Яке сьогодні свято відзначають за церковним календарем

7 грудня
Великомучениці Катерини
Преподобного Меркурія Печерського
Преподобного Меркурія Бригинського

Великомучениця Катерина



Свята Катерина народилася в столиці Єгипту - Олександрії, у сім'ї правителя цього міста. Вона мала рідкісну красу і розум та отримала блискучу освіту, вивчивши твори кращих античних учених і філософів.

Юнаки з найіменитіших родин шукали її руки, але Катерина оголосила батькам, що згодна вийти заміж лише за того, хто перевершить її не в знатності, багатстві й красі, а в мудрості. Мати Катерини, таємна християнка, відправила дочку до свого духовного отця допомогти розумно розсудити про її рішення. Вислухавши Катерину, старець сказав, що знає Юнака, котрий перевершує її в усьому. Образ Нареченого Небесного породив у душі мудрої дівчини гаряче бажання побачити Його. На прощання старець вручив Катерині ікону Божої Матері з Богонемовлям Ісусом на руках і порадив їй з вірою молитися перед образом. Катерина молилася всю ніч і удостоїлася бачити Пресвяту Діву, яка просила Свого Божественного Сина подивитися на Катерину, але Христос не удостоїв її поглядом.

У глибокому смутку Катерина вдруге пішла до старця. Він розповів їй про віру і здійснив над нею таїнство Хрещення. Знову Катерині було видіння Богоматері з Немовлям, Який подивився на неї і дав їй перстень, на знак заручин. Видіння скінчилося, Катерина прокинулася, але на її руці світилося кільце. Незабаром на язичницьке свято в Олександрії прибув римський імператор Максимін. Свято мало були зроблено з особливою пишністю і з принесенням безлічі жертв, у тому числі людських. Смерть чекала на християн, які відмовилися поклонитися язичницьким божествам.

Катерина відправилася до самого імператора Максиміна з наміром полегшити долю християнських мучеників. Свята назвала своє ім'я, сповідувала перед імператором віру в Єдиного Істинного Бога і мудро засудила омани язичників. Дівчина сподобалася імператору, тому він наказав зібрати п'ятдесят мудреців з всієї імперії, щоб переконати дівчину в її вірі. Але розмова з Катериною підкорила їх настільки, що вони самі увірували в Христа, а потім прийняли мученицьку смерть. Імператор також намагався вплинути на неї обіцянками багатства і слави, але отримав відмову, тому наказав її жорстоко мучити, а потім кинути в темницю.

Наступного дня святу Катерину знову повели на суд, де під загрозою колесування, запропонували їй відмовитися від християнської віри і принести жертву богам. Свята сповідувала Христа, і сама підійшла до знарядь тортур, але вони всі зламалися і не пошкодили їй. Побачивши це чудо, імператриця Августа і царедворець Порфирій з двомастами воїнами перед усіма сповідували віру в Христа і були обезголовлені.

Максимін знову спробував спокусити святу і запропонував їй подружжя, але знову отримав відмову. За це свята великомучениця Катерина була обезголовлена. Мощі святої мучениці були чудовим чином перенесені на одну з вершин Синайської гори, яка й донині носить її ім'я.

Преподобного Меркурія Печерського



Преподобний Меркурій Київо-Печерський жив і трудився в Дальніх печерах у п'ятнадцятому столітті і був строгим посником.

За життя преподобний Меркурій був з'єднаний глибокою духовною любов'ю з преподобним Паїсієм, і після смерті вони були покладені в одну труну.

Преподобного Меркурія Бригинського



Майбутній ігумен Меркурій, прикраса землі Чернігівської та її слава, народився у 1870 році і одержав при хрещенні ім’я Максим. Батьки преподобного походили із благочестивих селян та проживали у с. Щаснівка Бобровицького району Чернігівської області. Відомо, що батька святого звали Матвієм. В с. Щаснівка у праці, навчанні та молитві пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього святого. Він не мислив себе без Бога і з ранніх літ мріяв про монашество.

У зрілому віці, усвідомивши сенс людського буття, пізнавши Бога та полюбивши красу Церкви, преподобний направився до Києво-Печерської Лаври, де молився та виконував покладені на нього послухи. Серце святого було переповнене любов’ю до обителі — Святої Лаври. Як говорить псалмоспівець Давид: Припала душа моя до Тебе, і правиця Твоя підтримує мене (Пс. 62, 9). Так і душа преподобного припала до Господа. За велику ревність до молитви, доброту, любов, працелюбство Максима зарахували до братії Києво-Печерської Лаври та постригли в ченці з іменем Меркурій, на честь преподобного Меркурія, посника Печерського, в Дальніх печерах, пам'ять 24 листопада (7 грудня н. ст.). Незабаром монаха Меркурія було рукоположено в сан ієродиякона, а пізніше він прийняв сан ієромонаха.

Життєвий шлях святого у монастирі був шляхом бездоганного послуху, повного відречення своєї волі, мужньої перемоги спокус і скорбот. Такий великий досвід і праця над собою не дали майбутньому ігумену зламатися у страшні часи гоніння на Церкву Христову в ХХ столітті, не дали зректися того, до чого покликав його Пастиреначальник Христос, не дали загинути душі преподобного та тим душам, яких духовно окормляв отець Меркурій в Лаврі, а пізніше і на приході у с. Бригинцях.

Після жовтневого перевороту для Церкви, монастирів та, зокрема, монахів почались важкі часи. У 1926 році Києво-Печерську Лавру нові власті “признали” історико-культурним державним заповідником і вирішили “колишню святиню” перетворити у “Всеукраїнське музейне містечко”. Було ізольовано монахів разом з церковною общиною, а пізніше і витіснено її новоствореним музеєм. До 1930 року монастир було повністю ліквідовано. Частина братії була вивезена за сотні кілометрів від Києва і розстріляна, інші були ув’язнені, або ж заслані, а сама Лавра була пограбованою, розореною та збезчещеною. Вигнанцем з улюбленої обителі став і ієромонах Меркурій, який багато перетерпів скорбот, бачив руйнування великої Православної святині, що століттями залишалася оплотом віри, кораблем спасіння, дороговказом до Небесного Царства. Але за час перебування в Лаврі преподобний Меркурій настільки духовно зріс, що його не лякали труднощі, які виникли на його шляху. У всьому він бачив провидіння Боже і завжди у всьому покладався на волю Божу.

Болісно було святому бачити руйнування рідного монастиря під час Другої Світової Війни. Ще важче сімдесятилітньому старцю було пережити руйнування 3 листопада 1941 року Свято-Успенського Лаврського собору.

І знову, як і у монастирі, та і по цілій Україні – розруха, знову пустота та спраглі душі віруючих людей, які чекали слова правди, істини і любові, люди, які не мислили свого земного життя без Церкви, люди, які терпіли багато випробувань, але залишались вірними Господу. Таку картину побачив святий старець Меркурій, коли прибув до Бригинців. Втішало одне: тут живуть люди, які горять любов’ю до Бога.

На Бригинецькому кладовищі раніше була гарна дерев’яна церква, але радянська влада її закрила. Згодом у церкві було відкрито швейну майстерню. Та “непокірні” люди не тільки не хотіли там працювати , але й не хотіли замовляти там одягу. Храм радянська влада наказала зруйнувати. Доля тисяч Українських храмів не оминула і Бригинецького. Преподобний застав вже тільки руїни колись прекрасного храму.

