Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

12 травня
Жінок Мироносиць. Пам'ять 9-ти мучеників Кизицьких: Феогнида, Руфа, Антипатра, Артема, Магна. Прпп. Родопіана, Мимнона і Амфілохія Почаївського.

День пам'яті святих дружин-мироносиць.



Так, у цей день згадують і вшановують святих дружин-мироносиць — Марію Магдалину, Марію Клеопову, Саломію, Іоанну, Марту-Марію, Сусанну та інших. Як відомо, православна церква з давніх часів вшановує пам'ять цих жінок у другу неділю після Великодня.



Мироносиці — це ті самі жінки, які з любові до Спасителя Ісуса Христа брали Його в свої будинки, а пізніше пішли за Ним до місця розп'яття на Голгофу. Вони були свідками хресних страждань Христа. Це вони затемна поспішили до Гробу Господнього, щоб помазати тіло Христа миром, як це належало за звичаєм іудеїв. Це вони, жінки-мироносиці, першими дізналися, що Христос воскрес. Вперше після своєї хресної смерті Спаситель явився жінці — Марії Магдалині.

Це свято здавна шанувалося на Русі особливо. Родовиті барині, багаті купчихи, бідні селянки вели суворо благочестиве життя і жили у вірі. Основна риса слов'янської праведності — особлива цнотливість християнського шлюбу як великого Таїнства. Єдина дружина єдиного чоловіка — ось життєвий ідеал православної Русі.

Інша риса слов'янської праведності — особливий "чин" вдівства. Великі княгині другий раз заміж не виходили, хоча церква другий шлюб не забороняла. Багато вдів постригались та йшли в монастир після поховання чоловіка. Віруюча жінка завжди була вірна, тиха, милосердна, лагідно терпляча і та, що все пробачає.

Зазвичай церква вшановує у лику святих багатьох християнських дружин. Їх образи ми бачимо на іконах святих мучениць - Віра, Надія, Любов та матір їх Софія, свята преподобна Марія Єгипетська і багато-багато інших святих мучениць і преподобних, праведних і блаженних, рівноапостольних і сповідниць.

Кожна жінка Землі є мироносицею за життя — несе мир світу, своїй сім'ї, домашньому вогнищу, вона народжує дітей, є опорою чоловікові. Православ'я звеличує жінку-матір, жінку усіх станів і народностей.

Дев'ять мучеників Кизицьких: Феогнид, Руф, Антипатр, Феостих, Артема, Магн, Феодот, Фавмасій і Филимон (286-299).



Місто Кизик знаходиться в Малій Азії на березі Дарданельскої протоки. Християнство в ньому почало поширюватися ще з часів проповіді святого апостола Павла (пам'ять 29 червня). Але гоніння язичників призвели до того, що одні з християн втекли з міста, інші ж тримали віру Христову в таємниці. Тому в кінці III століття Кизик був значною мірою язичницьким, хоча там і була християнська церква. Таке становище в місті засмучувало істинних християн, які прагнули утвердити Христову віру. До них належали і 9 святих мучеників - Феогнид, Руф, Антипатр, Феостих, Артема, Магна, Феодот, Фавмасій і Филимон. Вони походили з різних місцевостей, були різного віку: і юні, як святий Антипатр, і старенькі, як святий Руф, займали різне становище в суспільстві: серед них були і воїни, і селяни, і городяни, і клірики. Але всіх їх об'єднувала віра в Христа та гаряче прагнення до поширення і зміцнення Істинної віри.

Опинившись в місті Кизик, святі сміливо сповідували Христа і безбоязно викривали язичницьку безбожність. Їх схопили і представили на суд правителю міста. Протягом кількох днів їх катували, укладали в темницю і знову виводили з неї, обіцяючи свободу за зречення від Христа. Але доблесні воїни Христові продовжували славити Ім'я Христове. Усі дев'ять мучеників були усічені мечем (+ бл. 284 - 292), і тіла їх поховали біля міста.

Коли в 324 році Східною половиною імперії став правити святий Костянтин Великий (306 - 337; пам'ять 21 травня) і припинилися гоніння на християн, кизицькі християни витягли із землі нетлінні тіла 9-ти мучеників і поклали їх у храмі, побудованому на їхню честь.

Від святих мощей відбувалися різні чудеса: зцілювались хворі, отямлювались божевільні. Віра Христова утверджувалася в місті заступництвом святих мучеників, багато з поган наверталися до християнства.

Коли зацарював Юліан Відступник (361 - 363), погани Кизику навернулися до нього зі скаргою на християн за розорення язичницьких храмів. Юліан наказав відновити язичницькі храми і укласти до в'язниці єпископа Єлевсія. Після загибелі Юліана єпископ Єлевсій отримав свободу, і знову в Кизиці засяяло світло Христової віри під заступництвом святих мучеників.

У Росії недалеко від міста Казані було влаштовано монастир на честь 9-ти мучеників Кизицьких ієродияконом Стефаном, який приніс з собою з Палестини частину мощей святих. Цей монастир був заснований в надії позбавлення їх заступництвом та молитвами від різних недуг і хвороб, особливо гарячки, що лютувала в Казані в 1687 році, "бо, - пише святитель Димитрій Ростовський (+ 1709; пам'ять 21 вересня), автор служби 9-ти мученикам , - цим святим далася рясна благодать до вигнання трясовичних недуг". Святитель Димитрій також описав страждання святих мучеників і склав слово на день їх пам'яті.

Амфілохія Почаївського



Схиігумен Амфілохій народився 10 грудня 1894 року в селі Мала Іловиця Волинської губернії (нині Шумський р-н Тернопільської обл.) у благочестивій родині ремісника Варнави Головатюка, де зростало ще дев’ятеро дітей, і був названий у Хрещенні Яковом. Будучи юнаком, допомагав батькові доглядати хворих, коли той направляв зламані кістки.

У 1912 році Яків Головатюк був призваний до армії. Під час Першої світової війни служив у стрілецькому полку в м. Луцьку, згодом направлений до Сибіру, де виконував обов’язки фельдшера. Потім фронт, передова, полон. Німці відправили його в Альпи, де три роки працював у фермера. В 1919 році тікає із полону і повертається до рідного села. Вдома займається звичною селянською роботою, допомагає хворим.

Обравши монаший шлях, у 1925 році Яків приходить до Почаївської лаври. В працьовитості та смиренні виконував усі послухи, покладені на нього.

Пройшовши чернецький іспит, 8 липня 1932 року брат Яків був пострижений з ім’ям Йосиф, а згодом висвячений у сан ієродиякона, у 1936 році – ієромонаха.

Виконуючи різні роботи в лаврі, лікував хворих, особливо прославився як костоправ.

Згодом отець Йосиф з ієромонахом Іринархом оселяється у будиночку на монастирському кладовищі, де проходять більше двадцяти років його життя. Посвятивши себе Богові і ближнім, отримав дар зцілення та прозорливості, він лікував, виганяв бісів, вертав слух глухим, зір незрячим, скорботним подавав відраду й утішення.

Потік хворих не припинявся ні вдень ні вночі. Старцю були відкриті душі всіх людей, їх серця і наміри. А про себе говорив: "Ви думаєте, я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і своїй вірі".

Влітку паломництво до батюшки Йосифа збільшувалось і сягало п’ятисот осіб щоденно. Після молебнів він запрошував усіх до величезного столу на братську трапезу, після якої виконувалися церковні піснеспіви та духовні канти. Навіть невіруючі після зустрічі з отцем змінювали спосіб життя і прославляли Бога.

Але настали страшні часи гонінь на Церкву, до отця Йосифа почали навідуватись люди із "органів". Та, незважаючи на важкі випробування, до преподобного все приїжджають люди, з найвіддаленіших республік СРСР везли хворих. Він лікував найтяжчі недуги – здоровими ставали навіть ті, від яких відмовились медики. Радянська влада забороняла їздити до старця, навіть автобуси відмінили. Але людей це не зупиняло – вони ­йшли пішки, їхали підводами.

У 1962 році тогочасна безбожна влада, не знайшовши вагомих аргументів у боротьбі з преподобним, відвезла його в психіатричну лікарню. Там поголили, постригли й посадили в палату до особливо "буйних". Йому вводили ліки, від яких розпухало все тіло й тріскалася шкіра. Муки закінчилися лише з приїздом до лікарні Світлани Аллілуєвої, дочки Сталіна, яку він свого часу зцілив від душевної хвороби. Їй вдалося добитися звільнення старця.

На жаль, повернення до лаври було вже неможливим, і рідні забрали отця Йосифа в село Іловицю. А там невідомі люди в грудні 1965 року побили старця, відвезли за село й викинули посеред болота. Коли ж скривдженого розшукали, то таємно віднесли до лаври, де він прийняв ще суворішу чернечу обітницю – схиму – з ім’ям Амфілохій та з Божою допомогою одужав. Знову став пророкувати і зцілювати, приймати людей, що приїздять до нього з усієї України, Грузії, Молдавії, Середньої Азії та Далекого Сходу. Горе, яке переповнювало людські серця, отець переживав, як власне.

Не стало серед нас отця Амфілохія 1 січня 1971 року. Справжня причина смерті преподобного і досі залишається невідомою. Існують лише припущення та здогади, згідно з якими він помер від отруєння однією з послушниць.

Через 30 років, під час яких не припинялися чудесні зцілення на могилі старця, його мощі були виявлені нетлінними. Їх помістили в печерній церкві поруч із нетлінними останками преподобного Іова Почаївського та зарахували до лику святих.

Пам’ять преподобного Амфілохія Почаївського святкується 1 січня, 12 травня, 23 жовтня, (Собор волинських святих) та у Неділю другу після П’ятдесятниці (Собор усіх святих землі української).

Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram