Озеро Синевир належить до семи природних чудес України. Утворилось воно приблизно 10 тисяч років тому. Дивовижна навколишня природа створює унікальну атмосферу, яку неможливо забути.
Чернівчани Софія та Антон Ковальчуки провели на озері медовий місяць, пише molbuk.ua
"Якось моя співробітниця із захопленням розповідала про красу цього озера - , каже Софія. – Після весілля ми з Антоном вирішили поїхати туди – не пошкодували. На Синевирі зустріли багато наречених. Вважається, якщо молоді люди познайомилися біля цього озера або одружилися тут, то на них чекає кохання на все життя. Краса неймовірна! Плесо розлилося аж на семи гектарах на висоті майже тисячу метрів над рівнем моря. У воді відбиваються навколишні гори та сосновий ліс. Посередині, наче зіниця ока, видніється невеличкий острівець. Тому це озеро ще називають "Морським оком Карпат". Купатися в ньому не можна. Навіть у найспекотніші дні вода тут холодна – 11-13 градусів. Озеро глибоке – до 22 метрів. Вода настільки чиста, що видно, як плаває форель. На березі стоять височенні дерев’яні статуї Сині і Вира. Місцеві розповіли дуже гарну легенду про їхнє кохання.
Молодята проживали у котеджі, де заздалегідь замовили кімнату. "За двомісний номер зі всіма зручностями ми платили 450 гривень на добу, – пригаду жінка. – У місцевому ресторані нас пригощали смачними стравами: баношем із бринзою, бограчем, фореллю, запеченою на мангалі, настоянкою з лікарських трав. Вздовж берега чимало баз відпочинку, міні-готелів, садиб, де можна влаштуватися досить дешево. Ми ходили в гори по гриби, каталися на конях, плавали на плотах по озеру. Побували у єдиному в Європі музеї лісу та сплаву. На території, що навколо Синевиру, є чимало джерел із цілющою мінеральною водою. Ця поїздка запам’ятається нам надовго".
Легенда про озеро Синевир
Графська донька закохалася у пастуха
Води Синевиру прозорі, наче дівочі сльози, бо їх наплакала юна Синь. У тузі за своїм коханим дні та ночі сумували її такі ж голубі очі, як це плесо. Синь була єдиною донькою багатого графа. Він володів навколишніми горами та людьми. Вони працювали на графа, випасаючи овець та заготовляючи ліс.
Якось весняного дня взяв батько Синь із собою на полонину. Поки той розмовляв із лісорубами, дівчина милувалася навколишньою красою. Прогулюючись галявинами та збираючи квіти, вона заходила все далі у лісову хащу. Раптом почула чарівні звуки сопілки. То грав молодий вівчар Вир.
Так вони зустрілися і закохалися. Коли граф про це довідався – розгнівався і заборонив доньці зустрічатись із пастухом. Та вона не послухала батька – кохання було сильнішим. Тоді граф наказав вбити хлопця. Його служники скинули на Вира зі скелі великий камінь. Дізнавшись про це, Синь прибігла на місце загибелі коханого, обняла його руками та й заплакала. І стільки сліз пролила бідолашна, що на тому місці виникло озеро. Вода в ньому чиста, як сльоза, і синя, як очі дівчини . Посередині видніється верхівка тієї кам’яної брили, що вбила її коханого. Люди назвали озеро Синевир.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
