[b]11 січня
Іова Манявського, Маркела, Марка, Феофіла.
Преподобного Маркела, iгумена обителi “Невсипущих”[/b]

[b]Преподобний Іов Манявський[/b]



Схимонах Іов (Іоанн Княгиницький) народився в побожній православній родині в м. Тисмениці. Він вивчав Божий закон і світські "науки в Унівському монастирі, а згодом — у заснованій благочестивим князем Костянтином Острозькій академії, де швидко став учителем. Промислом Божим і повелінням князя Костянтина він із княжою милостинею прийшов на Святу гору Афон, де, побачивши аскетичне життя афонських старців, прийняв рішення стати ченцем. Повернувшись на короткий час додому та роздавши все своє майно убогим, Іов знову прийшов на Афон, де прийняв чернечий постриг з іменем Ієзекиїл.

Протягом дванадцяти років він здійснював чернечий подвиг на Святій Афонській горі, де Господь звів його з подвижником з України Іоанном Вишенським. Обидва вони відзначалися вченістю, ревністю в православній вірі й суворим аскетичним життям. Почувши про укладення Берестейської унії та про зраду православно? віри багатьма єпископами на чолі з митрополитом Київським, преподобний запалився ревністю в утвердженні православ“я на рідних землях і за благословенням афонських старців, по дібно до преподобного Антонія Печерського, повернувся зі Святої гори на Прикарпаття. Тут Іов обновив, згідно з афонським аскетичним статутом, життя в Унівському та Дерманському монастирях, в Угорниках, а потім оселився в пустинному місці біля Бетерсового потоку, де пізніше заклав Манявський Скит.

Преподобний Іов багато потрудився, здійснюючи подвиг пустельника. Господь зібрав біля нього інших благочестивих мужів, які мали його за свого старця і наставника. У благочесті й подвигах преподобний отець Іов разом із братією твердо тримався православної віри, зміцнював і наставляв правовірних у християнській вірі.
Наприкінці 1621 р. засновник Манявської обителі 70-літній Іов занедужав і після нетривалої хвороби 29 грудня 1621 р. переселився в небесні оселі. Був похований у притворі соборного храму.
Митрополит Київський, святитель Петро Могила писав про обитель Манявську так: "Якщо хочете побачити слуг Божих у людській подобі, то підіть у Карпати, де своїм служінням двісті ангелів у людській плоті присвятили життя Богу".
Українська Православна Церква приєднала преподобних Іова і Феодосія Манявських до лику святих для загального церковного вшанування і занесла їхні імена в Православний церковний календар. їхні мощі зберігаються у Воздвиженській соборній церкві Манявської обителі під спудом.

Преподобний Маркел, iгумен обителi “Невсипущих” (485)[/b]

Преподобний Маркелл, ігумен обителі “Невсипущих”, був родом з міста Апамеї в Сирії. Він рано втратив своїх батьків-християн. Освіту здобув спочатку в Антіохії, потім в Ефесі. Весь маєток, який дістався йому від батьків, він роздав убогим, порвавши зв'язок зі світом. В Ефесі під керівництвом досвідченого старця Маркел вступив на шлях подвижництва, але потім пішов до Візантії до преподобного Олександра, ігумена обителі “Невсипущих”. Обитель отримала назву від того, що псалмоспів в ній відбувався безперервно – день і ніч. Преподобний прийняв Маркела і постриг його в чернецтво. Ревно борючись в недосипанні, пості та молитві, святий рано удостоївся великих духовних обдарувань і дару прозорливості. Він передбачав день кончини авви Олександра і своє обрання ігуменом, але, будучи сам ще молодим, не захотів мати підлеглих і тимчасово пішов з обителі, обходив монастирі, отримуючи повчання від старців.

Після смерті святого Олександра, коли ігуменом був поставлений авва Іван, Маркел повернувся, вельми втішивши братію. Авва Іван зробив Маркела найближчим своїм помічником. Після смерті Івана святий Маркел, всупереч своєму бажанню, був обраний ігуменом монастиря і в цьому сані перебував 60 років. Далеко поширилася слава про його святе життя. До Маркела приходили здалеку знатні і прості, багаті й убогі. Оточуючі святого багато разів бачили Ангелів, що супроводжували святого і охороняли його. Допомогою Божою обитель “Невсипущих” упорядковували. Святий Маркел, отримуючи від віруючих людей кошти на її розширення і прикрасу, побудував прекрасну велику церкву, лікарню, будинок для прочан. Своєю молитвою преподобний лікував хвороби, виганяв бісів і творив чудеса. Так, один з ченців був посланий до Анкари і там захворів. Будучи при смерті, він подумки кликав до свого авви. В той же час преподобний Маркел духовним слухом почув крик учня, встав на молитву, і хворий негайно ж видужав. Коли корабель, на якому знаходилися його ченці, знаходився в небезпеці, молитвою преподобний утихомирив морську бурю. Коли святому сказали, що у Візантії розгорілась пожежа, він слізно помолився за погибаюче у вогні місто, і пожежа втихомирилась, немов погасившись сльозами преподобного. Одного разу слуга якогось вельможі Ардавурія, незаслужено звинувачений, сховався в обителі від гніву пана. Ардавурій двічі вимагав від святого Маркела, щоб він видав йому Івана, але той щоразу відмовлявся. Тоді Ардавурій прислав загін воїнів, і монастир був оточений. Розчарована братія прийшла до авви, просячи позбавлення від біди. Святий Маркел один безстрашно вийшов за ворота монастиря до воїнів, тримаючи хрест. Преподобного оточувало сяйво, від хреста виходили блискавки; чувся грім. Тоді загін кинувся навтіки. Ардавурій, дізнавшись від воїнів про те, що трапилося, жахнувся і, заради святого Маркела, простив слугу.

Преподобний мирно переставився до Бога в 485 році. Його вірний учень Лукіан тужив про нього, але на п'ятий день після кончини преподобний Маркел з'явився йому і втішив, передбачивши швидкий спочинок.

[b]Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут[/b]

[b]Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram[/b]