43-річна Аліна Рєпіна приїхала до Чернівців, коли почалася війна. Місто із сім’єю вибрали випадково – дивилися на карту, де вони ще не були, так обрали Чернівці. Поїздка була запланована на два тижні, але минуло вже чотири роки, відколи родина майстрині мешкає у Чернівцях. Жінка каже: з дому взяла найцінніше для неї – документи і мішок вовни.
"Творчість – це точна наука"
Хенд-мейдом Аліна займається з шести років: вчилася у сестри в’язати шарфики й інші дрібниці. Аліна здобула освіту хіміка, працювала півроку за спеціальністю. Пізніше виготовляла з вовни роботи, які займали у неї багато часу: сукні, светри тощо. Цим майстриня заробляла на життя ще на Сході. На виготовлення маленьких іграшок її надихнули діти.
– Я бачила, з яким ентузіазмом моя дитина гралася із різними іграшками і як вона їх любила. У неї могли бути десятки, думаю, навіть сотні іграшок, і вона б їх всіх все одно любила і всіх розрізняла, давала їм ім’я. У мене ж були залишки матеріалів, вовна різного кольору. І я як справжня жінка та ще й майстер хенд-мейду сказала собі: "Я їх просто зобов’язана реалізовувати". Почалося все зі звірів для діток. Це були здебільшого зайчики. Не я їх виготовляла, вони самі народжувалися. Я собі могла намріяти котика, а в процесі роботи звірятко мені наче промовляло: "Ти диви, у мене ж є носик, вушка невеликі, який я кіт, я ж кріль, подивись!" Це так і виходило, – розповідає Аліна.
Аліна вважає, що освіта хіміка їй дуже знадобилася у хенд-мейді. Вона знає, які види матеріалів між собою добре поєднуються, як їх треба обробити, аби трималася форма. Освоїла роботу із вовною самотужки.
"Ти дав їй ім’я – іграшка тільки твоя"
Її звірі, як живі: у них очі, лапки до деталей розроблені, вони одягнуті, деякі навіть тримають у раках квіти чи їжу, музичний інструмент чи портфель.
– Як у кожного, хто народився, у моїх іграшок є пупчик. Це ж живе створіння, їх люблять, до них прив’язуються, їм дають імена…,– каже.
Купуючи у Аліни іграшки, ви можете отримати знижку. Для цього достатньо поцілувати іграшку у носик і дати їй ім’я. Це і маркетинговий хід, і психологічна прив’язаність покупця до звірятка.
Зараз у виготовлені іграшок Аліні допомагають дві пенсіонерки, тож частково вона ще й соціальний підприємець.
Вовну жінка замовляє якісну, тільки з-за кордону.
– Я люблю цю справу та й взагалі не вважаю, що мої звірі – дитячі іграшки. Бачили б ви, як ними граються жінки, яким за 40. Це талісман, це звір-брошка, це просто крихітний друг, якого можна тримати у долоні, він вміщається у вашу жіночу сумку, – розповідає майстриня.
Зараз вона навчає виготовляти такі іграшки дітей, бере участь у ярмарках і продає ляльки через Інтернет.
Аліна вірить у свою справу і планує й надалі займатися цим.
–Дуже сподобалося, як у Чернівцях відреагували на такі милі іграшки. Особливо овечок і їжачків полюбляють, – посміхається Аліна.
