33-річна Оксана Попадюк з Чернівецької області, хвора на ДЦП, закінчила університет, малює картини, тримаючи пензлик у зубах, пише вірші, які друкує на комп’ютері пальцями ніг.
Оксана живе у мальовничому карпатському селі Виженка на Вижниччині. Вона народилася у багатодітній родині й була бажаною дитиною. Ще в малому віці у дівчинки почалися судоми, тіло стало майже нерухомим – лікарі поставили діагноз "дитячий церебральний параліч". Відтоді вона пересувається на інвалідному візку, але надихає своїм оптимізмом друзів і знайомих.
Із проханням розповісти про Оксану Попадюк до програми "Стосується кожного" звернулася жінка, яка приїхала відпочивати в Карпати й випадково познайомилася з нею. Її вразили мужність і позитивне мислення дівчини, яка місяцями не виходить зі своєї кімнати. Захоплення журналістів і гостей студії викликали також батьки Оксани, які буквально носять доньку на руках. 74-літній мамі доводиться її годувати, допомагати робити фізичні вправи, вивозити на двір гуляти. І вона дуже хвилюється, що буде з донькою, коли її не стане.
Під час програми Оксана аж світилася від щастя і радісно усміхалася.
Їй зробили гарну зачіску та макіяж, вона випробувати себе у ролі радіоведучої, зустрілася з людьми, яким теж довелося долати життєві труднощі. Дівчина продемонструвала свій талант – намалювала картину пензликом, який тримала зубами. Говорили в студії і про проблеми, з якими доводиться стикатися інвалідам. Скажімо, Оксана та її батьки проживають на три своїх пенсії, що складають вісім тисяч гривень на місяць, жодної матеріальної допомоги не отримують.
Програма з участю буковинки дуже схвилювала глядачів. Вони пишуть: "У цих людей треба вчитися жити і радіти життю", "Який позитив! Бажаю всім такого оптимізму", "Боже, яка гарна сім’я. Дякую вам за такі почуття", "Я просто в захопленні від батьків і цієї дівчини", "Плачу, тому що добре".
Із Оксаною ми вперше зустрілися на обласному фестивалі для талановитих людей із обмеженими фізичними можливостями "Крила надій". Відвідувачі захоплено розглядали її малюнки й усміхалися.
"Вони такі добрі та наївні, наче їх малювала доросла дитина", – сказала літня жінка. На малюнках Оксани літають кольорові пташки з червоними та зеленими лапками, плавають лебеді з жовтими дзьобами, квіти сягають величини дерев.
"Тримаю пензлик зубами і так малюю, – розповіла дівчина. – Намагаюся передавати лише позитив у світлих тонах. Не хочу малювати темними фарбами, бо в світі і так вистачає сумного".
Колись Оксані подарували комп’ютер, і вона навчилася друкувати на ньому… пальцями ніг. "Спершу я не знала, що з ним робити, – зізналася дівчина. – Вирішила друкувати пальцями ніг та за допомогою ручки, яку тримала в зубах. Тепер досить швидко набираю текст. Почала програмувати комп’ютерну техніку для друзів, знайомих і незнайомих людей. Кілька років тому мої односельчани скинулися і купили мені зручний електричний візок, який привезли з Німеччини. Я навчилася вправно кермувати ногою. Інколи їду до Вижниці або до подруги".
Оксана дистанційно закінчила університет "Україна" й отримала спеціальність соціального працівника.
– Я завжди мріяла здобути вищу освіту, – запевнила дівчина. – Хоча людям із ДЦП дуже важко вступити до вузу на державне замовлення. Один чиновник, до якого я звернулася по допомогу, порадив: "Беріть кредит у банку і навчайтеся на платному відділенні". Я запитала у нього: "А як я буду віддавати ці гроші? Мої батьки – пенсіонери, я – інвалід. Мені ще потрібні гроші на ліки". Він відповів: "Тоді сидіть удома". Я довго плакала, але про свою мрію не забула. І таки вступила до Сторожинецького філіалу університету "Україна". За навчання платив благодійний фонд інвалідів.
Мені надсилали завдання з кожного предмета в електронному варіанті, й так само я надсилала відповіді. Державні екзамени складала по скайпу. Дипломну роботу про безпритульних дітей та дітей-сиріт друкувала сама на комп’ютері пальцями ніг.
Усе літо біля будинку Оксани цвітуть сотні троянд – її улюблених квітів.
Деякі кущі вона посадила сама – пальцями ніг. Тут є тапчан, який вона називає своїм "троном", а подруги любовно величають її королевою. Сидячи на "троні" серед квітів, дівчина пише вірші. Про весну, сонце, друга, якого виглядає роками. І ось він відчинить браму, а вона підведеться з інвалідного візка, побіжить йому назустріч і вони удвох танцюватимуть вальс… А коли їй стає тяжко на душі, вона дивиться на зоряне небо і вірить, що Бог любить її та що життя прекрасне.
Оксана мріяла про новий електричний візок, щоби можна було їздити вулицями села. І районна влада придбала його, а також пообіцяла путівку на оздоровлення до Одеси.
"Я щаслива", – сказала дівчина.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
