Ювілярка Анастасія Мінгереш проживає з донькою Ольгою в селі Конятин на Путильщині. Рідні та сільська громада влаштували для Анастасії Федорівни незабутнє свято. Подвір’я прикрасили кольоровими кульками та квітами, на фасаді будинку виднілася цифра 100, яка нагадувала про вік довгожительки.
Завітали з подарунками чиновники, односельчани. Грали троїсті музики, звучали співанки у виконанні колективу "Гуцулочка".
Гостей зустрічала святково прибрана іменинниця, у жовтій квітчастій хустці. Радісно усміхалася, дякувала, запрошувала до столу.
– Мама була дуже щасливою, що на її ювілей з’їхалася вся наша велика родина. Вона навіть забула про свої недуги. З Миколаївшини приїхала сестра Георгіна, яка працює там лікарем. Прибули звідусіль внуки та правнуки. Мама задувала свічки на торті, ми вручили їй ювілейну медаль, яку зробили самі. Це було дуже гарне свято, сповнене вдячності та любові. Мама прожила дуже важке життя: війна, голод. Поховала трьох дітей, батька. Напевно, за перенесені страждання Бог дарував їй стільки літ. Вона досі пам’ятає все, часто розповідає мені про пережите", – каже донька Ольга.
Анастасія Мінгереш народилася першого листопада 1919 року в багатодітній сім’ї.
"Було 12 дітей, мама – наймолодшаЖили дуже бідно. У ті часи лютували різні хвороби, від яких померли мамині старші брати та сестра. Одного брата у 1941 році забрали на війну, і він пропав безвісти. Мама закінчила сім класів румунської школи, мріяла стати вчителькою. Але в батьків не було грошей, аби заплатити за навчання. То ж вона залишилася в селі. В 17 років вийшла заміж. Наш тато Іван багато років сплавляв карпатський ліс Черемошем до Кутів. Робота небезпечна, то мама постійно хвилювалася за нього. Не заспокоїться, поки він не зайде до хати. Жили вони добре, майже ніколи не сварилися. Коли виникали якісь суперечки, то мама швидко їх залагоджувала. Уже 27 років, як немає нашого батька. Мама народила п’ятеро дітей, але двоє померли ще маленькими. Не так давно відійшов у вічність брат Микола, який був учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, часто хворів. Мама дуже важко перенесла його смерть, постійно плакала", – розповіла пані Ольга.
"Готувала на 300 гостей"
У селі завжди з повагою ставилися до подружжя Мінгерешів, часто запрошували на родинні свята. "Не було такого весілля, де би я не була в матках, або чоловік – у батьках. Дуже нас люди любили", – запевнила довгожителька.
"Мама була знаною весільною кухаркою. Якось ми порахували, що вона готувала на 39 весіллях у Конятині та сусідніх селах, навіть на Івано-Франківщині. Сама всьому навчилася. Зараз весілля святкують у ресторані, а тоді розкладали столи в хаті, якщо було тепло – то на подвір’ї. Кликали гостей із кожної хати – до 300 і більше набиралося. Мама варила холодець, голубці, робила різні салати, пекла м’ясні рулети. На столі обов’язково мав бути борщ із квашеного буряка. Також пекла спеціальні калачі для молодих із діркою посередині. Туди всиляли вишиті рушники і зав’язували молодятам на плече. З тими калачами вони ходили все весілля. Від мами навчився куховарити внук, який зараз працює директором ресторану в Києві. Каже, що це бабуся допомогла йому обрати професію (сміється, – авт.)", – пригадує донька.
Мама дуже любила вишивати – рушники, сорочки, серветки. Вони досі прикрашають нашу хату. Вміла ткати на верстаті. Коли до нас приходять люди, то захоплюються її домотканими доріжками. Якось навіть француз завітав, оглядав їх та прицмокував.
На запитання, як мама почувається зараз, пані Ольга відповіла: "Ноги у неї болять, дуже спухли, зранку зробила укол. Ходить по хаті у ходунках, на вулицю вивожу її в інвалідному візку. Але виглядає добре. Мій двоюрідний брат якось сказав, що в мене на обличчі більше зморшок, ніж у мами (сміється, – авт.). Вона ще хоче жити. Каже, що зараз легше, платять пенсію. Запросила гостей на наступний свій день народження. Пообіцяла дожити…"
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
