"Ми сиділи в мене дома і пили каву із Назарієм Яремчуком, – пригадує близький друг Івасюка, засновник і керівник ансамблю "Смерічка", композитор Левко Дутківський. – І раптом дзвінок. Піднімаю слухавку і чую: "Це Михайло Івасюк. Левко, Володі більше немає. Він загинув… Передай всім". І батько заплакав на тому кінці дроту… 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу недалеко від Львова. Ховали автора "Червоної рути" 22 травня.
26 квітня 1979 року мати Володимира Івасюка повідомила міліцію про зникнення сина. Два дні перед тим композитор вийшов із дому, з львівської квартири, до консерваторії. Додому він більше не повернувся…
"Я не дуже серйозно сприйняв це повідомлення, – розповідає Левко Дутківський. – Знав, що Володя має багато друзів, і міг бути у когось із них. Та коли на репетиції "Смерічки" до Чернівців приїхали мої львівські музиканти, вони сказали: "У Львові всюди висять фотографії з Володею Івасюком. Його розшукують". А далі було це батькове: "Володі більше немає"…
Дорога від львівського помешкання Івасюка до Личаківського цвинтаря була встелена живими квітами. Тисячі людей прийшли провести композитора в останню дорогу. Від Чернівців на похорон поїхали Левко Дутківський, Назарій Яремчук і працівники телебачення Василь Стріхович та Анатолій Крим.
"Ми з Назарієм несли вінок із білих квітів"
"Ми пішли в обком партії просити машину, аби поїхати до Львова, – продовжує Л. Дутківський. – Там нам сказали: "Це самогубство. Церква це не вітає, і ми теж, і на похорон вам не рекомендуємо їхати". Нас це могло зупинити? Це ж був наш найкращий друг. Ми не боялися, бо на той час "Смерічка" була суперпопулярною, і ми розуміли, що нам вони не посміють нічого зробити. Поїхали нічним потягом до Львова. Коли зайшли у квартиру Івасюка, труна з тілом ще була у морзі. Мама Володі, Софія Іванівна, побачивши мене, відразу заридала "Левко, Левко!" Я знаю, що тоді у всіх цих справах, пов’язаних зі смертю Івасюка, дуже допомагав Анатолій Візнюк, студент 3-го курсу Львівської консерваторії. Він помер кілька років тому, будучи директором Чернівецької філармонії. А його батько, Юрій Візнюк, у Кіцмані вчив Володю гри на скрипці. Тоді після похорону Івасюка, Анатолія відрахували з консерваторії. Треба ж було когось покарати – знайшли студента. На похорон приїхали Василь Зінкевич, Юрій Рибчинський…
Пам’ятаю, похорон трохи затримували, бо чекали на Софію Ротару. У Рибчинського в той день був день народження. І він казав: "Це найсумніший мій день". Є багато фото з похорону, і там видно, як на початку процесії дівчина у народному строї несе портрет Івасюка – це донька відомого львівського художника Володимира Патика, а відразу за нею ми з Назарієм несли великий вінок із білих квітів. Це був такий шлюбний вінок, бо Володя не був одруженим. Перед тим, коли машина приїхала, щоб везти труну, весь натовп закричав: "Ні! Нести". Львівські трамваї зупинилися, тротуари заповнили люди. Міліції я ніде не бачив. На цвинтарі поет Ростислав Братунь сказав кілька слів, прозвучала пісня "Чуєш, брате, мій". І всі почали розходитися. Непевно, була вказівка, щоб це довго не затримувати. Коли після всі пішли на поминки, я сидів біля батька Володі, у горлі щось стиснуло, не міг сказати нічого…
"Досі відчуваю потиск його руки"
Друг Івасюка пригадує останній день народження Володі: 4 березня 1979 року. Івасюку було 30.
"Володя зателефонував і запросив мене з дружиною Аллою до себе, на вулицю Маяковського. До слова, у Львові він теж жив на вулиці Маяковського. Були ще батьки, сестра Оксана і більше нікого. Ми пообідали, підійшли з Володею до вікна, він зізнався, що хоче кинути палити… Хоча перед тим, як нас проводжати, ще таки купив цигарки "Космос". Ми йшли повільно, багато говорили. Коли попрощалися на розі нинішньої Головної-Шевченка, не можу пояснити, чому, але потиск Володиної руки відчуваю досі… Багато чого стерлося з пам’яті. А це відчуття – ні… Після смерті композитора у нього розвелося багато друзів. А насправді їх у Володі було дуже мало.
"Що мене завжди вражало у Володі, це його надзвичайна скромність. Він більше радів за успіхи інших, ніж сам за себе. Пам’ятаю наші грандіозні концерти у Львові. "Смерічка" дала 50 концертів на місяць, у Львівський філармонії ми виступали двічі на день. На один наш концерт прийшов Володя, сів біля мене за звукорежисерським пультом. Солістам "Смерічки", Василю Зінкевичу та Назарію Яремчуку, я ніколи не дозволяв представляти ні себе, ні авторів. А тут вони, очевидно, забули. І кажуть: "У нашому залі є автор наших пісень Володимир Івасюк". Всі глядачі повертаються до нас, а Володя рукою, так наче жартома, показує в інший бік, мовляв, Івасюк десь там.
Роззувся і по стежині з квітів підійшов до могили
Івасюк – єдина людина, з якою я ніколи не конфліктував, не мав навіть найменших суперечок. Був навіть такий випадок, коли ми зайшли у кафе, Володя каже: "Якщо тільки тебе хтось образить, вже кажи — йду тебе захищати". Володя до всіх звертався "старий", а до мене – "діду": так жартівливо він підкреслював, що я – керівник ансамблю.
Левко Дутківський розповідає ще таку історію:
"Коли у Чернівцях Олександр Масляков знімав свою програму "Алло, ми шукаємо таланти" за участю Івасюка і "Смерічки", телевізійники були дуже захоплені Володею. Вони навіть потоваришували. Оператор Геннадій Зубанов, який всі роки знімав "КВН", вже після смерті Івасюка був у Львові. Він не міг повірити у його смерть. Коли прийшов на Личаківський цвинтар, побачив стежку квітів до могили. Зняв взуття і по тих квітах підійшов до могили".
Наталія Фещук
Фото з архіву Левка Дутківського. Світлини похорону фотографував Любомир Криса.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
