Чернівчанка Домніка Мазур відзначила 100-літній ювілей.

Про це повідомляє кореспондентка molbuk.ua.



Домніка Іванівна Мазур народилася 15 вересня 1919 року в селі Слобода-Комарівці на Сторожинеччині.

Кореспондентка molbuk.ua завітала в гості до ювілярки, яка зараз проживає з донькою в Чернівцях. Жінка зовсім не схожа на столітню бабусю – худенька, підтягнута, в хусточці з квітами по краях, плісированій спідниці в білий горошок, чорних босоніжках на каблучку. На обличчі – жодної зморшки, ледь чутний запах парфумів, коли усміхається – видно білосніжні зуби.

"Ніколи не думала, що доживу до такого віку, – зізналася пані Домніка. – Це Господь дарував мені стільки років. Дякую йому щодня за це в своїх молитвах. Хоча життя моє було тяжким: семеро дітей, багато роботи. Пам’ятаю післявоєнний голод, коли все забирали в селян. Я заховала у дитячій колисці трохи кукурудзяної муки, то навіть її знайшли. Рятували нас лобода на городі та гриби, які збирали в лісі.
На ювілей мами приїхав із Києва 65-річний син Дмитро. "Із сімох дітей у живих залишилося нас троє: брат, сестра і я, – каже чоловік. – Наше дитинство було нужденне. Батьки працювали в колгоспі, за трудодні їм майже нічого не платили. Йшли вранці на весь день, а ми залишалися самі. У нашій родині були довгожителі: бабуся прожила 92 роки, мамин брат – 96. Однак мама встановила своєрідний рекорд. Сам дивуюся, адже недоїдала, недосипала, тяжко працювала, пережила смерть тата і чотирьох своїх дітей. Але в мами був добрий спокійний характер, ніколи ні з ким не сварилася, не гнівалася, не скаржилася на життя. Мала гарний голос, любила співати. У молодості була дуже вродливою".

"У нашій сім’ї було шестеро дітей. Щоби їх прогодувати, батьки тримали господарку, – пригадує довгожителька. – Я ще змалку привчилася до роботи: пасла корову, годувала птицю, допомагала на городі. У 28 років вийшла заміж за Антона, який був із сусіднього села. Батьки гарне весілля нам справили. Я була у вишитій сорочці, горбатці, коралях, вінку зі стрічками. З чоловіком ми прожили понад 60 років. Я народила семеро дітей, але троє померли ще маленькими. Працювала в колгоспі, руки дуже боліли. Вирощували різні овочі, кукурудзу, льон. Тоді не давали декретних – треба було йти на роботу одразу ж після пологів, бо могли город відібрати. То я брала дитя із собою. Нагодую грудьми, покладу на межу, а його мурахи до крові покусають. Плаче, бідне, і я з ним".



Детальніше про Домніку Мазур читайте у четверговому номері "МБ".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram