У Чернівцях на Роші німкені, яких називали "швабками", вирощували чудові овочі, фрукти, квіти і продавали їх на міських ринках. На старовинних фото і поштівках видно, з якою легкістю та грацією жінки несли на голові кошики, часом досить важкі.

"Підкладала під кошик спеціальну подушечку"



Письменник Георгій Дроздовський згадував: "Довгими вервечками сиділи за своїми кошиками швабки з передмістя – з Роші й Монастериськи, яку часто називали Манастріц, і пропонували чудові овочі, які можна було порівняти хіба що з болгарськими, що часом завозилися мандрівними купцями. Жінкам з Роші не потрібно було нікуди мандрувати: у них охоче купували найдобірніші дари городу".

Румунські та українські жінки й дівчата пропонували чорні глиняні глечики з густою, білою сметаною, сир, яйця, птицю, кукурудзяне борошно.

– Аби навчити місцевих мешканців добре господарювати, австрійська влада запросили німецьких колоністів, – розповіла директор Муніципальної бібліотеки, одна з авторів книг про Чернівці Леся Щербанюк. – До кінця 30-х років ХІХ століття у наш край переселилося до трьох тисяч німецьких сімей. Вони заснували на Буковині 19 німецьких колоній. Зокрема в передмістях Чернівців: Старій Жучці, Роші, Калічанці. На Роші німці почали селитися з 1782 року. Це були переважно селяни та ремісники. Вони перетворили закинуті місцеві землі на родючі поля і сади. Як свідчать тогочасні кадастрові мапи, громада Роші володіла 2820 гектарами землі. Згідно з переписом 1900 року, тут налічувалося понад 1200 будинків. Місцеві жителі називали новоприбульців "швабами". І саме "швабки" носили вирощені овочі та фрукти на ринок у кошиках на голові. А згодом цю науку в них перейняли українки та румунки.

Росошанська "швабка" Розалія Шкурей майже до 85 років ходила на ринок, несучи на голові важкий кошик із овочами, яблуками, грушами, сливами, квітами.


– Мама підкладала під кошик спеціальну подушечку, яку пошила сама і набила її соломою, – пригадувала донька довгожительки Ганна Дмитрівна. – І 25-30 кілограмів підіймала легко, наче пір’їну. Автобуси тоді не їздили, то вона йшла пішки на ринок крутою вулицею 28 червня. Ми ще дивувалися, як легко вона ступала снігом, і жодного разу навіть не послизнулася. Я теж намагалася навчитися цьому, але не змогла. Може, тому мама до старості залишилася стрункою та підтягнутою.

Розалія Шкурей народилася на Роші в німецькій сім’ї. Її батько Якоб працював у магістраті й наглядав за будівництвом. У родині розмовляли німецькою мовою, але Розалія також добре знала румунську та українську. Жінка пригадувала, що вона та її подруги одягалися в білі вибиті сорочки. Обов’язковим атрибутом кожної "швабки" був білосніжний фартушок. "Ніхто в Чернівцях не вмів вирощувати таку городину – цибулю, кріп, петрушку, як наші "швабки", – запевняла пані Розалія. – Кожного ранку ми носили її на ринок продавати. Наповнювали кошик свіжою зеленню, ставили його на голову і йшли, наче на прогулянку. Всі "швабки" були великими модницями і шили одяг у відомих чернівецьких кравців".

Після ярмарку взуття знімали і несли додому

Мешканці навколишніх сіл доставляли свою продукцію на чернівецькі ярмарки возами. Г. Дроздовський писав, що тут можна було вивчити буковинські строї та насолоджуватися спогляданням красунь у вишитих або декорованих пацьорками сорочках. "Краса їхніх вишитих на рукавах, довкола шиї і на грудях сорочок була справжнім святом смаку і мистецької роботи", – запевняв письменник. Завдяки орнаменту на сорочках можна було розпізнати, звідки прибули ярмаркуючи".

Жінки зав’язувалися білосніжними хустками, дівчата – барвистими. Дехто красувався в овечих кептарях, які вивертали вибіленою шкірою назовні, та жовтих сап’янових чобітках. Незважаючи на спеку, сільські чоловіки були зодягнені у теплі сардаки та кептарі. На голові завжди носили овечу кучму або капелюх, частіше солом’яний чи повстяний. Прикрашали його декоративною травою або павиним пером. Взували постоли, опанки або начищені до блиску чоботи чи грубі черевики. Після ярмарку дехто знімав їх і ніс додому, зв’язавши шнурки та повісивши через плече.



На чернівецьких ярмарках всяке траплялося. Г. Дроздовський писав: "…Для кишенькових злодіїв та вправності їхніх пальців ярмарки були неабиякою поживою, а хто мав нахил до еротики, той навіть ризикував швидко запустити руку за вишиту хрестиком білу сорочку, власниця якої не обов’язково обурювалася, а сприймала, радше, це як комплімент".

Спогади очевидців

"Сотні биків женуть вулицею"

*Історик Р. Ф. Кайндль згадував про свої дитячі враження від ярмаркових днів у Чернівцях. На розі вулиць Новий світ (зараз Шевченка) та Руської він бачив селян і селянок "у їхніх мальовничих строях із запряженими волами й кіньми; повертаючись з ринку додому, вони пили горілку та напували свою худобу біля старого мурованого колодязя. А іншим разом – крик і рев: сотні биків женуть просто вулицею, так, що все мусить втікати, наче в оповіданнях Купера. Або вулиця перетворюється на потік, що скаче і кувікає, – то женуть на ярмарок свиней. Або ж провозять довгі валки возів, навантажених лантухами з хлібом".

*Відомий свого часу в Чернівцях письменник і професор Франц Порубський так описував Петрівський ярмарок: "Сьогодні селяни хочуть розважитися у великих визначних Чернівцях – гарячий день для наших корчмарів. Вільними групами – не натовпом гуляють вони по вулицях міста. Це додає повітрю в Чернівцях нового дивного домішку, а саме – різкого запаху овечих шкір, котрий виходив з їхнього святкового одягу, одягненого, незважаючи на палючі промені сонця, яке підсміювалося над несвоєчасним поганим провідником тепла. Але свято вимагає такого наряду з овечої шкіри. Незважаючи на будь-яку спеку, вони носять гордо й хвалькувато на показ свої зовсім нові сардаки".

Цікаві факти

*Наприкінці молдавського періоду з Буковини вивозили до інших країн чимало сільськогосподарської продукції. Зокрема до Туреччини везли овець, масло і мед, до Венеції – віск, до Польщі – коней та вовну. На Буковину імпортували вироби із заліза, шкіри, хутро, шовк, скло, мідний посуд, сіль, вино, горілку, зброю, коси, серпи, ножі.

*Цісарська влада запровадила у Чернівцях два ярмарки: на Богоявлення і Петра. Кожен міг вільно з’явитися на них і привезти незаборонені товари. Петрівський ярмарок тривав два тижні. На нього прибували торговці з багатьох провінцій Габсбурзької імперії. Торги відкривалися святковою процесією членів магістрату. На Кримінальній площі (зараз Соборна) виростало ціле містечко з наметів і землянок. Продавали все – від дешевих дрібничок до предметів розкоші високої вартості. Під запальну циганську музику танцювали вальс і мазурку.



*Декретом від 15 грудня 1810 року в Садогурі запровадили вісім щорічних ярмарків, де продавали велику рогату худобу, зерно, овечу вовну, необроблені шкіри. Прибутки від зборів становили приблизно 200 тисяч гульденів на рік.

*Багато міських площ спершу називали у зв’язку з товаром, який там продавали. Скажімо Дров’яна площа, де торгували дровами. Проводився базар і на площах Мучній, де продавали борошно, та Зерновій.

*Грошові збори від проведення ярмарків і базарів поповнювали міську казну. Завдяки цим коштам у Чернівцях проклали водогін, каналізацію, трамвайну лінію і було електрифіковано місто.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram