3 жовтня, четвер
Вмч. Євстафія. Мчч. Михаїла і Феодора Чернігівських.

Святого мученика Євстафія



Римський полководець, великомученик Євстафій, походив зі знатного роду і був воєначальником у римській армії при імператорі Титі і Траяні. Ще в язичництві він вирізнявся добротою, милосердям, як би виправдовуючи своє ім'я Плакида, у перекладі з ​​латинського "тихий", "лагідний". Одного разу Євстафій полював на оленів. Він попрямував за одним з них і побачив між його рогами сяючий хрест із розп'яттям. Вражений чудесним видінням, Євстафій прийняв християнство. Разом з ним прийняли святе хрещення його дружина і двоє синів.



Дружина Євстафія була хрещена з ім'ям Феопистія, а діти - Агапій і Феопист. Незабаром після прийняття християнства Євстафій розорився і був змушений залишити Рим. На кораблі із сім'єю він відправився в Єгипет. Феопистія була викрадена капітаном корабля, а Агапія і Феопистія викрали дикі звірі. Євстафій не впав у відчай, поклавши уповання на Господа.

І надія його виправдалася. Феопистія була збережена Господом у чистоті, а капітан, уражений хворобою, раптом помер. Діти Євстафія були відбиті у звірів пастухами. У цей час у Римі виникла необхідність захищати межі імперії, і імператор Траян наказав знайти свого воєначальника. Євстафій був призначений командувачем військом. Євстафій повернувся в Рим з перемогою. Новий імператор Адріан обсипав його почестями і повелів, щоб воєначальник приніс жертву ідолам у подяку за перемогу.

Євстафій відповів, що цим він зобов'язаний тільки Христу Спасителю, а не уявній владі неправдивих богів. Його відповідь викликала гнів імператора, який позбавив Євстафія всіх благ і віддав разом з дружиною і дітьми на розтерзання левам. Звірі не наважилися торкнути їх. Тоді святих кинули в розжарену мідну піч, що мала форму бика, де вони й віддали душі Господу.

Через три дні їх тіла були знайдені неушкодженими.

Мчч. Михаїла і Феодора Чернігівських.



Про життя Святого Мученика і Сповідника МихаїлаЖиття Святих Мучеників і Сповідників Михаїла, князя Чернігівського та боярина Феодора відомо дуже мало: він любив Бога, з великим милосердям ставився до бідних і не прагнув людської слави.

1206 року, як пише літописець, батько Михаїла Всеволод Чермний захоплює Київ і стає Великим князем Київським, а сина Михайла ставить на князювання у Переяслав, але вже у 1212 році батько помирає і князь Михаїл повертається у Чернігів до свого дядька Мстислава, князя Чернігівського.

У 1223 році князь Михаїл бере участь у з’їзді руських князів у Києві, де було вирішено підтримати половців у війні проти монголо-татарської Орди. Невдовзі татаро-монголи на річці Калці розгромили русько-половецьке військо й там загинув батьків брат Мстислав Святославович, князь Чернігівський. Управління князівством перейшло до рук князя Михайла, проте ненадовго: князя запросили до себе новгородці. Зробивши багато корисного для новгородців за короткий час, він знову повертається у Чернігів.

На початку 1238 року князь Михаїл стає Великим князем Київським та в цей військо монголо-татарів почало знищувати руські міста, добираючись до Києва. Коли 600 тисячна армія наближалась до Києва, князь разом із своїм боярином Феодором відправились в Угорщину просити допомоги в європейських монархів. Також князь Михаїл посилав на Ліонський Собор Митрополита Петра просити організувати хрестовий похід проти Орди, проте не отримав очікуваної допомоги та вимушено змушений був залишитись у Європі.
У 1245 р. повернувся до зруйнованого Києва й наступного року відправився до столиці Орди Сараю, щоб поклонитись ханові Батию й отримати ярлик на князівство та сплачувати данину. Так зробило багато руських князів.

Там був звичай, що всі, хто приходив до хана, повинні були пройти між рядами вогнищ. Татарські жерці були впевнені, що після цього навіть отрута, принесена ханові, втрачає свою силу. Потім потрібно було вклонитись монгольським богам. З руських князів, які до цього побували в Сараї, ніхто не відмовився від цього ритуалу: князь Михаїл та боярин Феодор були першими.

Князь добре пам’ятав слова свого духівника єпископа Іоана, сказані йому ще в Чернігові: "Ти, Михайле, якщо хочеш, то йди з миром, але благаю тебе не наслідуй їх, князів і не роби того, що вони зробили для земної влади: не ходи крізь вогонь нечистивих і їхнім богам не кланяйся, бо єдиний Бог наш, Ісус Христос. Не споживай ніякої їхньої їжі, щоб не занапастити душі своєї".

Тому жерцям князь Михаїл пояснив: "Я — християнин, а християнин поклоняється тільки Богу — Творцеві світу!". Ці слова були негайно донесені ханові Батию.

Присутні руські князі почали вмовляти князя виконати вимоги хана та боярин Феодор, навпаки, нагадав князю євангельські слова: "…хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?" (Мк. 8, 35-36).
Князя й боярина піддали тортурам: їх по-звірячому били, топтали й згодом стяли голови. Князівські уста ще й після того повторювали: "Я — християнин". Сталось це 3 жовтня 1246 року. Їхні тіла були викинуті на поживу голодним собакам, але протягом багатьох днів залишалися недоторканими.

Християни зуміли перевезти тіла Мучеників до Чернігова. Там вони були захоронені у напівзруйнованому Спаському Соборі.

У 1578 році за наказом московського царя Івана Грозного мощі Святих Мучеників були перенесені до Москви у новозбудований храм на честь їхнього імені. Через два століття перенесені у Стрітенський Собор міста Москви. З 1774 року зберігаються у вівтарі Архангельського Собору Московського кремля.

Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram