Олег Миронець фінішував на Європейських іграх останнім етапом і пробіг дистанцію у чотириста метрів за 46,80 секунди. Загалом команда бігунів закінчила естафету 4х400 за 3.16,65 хвилини. Збірна України у підсумку посіла третє місце у медальному заліку, що є найкращим результатом за всю історію її виступів.
Напередодні змагань хлопець дізнався, що буде бігти не свою "коронну" дистанцію довжиною у вісімсот метрів, а вдвічі коротшу, до якої не готувався. Та це не завадило йому зробити все на "відмінно". Олег розповідає, що й сам не очікував такого результату.
Готуватись до Олімпійських ігор хлопець почав ще взимку. Разом із тренером Іваном Павлюком Олег займався двічі на день.
"Я тренувався по чотири години, – розповідає Олег. – Без великої праці – нічого не досягнеш. Навіть якщо ти маєш здібності до бігу, тобі все одно потрібно докладати максимум зусиль"
.
У вихідні люди зазвичай люблять відпочити та якнайдовше поніжитись у ліжку, а для, спортсмена, це гарна нагода попрацювати трішки довше.
Найбільшим страхом для хлопця стала травма, яку він отримав незадовго до Європейських ігор. Легкоатлет зізнається, що це найгірше для спортсмена, коли ти морально ладен зрушити гори, а фізично тобі важко виконати елементарну розминку. Та попри це Олег переборов себе і став переможцем.
Займатись легкою атлетикою золотий призер почав ще зі шкільних років, але остаточно не розумів, навіщо це йому. Як і більшість підлітків, не переймався особливо своєю майбутньою професією. Завдяки тренеру Олег почав серйозно ставитись до спорту й обрав кар’єру легкоатлета, і зовсім не шкодує про це.
Хлопець розповідає, що виснажливі тренування, тижні розлуки з рідним краєм та коханою дівчиною були варті тих емоцій та відчуттів, які він отримав під час вручення медалі та кубку.
"Я не міг усвідомити, що це мені вдалось, – зізнається спортсмен. – Зрозумів лише, коли приїхав додому."
У результаті команда перемогла у змішаній естафеті 4х400 метрів. Та це не вершина його можливостей. Легкоатлет мріє про Олімпійські ігри, хоче спробувати свої сили на міжнародній арені вищого рівня.
Найтепліше спортсмен згадує про неймовірну взаємопідтримку в команді. Оскільки не кожен учасник зміг приїхати разом зі своїм тренером, напутнього слова чи допомоги, коли навколо одні лише суперники, не вистачало. На щастя, члени команди чудово потоваришували, вболівали одине за одного, хвилювались за інших більше, ніж за себе.
"Я й подумати не міг, що ледь не кожен буде мене підтримувати, давати якусь пораду чи співпереживати, – згадує Олег. – Це було гарним стимулом – не здаватись."
Вдячний за підтримку спортсмен рідним, коханій дівчині та, безперечно, найбільше – тренеру.
"Він для мене найцінніша людина, адже 70% мого успіху – це роки його плідна праця, – розчулено ділиться хлопець. – Хоча інколи було нелегко, та підтримка Івана Григоровича завжди допомагала мені рухатись далі."
Дівчина Антоніна, зізнається легкоатлет, підтримувала.
"Коли мені було особливо важко, я був морально виснаженим – вона була моїм натхненням", – із теплою усмішкою згадує Олег.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