Після приходу на Бригинецьку парафію о. Меркурій деякий час проводив богослужіння в однієї парафіянки вдома, але завжди всім повторював, що так довго тривати не може. І так довго не тривало, бо всі свої старечі сили преподобний віддавав для того, щоб на місці колишнього храму стояв новий. Незважаючи на всі перешкоди, з Божою допомогою батюшка з прихожанами збудували невелику церковцю. Отець Меркурій дуже радів з того, що постав новий, хоч і не такий величний, але все ж таки прекрасний і затишний храм. В страшні воєнні та повоєнні роки, коли було зруйновано, спалено, знищено багато святинь, у Бригинцях молитвами та стараннями преподобного будувалася святиня. Святий престіл для храму отець Меркурій змайстрував своїми руками. У 1946 році церква на честь Пресвятої Тройці була освячена та відкрита для прихожан. Храм та престіл збереглися до сьогоднішнього дня.

Сільська влада не могла змиритись з тим, що у них діє релігійна громада, не могли змиритись, що відкрито храм і люди потоком ідуть до батюшки за порадами, молитвами та зціленнями від недуг, а старець приймав усіх, будучи для “всіх усім”. Всі хто хоч раз зустрічалися з о. Меркурієм довго його пам’ятали, його очі випромінювали благодать, сяючи радістю та любов’ю до ближніх.

Через своє ревне служіння Богу та молитовну допомогу людям батюшка не раз терпів багато скорбот. До сьогоднішнього дня люди передають із уст в уста чудесне порятування отця Меркурія від вірної смерті. Сільський голова з двома енкаведистами вивели батюшку до скирди в поле, щоби вчинити над ним розправу. Отець Меркурій молився і готувався до переходу у вічність, коли поступив наказ "вогонь!".. Але зброя дала відсіч, те ж саме трапилось і вдруге. Тоді кати вирішили відпустити святого, думаючи, що коли він йтиме вистрілять йому в спину. Але воля Божа була іншою, і втретє сталося так, як і два перших рази. Преподобний залишився неушкодженим, посоромивши диявола та безбожну владу, яка вважала, що де сила – там і правда. Старець знав, що правда тільки в Бозі, тому тільки сказав: "Цього разу не прийшлося вмерти".

У березні 1949 року отець Меркурій був нагороджений Патріаршою Грамотою в якій сказано: "Благословення за усердні труди на славу святої Церкви", підписаною Святійшим Патріархом Олексієм, а на початку п’ятдесятих років ієромонах Чернігівської єпархії Меркурій був возведений у сан ігумена.

Преподобний Меркурій подвизався на Бригинській парафії до 1956 року, будучи ревним служителем Церкви Христової. Проводячи дні свого життя в постійній боротьбі, подвигах, постах і молитвах, батюшка одержав від Бога дар зцілення, і багатьом людям допомагав чим тільки міг. Святий все робив зі смиренням і простотою, нічого не робив з користю для себе. Його серце було простим, а не двояким і нечесним; добрим, а не лукавим. Отець Меркурій жив, маючи в душі мир і добрі стосунки з всіма людьми, з усім творінням. Про це свідчать колишні парафіяни, які запам’ятали отця Меркурія, як доброго і милосердного пастиря, що готовий був душу свою положити за свою паству. До сьогоднішнього дня людей, які за життя мали можливість бачити та спілкуватися з преподобним залишилось не так вже й багато, але їхні діти, внуки і правнуки, зберігають передання своїх батьків та й самі мають змогу відчувати на собі благодатні молитви святого старця перед Престолом Божим.

Проживши Богоугодно 86 років від народження, 7 листопада 1956 року преподобний отець Меркурій відійшов з миром до Небесних Божих осель. Поховали батюшку біля вівтаря ним збудованого Свято-Троїцького храму, у якому він прослужив 10 років, на Бригинецькому кладовищі. Але свою паству святий не залишив і після смерті. На його могилку завжди приходили люди, несучи свої горя і печалі, немочі і хвороби, а поверталися додому утішеними і зціленими душевно і тілесно. До сьогоднішнього дня із завжди прибраної та доглянутої могилки преподобного зривають травичку і з вірою прикладають до хворобливих місць тіла. До сьогоднішнього дня за молитвами святого люди отримують благодатну допомогу Божу у своїх життєвих потребах. До сьогоднішнього дня стежина до храму який збудував отець Меркурій, не заросла травою.