6-та Великого посту. ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМ. Апп. Іродіона, Агава. Єрма та Асинкрита. Мч. Павсилина. Свт. Килистина. Прп. Руфа.
ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМ
Цього дня Церква Свята (східної традиції) відзначає Вхід Господній в Єрусалим.
Це - велике свято, Вхід Господній у Єрусалим, у християнському році відноситься до числа дванадесятих.
Коли Ісус Христос входив до Єрусалиму, Він наблизився до Вітфаґії і Віфанії, до гори, що зветься Оливної, і послав двох учнів Своїх, сказавши: "Ідіть у село; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніхто з людей ніколи не сідав; Відв’яжіть його, і приведіть, і якщо хто спитає: Нащо відв’язуєте? скажіть тому так: Господь потребує його". Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він сказав їм. Коли ж стали відв’язувати молодого осла, господарі його їх запитали: Нащо осля відв’язуєте? Вони ж відказали: Господь потребує його. І привели його до Ісуса, і, поклавши одежу свою на осля, посадили на нього Ісуса. І, коли Він їхав, люди стелили одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів в радості велемовно Бога хвалив за всі чудеса, що бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах, і слава на висоті!" (Мт. 21, 2-9).
Урочистий вхід Ісуса в Єрусалим був вступом Його на шлях хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мт. 21, 1-11; Мк. 11, 1-11; Лк. 19, 29-44: Ін. 12, 12-19). У старозавітнього вибраного народу був звичай: царі і переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях або ослах, і народ урочистими вигуками, з пальмовими гілками в руках, зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див. Зах. 9, 9), Христос саме таким урочистим чином в’їжджав в Єрусалим, але не як цар земний або переможець у війні. А як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18, 36), як Переможець гріха, прокляття й хвороби, диявола і смерті. Тогочасний єврейський народ, що замешкував Святу Землю і знаходився під римським ярмом, очікував Месію, передусім та особливо, як політичного визволителя. І всім здавалося, що Чудотворець, Який буквально вчора воскресив Лазаря і колись - майже з нічого - нагодував 5 тисяч, а іншого разу 4 тисячі народу (це - лише чоловіків, не рахуючи жінок та дітей), а також здійснив і безліч інших дивовижних вчинків та благодіянь, цілком може бути саме таким земним вождем і правителем. Тобто Який незабаром приведе Свій народ до відновлення його національно-державної незалежності і земного царства добробуту, процвітання й насолоди.
З тих, які тоді перебували на вулицях Єрусалиму, тільки один Христос знав, що - замість тимчасового земного царства - Він приносить людині вічне Царство Небесне. Замість позбавлення від дочасного земного рабства Він, абсолютно безгрішний, святий і праведний, взявши на Себе всі провини й беззаконня цілого світу та неминуче покарання за них, таким чином звільняє людину, щонайперше та надто, від рабства набагато гіршого - від рабства гріха. А також і незмінно пов'язаних з ним різних згубних, руйнівних залежностей, пристрастей і немочей, недуг та хвороб, смутку й зубожіння, тривог і печалі. Та у такий спосіб відкриває їй благословенний шлях до блаженного - вічного й радісного життя з люблячим та милосердним Богом-Творцем. Того Божого Царства, котре фактично народжується й утверджується в серці і розумі кожної - правдиво й твердо - віруючої і довіряючої Христу та Його Слову людини вже тут, у перебігу її туземного життя. Він Один знав, що той шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до жахливих тортур, Голгофи і Хреста.
І тут уже від кожної конкретної людини залежить, почувши цю євангельську Добру Новину про Відкупителя Христа та Його хресну жертву, або - в щиросердному покаянні і смиренні, благоговінні й подяці Богові - прийняти її і таким чином, зрештою, увійти до Царства Небесного. Або - легковажно знехтувавши чи навіть горделиво й свідомо, проте абсолютно безвідповідально, відкинувши її, - готувати собі зовсім іншу долю.
Це царське прославляння Христа перед Його муками і смертю Церква згадує для свідчення, що страждання Спасителя були цілком добровільними і свідомими - заради визволення, зцілення (духовного й фізичного) і спасіння всіх людей з усіх народів і рас, мов та наріч, племен і культур. Назва "Вербна неділя" походить від того, що на це свято віруючі приходять до храму з гілками, як правило, вербових рослин чи інших дерев, які першими розпускаються навесні. В ознаменування тих гілок, які різали ці люди, що радо й натхненно зустрічали Ісуса в Єрусалимі. Звичайно, на півдні використовують квіти і гілки інших дерев, зазвичай, пальм. В Україні ж, де таких дерев немає і де перша розпускається верба, з давніх часів стали використовувати її гілки. Тому і саме свято стало називатися Вербною неділею. Але справжня його назва - Вхід Господній до Єрусалиму.
21 квітня Церква згадує апп. Іродіона, Агава, Руфа, Асинкріта, Флегонта і Єрма
Святий апостол Іродіон родом був із Тарсу Киликійського, родич святого апостола Павла. Служив святим апостолам у всьому, і вони єпископом поставили його Неопатрійським, і багатьох з еллінів ученням святим до Христової навертав віри. За те заздрили фарисеї, обступили його з ідолослужителями і мучили сильно. Убили святого: одні камінням уста йому розбили, инші деревом вдаряли по голові, тоді ніж встромили і, як мертвого, кинули у крові. Думали-бо, що він уже помер, залишили тіло й пішли. Але апостол святий, благодаттю Божою, живий залишився, проповідував після того слово Боже в Римі зі святим верховним апостолом Петром. Святий же апостол Павло, з Коринту до римлян пишучи послання, згадував Іродіона святого, який у Римі тоді при святому Петрові був: “Вітайте, — казав, — Іродіона, родича мого”. І коли святий Петро розп’ятий був, тоді святого Іродіона (за свідченням Метафраста) разом зі святим Олімпом і з багатьма вірними мечем потяли.
Святий апостол Агав пророчого дару був сповнений, його ж згадують апостольські Діяння так: “Зійшлися з Єрусалиму пророки в Антіохію, встав же один з них на ім’я Агав, назнаменував духом голод великий, який мав бути по всій вселенній, що й було при Клавдії-цісарі”. І знову в Кесарії Агав святий провістив святому апостолові Павлу страждання, які мали бути йому в Єрусалимі: “Взявши пояс Павловий, зв’язав свої руки і ноги і казав: “Так говорить Дух Святий: Мужа, якого ж пояс цей, так зв’яжуть у Єрусалимі фарисеї і передадуть в руки язичникам”. Проповідував же Христа святий Агав у краях, які йому траплялися, і багатьох навернув до Христа Бога. Святого апостола Руфа в Посланні до Римлян згадує Павло святий: “Вітайте Руфа, вибраного в Господі”. Став єпископом у Тивах, що в Елладі.
Святий апостол Асинкрит, у тому ж Павловому Посланні до Римлян згадуваний, став єпископом в Ірканії, краю Азійському.
Святий апостол Флегонт, у тому ж Посланні згадуваний, став єпископом у Маратоні, граді Тракійському.
Святий апостол Єрмин, якого в тому ж Посланні згадано, у Далмації був єпископом.
Усі ж ці апостоли із сімдесяти були, по вселенній проповідували благовістя Христове, невірних до істинної віри приводили і, по-різному від юдеїв і еллінів мучені, померли.
Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
