7 лютого
Святителя Григорія Богослова, архієпископа Царгородського.
Ікони Божої Матері "Утамуй мої печалі"

Святителя Григорія Богослова, архієпископа Царгородського



Святий Григорій Богослов (326-389 рр.) був сином Григорія (згодом єпископа Назіанзького) і Нонни. Ще до народження сина вона обіцяла присвятити його Богу і доклала всіх зусиль, щоб схилити його до служіння Господу.



Виховання, яке дала йому мати, святитель Григорій вважав найважливішим. Будучи чоловіком здібним і талановитим, він здобув прекрасну освіту: навчався в школах Кесарії Палестинської, де була багата бібліотека, зібрана мучеником Памфілом, в Олександрії, де вивчав твори Орігена, і, нарешті, в Афінах, де особливо зблизився зі святителем Василієм Великим.

У віці 26 років майбутній святитель Григорій прийняв хрещення. Обраний православними єпископами і мирянами на престол архієпископа в Константинополі, він прибув туди в часи панування аріан, які захопили всі храми столиці. Святитель Григорій зупинився в будинку своїх знайомих. Одну з кімнат він перетворив на храм, назвавши її Анастасією (тобто воскресінням) з надією, що тут воскресне Православ'я, і почав проповідувати. Аріани насміхалися й глузували з нього, кидали в нього каміння і, навіть, підсилали таємних убивць. Своїм сильним словом, прикладом життя і пастирською старанністю він перемагав ворогів Церкви. Люди звідусіль приходили послухати його натхненні проповіді. Щоденно тисячі людей з єресі поверталися до Православної Церкви.

У часи православного імператора Феодосія (379-395 рр.) аріанів вигнали з храмів столиці. Коли виявилася єресь Македонія (Македоній заперечував Божество Святого Духу), святий Григорій боровся проти неї і брав активну участь у засіданнях Другого Вселенського Собору. Він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: "Прощай, кафедре, - це небезпечна висота!" Святий Григорій поїхав до рідного селища Аріанз, поблизу Назіанза, де й провів останні роки свого життя.

За свої богословські твори святитель Григорій одержав від Церкви почесне звання Богослова і вселенського вчителя, а за здатність проникати думкою у найглибші таємниці віри та висловлювати незбагненні її істини з прозорою ясністю і строгою точністю Церква в одній з молитов називає його "найвищим розумом". Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз з них були використані згодом для святкових співів.

Ікона Божої Матері "Утамуй мої печалі"



Ікона Божої Матері, іменована "Утамуй мої печалі", прославилася в Москві багатьма чудесами з другої половини ХVIII століття, а особливо під час чуми в 1771 році. Ікона принесена до Москви козаками в 1640 році в царювання Михайла Феодоровича (1613-1645) і поміщена в храмі святителя Миколая на Пупишах в Садовниках. Один час, ймовірно, внаслідок пожежі та неодноразових перебудов храму, про ікону забули, вона була покинута і перебувала на дзвіниці у великому нехтуванні. Але рясні милості, явлені через неї Божою Матір'ю, нагадали про забуту святиню. Їй було відведено належне місце в храмі, в якому згодом був влаштований вівтар на честь цієї ікони. Святкування чудотворної ікони, що здійснюється щорічно 25 січня/7 лютого, було встановлено в 1760 році в пам'ять зцілення хворої жінки, яка удостоєна видіння цього святого образу і зцілення після молебню перед ним 25 січня в церкві Святителя Миколая на Пупишах в Москві. До цього ж часу відносяться складені їй служби та акафіст. Шановані списки з ікони Божої Матері, званої "Утамуй мої печалі", знаходяться у багатьох храмах нашої Батьківщини.

Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram