". Жителі міських сіл також мусили заготовляти і возити дрова, нести сторожову службу, збирати та вивозити з вулиць нечистоти, надавати безоплатно коней для пожежних потреб.



Швабки вирощували чудові овочі

Передмістя Роша згадується у грамотах 1760 і 1766 років. Як свідчать документи, у 1788-му тут проживало лише три сім’ї. За австрійського правління на Роші почали селитися німецькі колоністи, яких місцеві називали "швабами". Вони були гарними господарями і ремісниками. Жінки вирощували чудові овочі, які несли продавати у кошиках на голові на міські базари. Письменник Георгій Дроздовський згадував: "Довгими вервечками сиділи за своїми кошиками швабки з передмістя – Роші й Монастириська, яку часом називали Манастріц, і пропонували чудові овочі, які можна було порівняти хіба що з болгарськими, що часом завозилися мандрівними купцями. Жінкам із Роші непотрібно було нікуди мандрувати: у них охоче купували найвідбірніші дари городу".

Господарювати було на чому: громада Роші мала 2820 гектарів землі, зокрема орні, луки, пасовища, сади, ліси. Перед Першою світовою війною тут проживало дев’ять тисяч населення. Роша мала власні церкви і чотири школи, де навчання проводилося німецькою, румунською, українською, польською мовами. У середині ХІХ століття тут спорудили кавалерійські казарми. Військові проводили найкращі танцювальні вечори, на які сходилося міське панство.

Передмістя Клокучка (колись Клокічка) існувало вже в часи входження Чернівців до складу Австрії. Воно наводиться у першому переліку населених пунктів краю військового управителя Буковини Габріеля фон Сплені. Мешканці займалися городництвом, садівництвом, бджільництвом. Часто згадуються гарні фруктові сади на Клокучці.

Згідно з переписом 1900 року, тут налічувався 771 будинок і проживало 5542 особи, зокрема русини, румуни, німці, поляки. У 1872 році відкрили школу. Передмістя мало свою дерев’яну церкву. Вона запам’яталася тим, що 12 жовтня 1774 року тут відбулося урочисте Богослужіння перед церемонією присяги бояр, шляхти і духовенства Буковини на вірність короні Габсбургів. У румунський період спорудили мурований храм.

Славу Гореча приніс монастир

Найдавнішою околицею Чернівців, на переконання історика Кайндля, була Калічанка. Назва походить від однойменної річки, що тут протікала. Передмістя розпочиналося за так званим Єврейським кварталом. Згідно з переписом 1900 року, тут було 363 будинки і проживало 1813 мешканців. У 1873 році на Калічанці відкрили муніципальну школу, де навчалися діти в австрійський, румунський та радянський періоди. І тільки у 1995-му збудували нове приміщення школи №16 на вулиці Білоруській.

Ще в австрійські часи передмістя стало промисловим районом: тут розміщувалися цегельні та кахельні заводи, млини, бойня, залізничне депо.

Найбільшу славу передмістю Гореча або Люди - Гореча приніс монастир. Перша письмова згадка про обитель датується 1719 роком. Монастирська церква Різдва Пресвятої Богородиці була першою кам’яною культовою спорудою в околицях міста. У 1823 році до монастиря навідувався російський цар Олександр І.

По дорозі на нього напали собаки, і він змушений був відбиватися дрючком. Цар попросив місцевого священика поблагословити його і дав йому 50 дукатів.
Цецинська гора – найвища точка Чернівців. Ця територія старша за місто на 13 років і 10 місяців. Уперше про неї згадується у 1395-му. Із писемних джерел можна дізнатися, що на цій вершині розташовувався "град Цецин". Він був адміністративним центром "Цецинської держави", яка охоплювала всю північно-західну частину Буковини і слугував резиденцією старости. Відомий фахівець із топонімії Ю. Карпенко зробив припущення, що Чернівці виникли як своєрідне передмістя Цецина, де селився чорний люд.

Цецинський замок простояв понад три століття. Після 1788 року від нього залишилися лише руїни. Містяни казали, що половина Чернівців збудована з каміння Цецинського замку. Залишилися легенди про таємничі підземелля і скарби, заховані в горі.



Цікавинки

*До 1940 року в передмісті Роша мешкали переважно шваби – німецькі колоністи, які переселилися сюди наприкінці XVIII століття. Вони принесли із собою не лише більш передову сільськогосподарську культуру, а й власні традиції. Щороку велика колона швабів у барвистих національних костюмах у супроводі музичної капели вирушала від Німецького дому (тепер клуб Роша) на гору Цецино, щоб влаштувати там свято літнього сонцестояння або свято урожаю. Великі коні тягнули вози із найгарнішими плодами, зібраними на власних городах. Швабські жінки були першокласними господинями і постачали городину на чернівецькі базари.

*До Роші прилягало передмістя Монастириська. Воно розташовувалося в районі нинішньої вулиці Сторожинецької. В австрійські часи ці землі належали монастиреві Гореча, звідки й назва. Згідно з переписом 1900 року, тут було 487 будинків і проживало 3654 мешканців: русинів румунів, німців, поляків. Передмістя мало свою школу, яку відкрили 1872-го. Навчання проводили німецькою, румунською та українською мовами. У 1936 році збудували церкву. Камінь постачали з Валя Кузьмина, сосну – з лісу на Горечі, щебінь – із річки Прут, а залізо привезли з Бухареста.

*Назва передмістя Клокучка походить від однойменної річки або від рослини клокічки, що тут росте. Вона рідкісна і занесена до Червоної книги України. Місцеві жінки робили з плодів клокічки намиста і вервиці. А коли будували хату, то зарубували чи засвердлювали в стіну кілочок з клокічки, щоб в оселі були здоров’я і щастя.

*На Калічанці колись була міська льодовня (холодильник). Прямокутні штаби льоду заготовляли взимку на річках та озерах. У теплу пору року їх зберігали під товстим шаром тирси і соломи. Лід використовували для охолодження м’яса, продуктів, напоїв, морозива.

*Австрійські лікарі вихваляли ліс на Цецино як дуже кліматичний курорт, куди й здоровим людям було корисно ходити. І в ХІХ столітті чернівчани здійснювали недільні мандрівки на гору, влаштовували тут пікніки. Мати на Цецино власний будиночок стало престижним для заможних родин. Поступово підніжжя гори вкривалося маленькими віллами.

* У 1898 році на Цецино спорудили комунальний санаторій із 20—ма гостьовими кімнатами, які можна було орендувати для відпочинку. На його відкриття запросили депутатів міської ради і журналістів усіх міських газет. Вино й пиво на свіжому повітрі зблизили їх.

*Легендою Цецино стала вілла Wladimirshöhe ("Узвишшя Володимира") відомого чернівецького лікаря Володимира Залозецького. Після Першої світової війни там заснували унікальний етнографічний музей, відвідати який вважали за честь всі дипломати, акредитовані в Бухаресті. Побував тут Опанас Шевчукевич з дружиною Ольгою. Музей згорів наприкінці 1930—х років. Збереглася лише різьблена брама з вирізаною цифрою "1934". Її можна побачити в музеї народної архітектури та побуту, що на Кемпінгу.

*На Цецинську гору підіймалася письменниця Леся Українка під час своїх перших відвідин Чернівців навесні 1901 року.

*Камінням із руїн Цецинської вежі, за наказом першого австрійського військового губернатора Буковини генерала Габріеля фон Сплені, упродовж 1775-1776 років вимощували вулиці старих Чернівців і будували фундаменти перших кам’яниць.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram