«Виходив у вишиванці та шароварах»: буковинець здобув титул "Містер Європи"

Із Петром ми зустрілися одразу після його повернення до Чернівців у кабінеті голови обласного товариства глухих Людмили Дубровіної. Симпатичний загорілий хлопець аж світиться від радості. Показує нагороду у вигляді скляного серця, шарф із написом англійською "Містер Європа", фото з конкурсу на мобільному.

"Перед від’їздом усі плакали"



– Я дуже щасливий, що поїхав на всесвітній конкурс, – розповідає хлопець мовою жестів, яку озвучує пані Людмила. – Проживання, харчування, екскурсії – все було безкоштовним. Ми платили тільки за переліт. Міська рада виділила мені на квитки 32 тисячі гривень. Від України ще була Вікторія Поліщук з Івано-Франківська, яка теж не чує. До Південно-Африканської республіки летіли удвох 14 годин із пересадкою в Німеччині. Дуже хвилювалися, бо з нами не було сурдоперекладача, ми не знали ні англійської, ні німецької мови. Та до нас дуже уважно віднеслися, супроводжували всюди. Я вперше летів літаком, тому пережив у повітрі неприємні хвилини. Була погана погода, літак трясло. Та потім було чудово споглядати за хмарами. В аеропорту нас зустріли організатори конкурсу, і ми їхали ще чотири години автобусом. Нас поселили в готелі, сказали не виходити на вулицю, бо тут багато бандитів. Всюди возили автобусами. Вечорами життя ніби завмирає: зачинені магазини, ніде не видно жодної душі. Люди живуть украй бідно. Хоча там зараз зима, та обідньої пори температура сягає понад 30 градусів.



Приїхало 20 конкурсантів з різних країн – всі нечуючі. "Конкурс називається "Міс і містер світу для глухих з Європи та Азії", – пояснив Петро. – Спершу нам було важко спілкуватися. Виявилося, що в кожній країні – своя жестова мова. Є загальносвітова жестова мова, але в Україні її чомусь не вивчають. Проте за один день ми всі перезнайомилися, почали розуміти одне одного. Я особливо здружився з хлопцями з Чехії, Хорватії, Франції, Ізраїлю. Було багато красивих дівчат. Останній день перед від’їздом всі плакали, що доведеться розлучатися.



"Дуже хотів виграти"

Три дні тривали репетиції – з ранку до ночі.

"На репетиціях я трохи хвилювався, бо за нами постійно стежили члени журі. Та під час конкурсу почувався впевнено – дуже хотів виграти, бо представляв свою країну. У дівчат було три завдання, у хлопців – чотири, – пригадує Петро. – Хлопці мали показати свою фігуру в плавках, представити національне вбрання, взяти участь у дефіле. Я виходив на сцену у вишитій сорочці та шароварах, підперезаний поясом, червоних чобітках. Потім відбулося дефіле в костюмах. Один мені подарувала директор об’єднання "Трембіта" Стелла Станкевич, а другий надала фірма, яка представляла конкурс. Але я так схуд, що штани з мене злітали (сміється, – авт.). Дівчата були у вечірніх довгих сукнях. Коли оголосили, що мені присвоїли титул "Містер Європа", я почувався таким щасливим, що не можу передати. "Міс Європа" стала дівчина з Хорватії. Титул "Містер Азія" здобув учасник із Китаю, а "Міс Азія" – учасниця з Тайланду. "Містером світу" став конкурсант із Південно-Африканської республіки. А титул "Міс світу" здобула дівчина з Індії.



Для учасників конкурсу організували цікавий відпочинок з купанням в озері, пікніком. "Нас возили в Національний парк-сафарі, де дикі звірі гуляють на волі:слони, тигри, леви. Це було незабутнє враження, – усміхається Петро. – Ми також побували у природному парку, де ростуть місцеві екзотичні дерева та кущі. Бачили африканські танці місцевих племен. Дуже сподобалося місто Йоганнесбург – найбільше в ПАР. Але не сподобалися місцеві страви, якими нас годували в ресторанах. Вони з такими гострими приправами, що в роті аж пекло. Деякі конкурсанти відмовлялися їх їсти. Нас запитували: "Не сподобалися наші блюда?". А коли ми пояснили, то почали вже менше додавати приправ. Наші борщ і вареники набагато смачніші. Коли літак приземлився в київському аеропорту, душа аж співала, що я повернувся на рідну землю".

"Мрію займатися спортом"

– Ми дуже хвилювалися за Петра, – запевнила пані Людмила. – Своєю перемогою він довів, що глуха людина теж може добитися чогось у житті. Ми опікуємося нечуючими людьми з дитинства й до старості. Тому дуже хочемо, щоби в них все склалося добре, радіємо їхнім успіхам. Я ладна була небо прихилити, щоби Петро поїхав на цей всесвітній конкурс. А коли почула про його перемогу, то аж сплакнула від радості.



Петро дуже талановитий: займається спортом, танцює, майстерно копіює коміка німого кіно Чарлі Чапліна . Цього року він закінчив політехнічний коледж. Його спеціальність пов’язана з архітектурою та будівництвом . "Але я не впевнений, що зможу надалі займатися цим, – сумнівається Петро. – Мене більше захоплює спорт. Захоплююся спортивним орієнтуванням, легкою атлетикою, гірськими лижами. Хотів би навчатися на факультеті фізичної культури та здоров’я людини Чернівецького національного університету, організовувати спортивні змагання або викладати в школі-інтернаті для глухих дітей. Відчуваю, що це моє. Однак проблема в тому, що при вступі до університету вимагають ЗНО, а я його не складав".
"Може, для Петра зроблять виняток в університеті, враховуючи його таланти та досягнення, – каже пані Людмила. – Дуже хочеться, щоби він здобув вищу освіту і працював за покликанням".

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram