26 травня
Про Самарянку. Мц. Гликерії діви. Мчч. Лаодикія і Олександра. Св. Георгія

Про Самарянку



Четверта неділя після Великодня зветься Неділею про самарянку. Цього дня ми згадуємо бесіду Христа з жінкою-самарянкою біля колодязя праотця Якова.

Самаряни – це була особлива етнічно-релігійна група, яку ортодоксальні юдеї не визнавали, навіть з ними не спілкувалися. Але саме в розмові з Самарянкою Господь відкрито сповідує Себе Месією та Сином Божим, даючи зрозуміти, що жоден народ в очах Божих не є "нечистим" чи недостойним Богоспілкування та вишнього Одкровення.



Православний календар. Неділя 5-та після Великодня, про Самарянку

Неделя о Самарянке

Перед тим, як нагадати Євангельський уривок про самарянку, слід згадати про ту прірву, яка існувала у взаємовідносинах між самарянами та юдеями.

Причина полягала в тому, що юдеї вважали самарян "полукровками" — через змішення євреїв і хананейських народів – тих етнічних груп, які зараз складають частково населення Сирії, Лівану та Йорданії. В старовину країна ця звалась Фінікія. Вона подарувала світові перший алфавіт і перших торговців-бізнесменів. Але разом із цим хананеї експортували іншим народам свої язичницькі релігійні культи, в яких вони доходили до відвертої розпусти та кривавих дитячих жертвоприношень.

Самарянам доводилось боротись із залишками цієї релігійної свідомості. Боролися вони і за свою незалежність від сусідів-родичів. Разом із тим вони намагались сповідувати ту саму віру в Єдиного Бога, яку сповідував Ізраїль. Кілька разів поспіль самаряни проголошували себе язичниками, отримуючи від того політичні вигоди, але за часів Олександра Македонського нарешті отримали від нього дозвіл збудувати на священній для них горі Гаризим свій храм для поклоніння Яхве. Кілька років поспіль цей храм порушував монополію Єрусалимського Храму, але юдеї за першої ж можливості зруйнували його.

Ненависть і донині живе поміж ними, і хоча станом на сьогодні самарян – лише близько тисячі, вони відчувають себе окремим народом, який знає правильне місце для шанування Бога – цебто гору Гаризим. Юдеї ж, як і раніше, не вважають самарян навіть за повноцінних людей та переконані, що справжнє місце Богопоклоніння – Єрусалим.

Тим часом суперечку про місце поклоніння припинив ще 2 тисячі років тому Господь Іісус Христос, вказавши дійсно правдиве місце, в якому людина мусить поклонятися своєму Творцю. І зробив він це саме в розмові із Самарянкою.

Як розповідає Євангеліє, перебуваючи з учнями в Самарії, Господь послав їх у селище, а сам лишився біля колодязя праотця Якова. Туди ж прийшла жінка, щоб набрати води.

Господь, попри те, що юдеї вважали неприпустимим навіть розмову з самарянами, почав з нею говорити і розповів їй таємниці її життя – про те, що мала вона п’ятьох чоловіків. Здивована цим, жінка продовжила розмову, і тоді Христос попросив у неї води та додав, що, якби вона знала, з Ким говорить, то сама просила б у Нього іншої води – живої: "Хто буде пити воду, яку Я дам йому, — звертається до самарянки і до всіх нас Христос, — ніколи вже не матиме спраги, бо вода, яку Я дам йому, стане в ньому джерелом води, яка тече в життя вічне…"

Ця жива вода – віра Христова, від якої всі отримують благодатні дари Божої Любові та Духа Святого. Отримала цей дар і Євангельська самарянка, яка, за переданням Церкви, все подальше життя присвятила проповіді Євангелія та постраждала за це в 66 році – була вкинута мучителями в колодязь.

Ім’я її увійшло в нашу історію – це Світлана, або ж – Фотина самарянка, пам’ять якої ми святкуємо 2 квітня.

Під час розмови з самарянкою на її запитання, де ж все-таки треба поклонятися Богові – чи в Єрусалимі, чи на горі Гаризим, Христос промовив дуже важливі слова: "Надходить час, коли будете поклонятись Отцеві і не на цій горі, і не в Єрусалимі. …Прийде час, і настав уже, коли істинні поклонники будуть поклонятися Отцеві в дусі і істині, бо таких поклонників Отець шукає. Бог є Дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі і істині".

Кульмінація зустрічі сталася тоді, коли Фотина Самарянка, ще не в змозі осягнути до кінця, Хто перед нею, але підсвідомо відчуваючи присутність Божу, промовила: "Знаю, що прийде Месія, тобто Христос. Коли Він прийде, то сповістить нам усе…".

Навіть на суді синедріону на пряме запитання первосвященика, чи Він справді Месія, Син Благословенного, Господь відповів непрямим "ти сказав". Але біля колодязя Якова представниця народа-ізгоя, згадавши про очікуваного Месію, почула унікальну в Євангелії пряму відповідь, яка ось вже 2 тисячі років долає сумніви нашої віри: "Це Я, Котрий говорю з тобою…".

Більшість із нас – самаряни по духу, адже віра наша – часто деформована, відірвана від коренів, а релігійна свідомість – понівечена десятиліттями відкритого безбожництва.

Гликерії діви. Мчч. Лаодикія і Олександра



26 травня, Мучениця Гликерія, діва, і з нею Лаодикій, сторож в'язничний (близько 117). Свята Гликерія мученицьки постраждала за Христову віру в II столітті під час гоніння на християн імператора Антоніна (138 - 161). Вона походила зі знатного роду, батько її Макарій був градоначальником Риму, згодом він переселився у Фракійське місто Троянополь. Свята Гликерія рано втратила батька і матері. Зблизившись з християнами, вона навернулася до щирої віри і щодня відвідувала храм Божий. Правитель Троянополя Савін, отримавши імператорський наказ про примус християн до принесення жертв ідолам, призначив для жителів міста день загального поклоніння ідолу Зевсу. Свята Гликерія твердо вирішила постраждати за Христа і розповіла про свій намір християнам, просила їх молитися про те, щоб Господь послав їй твердість до перенесення страждань. У день свята Зевса свята Гликерія, накреслити на своєму чолі знамення Хреста, з'явилася в капище; свята стала на узвишшя в променях сонця, зняла покривало з голови, показавши всім святий Хрест, написаний на її чолі. Вона палко молилася Богу, щоб Він напоумив язичників і поламав кам'яного ідола Зевса. Раптово почувся грім, статуя Зевса звалилася на підлогу й розбилася на дрібні частини. У люті правитель Савін та жерці наказали народові побити святу Гликерія камінням, але кинуті камені не торкнулися святої. Святу Гликерія їх до в'язниці всадили, куди до неї прийшов християнський священик Філократ і зміцнив мученицю на майбутній їй подвиг. Вранці, коли почалися катування, раптово серед мучителів з'явився Ангел, і всі вони попадали на землю, охоплені жахом. Коли видіння зникло, то за наказом Савіна, що ледь вернув дар мови, святу знову відвели до в'язниці, двері якої міцно замкнули і запечатали особистим перснем правителя, щоб ніхто не зміг до неї проникнути. Впродовж ув'язнення Ангели Божі приносили святій Гликерії їжу й питво. Через багато днів Савін прийшов до в'язниці, і сам зняв печатку. Увійшовши до святої, він був вражений, побачивши її живою і здоровою. Вирушивши у місто Іраклію, Савін наказав вести туди ж і святу Глікерію. З цього міста вийшли їй назустріч іраклійскі християни з єпископом Дометієм на чолі, який перед усіма виголосив молитву Господу про зміцнення святої у мученицькому подвигу. У Іраклії святу Гликерію посадили в розпечену піч за відмову принести жертву ідолам, але вогонь у ній одразу згас. Тоді правитель, у божевільній люті, наказав здерти з голови святої Гликерії шкіру. Потім оголену мученицю кинули до в'язниці на гостре каміння, вона ж безперервно молилася й опівночі до в'язниці з'явився Ангел і зцілив її рани. В'язничний сторож Лаодикій, що прийшов вранці за святою, спочатку її не впізнав, думаючи, що мучениця зникла і хотів себе вбити, боячись покарання, але свята Гликерія зупинила його. Вражений дивом, Лаодикій увірував в істинного Бога і просив молитов святої, щоб і йому постраждати і померти за Христа разом з нею. "Йди за Христом і ти спасешся", - відповіла йому славна мучениця. Лаодикій поклав на себе кайдани, якими була пов'язана свята, і на суді оголосив правителю і всім присутнім про чудесне зцілення святої Гликерії Ангелом і визнав себе християнином. Новий обранець Божий був негайно усічений мечем. Християни, таємно взявши його останки, з честю їх поховали, а свята Гликерія була віддана на поталу звірам. З великою радістю вийшла вона на страту, а випущена на святу левиця смиренно підповзла до неї і, пестячи, лизала їй ноги. Нарешті, свята з молитвою звернулася до Господа, просячи, щоб Він взяв її до Себе. У відповідь вона почула Голос з Неба, що закликав її до Небесного блаженства. У цей час на святу була випущена інша левиця, яка кинулася на мученицю і забила її, але не розтерзала. Єпископ Дометій і іраклійскі християни з честю поховали святу мученицю Глікерію. Вона постраждала за Христа близько 177 року. Святі мощі її прославилися витіканням цілющого миру.

Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram