Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

12 квітня
Прп. Іоада. Свт. Софронія. Апп. Сосфена, Аполоса і Єпафродита. Св. Євули.



Святитель Софроній, єпископ Іркутський



Після того, як спочив у Бозі перший Іркутський святитель Інокентій (Кульчицький), його наступником став інший Інокентій (Нерунович). Чотирнадцять років керував він єпархією, але в одній з поїздок раптово помер, і кафедра виявилася вакантною. За клопотанням Тобольського митрополита Антонія (Нарожницького) вона була тимчасово скасована, "щоб там при недостатку вчених людей не розводити нікчемних попів". Справи єпархії знову перейшли у відання Тобольського митрополита, який сам екзаменував кандидатів на парафіяльні місця. Але через сім років кафедра була відновлена, і на неї зійшов святитель Софроній (Кристалевський), який подвигом любові до пастви своєї здобув у Господа вінець угодника Божого. "Справами проповіді та світильником любові зігріває світ людський, бо лише від любові любов загоряється і собою всяку ревність до Бога приводить", - так наставляв Іркутське духовенство і місіонерів святитель Софроній, так жив сам.

Блаженний Софроній (в миру Стефан Кристалевський), народився 25 грудня 1703 в містечку Березані, Переяславського повіту Полтавської губернії. Вихований благочестивими батьками (батько його був кліриком) в дусі відданої любові до Бога і Його святої Церкви, він був відданий до Переяславської духовної семінарії, після закінчення якої вступив до Красногорського Покровського монастиря Полтавської єпархії. Після трьох років послуху він був пострижений у ченці і незабаром ж возведений у ієрейський чин. Завядяки пройденим усім ступеням послуху та здобувши повну семінарську освіту, Софроній був дуже скоро поставлений настоятелем цього монастиря і в цьому званні прослужив тринадцять років.

Подвижницьке життя, суворе благочестя, мудрість в управлінні монастирем, освіченість Софронія стали відомі імператриці Єлизаветі Петрівні, і по її волі він був переведений намісником Олександро-Невської Лаври. Тут він прослужив одинадцять років.

Потрапивши з тихого Красногорського монастиря до столичної Лаври, отець Софроній відразу відчув різницю в настрої ченців цих обителей. Завжди прагнучи до тихих чернечих подвигів, він влаштував Троїце-Сергієву пустинь, де й сам душевно відпочивав, і давав можливість проходити послух обтяженим суєтою столичного життя насельникам Лаври. У житті самої Лаври отець настоятель намагався ввести строге чернече життя і сам подавав приклад невпинної роботи, суворого виконання церковного уставу і у богослужінні, і за трапезою. За своє високе подвижницьке життя і за те старання, з яким працював на славу Божу в столичній Лаврі, він придбав особливе розташування імператриці, яка і запропонувала Святому Синоду призначити архімандрита Софронія на Іркутську кафедру з возведенням його в сан єпископа. Хіротонія преосвященного Софронія відбулася 18 квітня 1753, а до місця служіння, в Іркутськ, святитель прибув лише 20 березня 1754.

Сама дорога зайняла близько чотирьох місяців, решту часу ж, більше півроку, він був зайнятий підбором тих, на кого міг покластися в далекому Сибірі. Святитель Софроній, безумовно, знав про ті терни, які супроводжували апостольський шлях святителя Інокентія, про стан справ в Іркутській єпархії і тому готувався в дорогу особливо ретельно. Вибір найближчих співробітників виявився для нього щасливим, багатьох з них він призначив настоятелями монастирів. Серед них був і настоятель Вознесенського монастиря схиархімандрит Сінесій, прославлений згодом земною Церквою як преподобний наш молитвеник на Небесах.

Відразу після прибуття до Іркутська святитель цілком захопився великотрудній праці на ниві Христовій, виправляючи те, що було упущено за семирічний період закриття кафедри.

Великою турботою святителя був стан духовенства єпархії, його освітній, та й моральний рівень. Деякі священнослужителі не вміли навіть писати, частина єпархіального кліру знаходилася зовсім не на висоті свого покликання (до багатьох застосовувалися навіть тілесні покарання - перетин різками). Зовсім не в дивину тоді був рапорт закащика (благочинного) єпархіальній владі про "побиття різками без милосердя".

Іншою проблемою виявилася потреба у священиках. Якщо на частині парафій хоч якісь клірики були, то інша частина храмів просто пустувала через смертю настоятелів. Тоді-то і дала свої плоди та клопітка робота, яку вів святитель в столиці, підбираючи собі майбутніх співробітників.

У підборі кандидатів у священики святителю Софронію дуже допомогла монгольська школа при Вознесенському монастирі. Святитель Софроній переклав її з монастирських стін у архієрейський будинок, щоб особисто керувати ходом освіти і виховання майбутніх пастирів, збільшив в ній кількість предметів і розширив їх об'єм. Знаходив він час і для педагогічної роботи - сам викладав у школі слов'янську і російську мови.

Для безпосереднього знайомства з духовенством обширної Іркутської єпархії святитель "не потребою, але волею Божою" усердно відвідував найвіддаленіші від Іркутська міста: Нерчинськ, Якутськ, Кіренськ. Цілі місяці, не шкодуючи себе, проводив він в дорозі, часто пересуваючись по сибірських нетрях верхи на конях. Звичайно, зустрічі з паствою, ніколи раніше не бувалого архієрея, а тим більше архієрейська служба, справляла на неї глибоке виховний вплив. Святитель входив в саме тісне спілкування зі священиками і мирянами, все хотів бачити своїми очима, нагороджував старанних служителів, звільняв негідних.

Семирічне вдівство Іркутської кафедри негативно позначилося і на місіонерській діяльності. Відновлюючи кафедру, святитель склав та розіслав по єпархії повчальне послання, наказуючи благочинним таке: "Закликати всіх священиків ідолопоклонників до пізнання справжнього Бога: охрещених вчити вірі і правдивим догматам як можливо коротко, застосовуючись до діянь апостольських, які прагнучи хрестити, спочатку людей навчали грамоті і показували, що це - закон християнський.

Щоб доповідали про усіх, що прийняли святе хрещення світській управі для дарування пільг щодо ясаку, і до консисторії для статистики, і новохрещеним, щоб давали від себе свідоцтво.

Охрещені нехай не вдаються до шаманів, нехай не слухають їхніх настанов, щоб не тримали і не кланялися ім.

Нехай практикують повсякденні тривалі моління, а не тільки згідно четвертої заповіді щоб у свята збиралися, а повсякденно - вранці і, лягаючи спати, короткими молитвами молилися, і молитви ті, якщо можливо, перекласти на їх мову і, найголовніше, молитву перед розпочинанням справи , молитву Господню та до Пресвятої Богородиці.

Пости з розрізненням їжі не накладались би, але це є наукою, щоб їжа споживалася в стриманості, і а також нагадувалось, що ненажерство і пияцтво - є великим гріхом.

Належало застерігати, щоб бодай раз у рік в певний час, при утриманні від догоджання тілу вдавалися до щирої сповіді, щоб причащалися пречистих Таїн, і щоб вони до такого великого Таїнства мали бажання, з вірою та надією залишення своїх гріхів.

Належало турбуватись про хворих, а особливо в смертній небезпеці, їх належало просвітити і причастити.

Про справи милосердя навчали б, щоб кожен із маєтку свого подавав кожному братові незаможному.

Належало стежити, щоб новохрещені не вдавались до шаманства, чарівництва, чародійництва і чаклунства, прикмет щастя, замовлянь словесних чи безсловесних та інших забобонів.

Після прийняття святих Таїн належало застерігати новохрещених, щоб жили побожно, стримано, як і належить християнам.

Вивідувати, чи не мають новохрещені двох дружин, і якщо хтось має, то їх належить розлучати і наказувати жити з єдиною жінкою, з якою забажає, обвінчавши їх застерегти жити у стриманості та цнотливо.

Доповідати щодо ідолопоклонників, якщо ті перешкоджають проповіді.

12 квітня Апостоли Сосфен, Аполос, Кифа, Кесар і Єпафродит.

Святі апостоли від 70: Сосфен, Аполос, Кифа, Тихик, Епафродит, Кесар, Онисифор були обрані і послані Самим Господом Ісусом Христом для благовістя через деякий час після обрання 12 апостолів (Лк. 10, 1 - 24).

Апостол Сосфен до прийняття християнства перебував у Коринті начальником іудейської синагоги. Під час заколоту проти апостола Павла він піддався побоям. Згодом навернений самим апостолом до віри у Христа і став єпископом у Колофон.

Аполос походив з Олександрії, був блискуче освіченою людиною. Головним місцем його служіння був Коринф. Там він довго працював і багатьох навернув до віри Христової. В кінці життя проповідував на Криті і був єпископом Кесарії.

Апостол Кифа був єпископом у Колофоні.

Апостол Тихик, родом з Малої Азії, був учнем і супутником святого апостола Павла. Під час першого ув'язнення апостола доставляв послання до Ефесян і до Колосян. Змінив апостола Сосфен на Колофонскій кафедрі.

Апостол Епафродит - один з найближчих співробітників і сподвижників святого апостола Павла - був єпископом м. Адріаки Фракійської.

Апостол Кесар проповідував і був єпископом Діррахіі - області в Середній Греції.

Всі ці апостоли мирно переставилися до Бога (друга пам'ять 30 березня). Разом з ними Церква згадує й апостола Онисифора (пам'ять 7 вересня).

Свята Євула, мати великомученика Пантелеймона (близько 303).


Свята Євула, мати великомученика Пантелеймона (пам'ять 27 липня), померла мирно близько 303 року раніше мук свого сина.

Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram