Що ви знаєте про Юрія Федьковича? "Буковинський соловій та кобзар", а ще його ім’я носить Чернівецький національний університет. І, звичайно, його відома поема про Олексу Довбуша. Та чи знаєте, що справжнє його ім’я не Юрій, а перші вірші були написані не українською?
Сьогодні, 8 серпня, виповнюється 191 рік від дня народження відомого буковинця. З цієї нагоди ми підготували добірку цікавих фактів про його життя та спогади сучасників.
Про життя Юрія Федьковича відомо небагато. Проаналізувавши документи, що характеризують життєпис митця, письменник Осип Маковей зауважив:
"Є загальні характеристики, що вказують на таке чи сяке його "дивацтво", але нема деталей, – поет мало з ким жив щиріше, а без того нема й споминів".
Проте згодом Маковей змінив свою думку, адже під час написання біографії Федьковича залучав численні мемуари, які рідко зводилися до так званого "дивацтва".
Юрій Федькович народився у сім’ї спольщеного шляхтича-службовця Адальберта Федьковича та його дружини, яка походила з родини українського священника. При народженні майбутнього письменника звали Осип Домінік Гординський де Федькович. Ім’я Юрій він взяв вже у зрілому віці, прийнявши православ’я.
• Попри те, що його знають як українського поета, свої перші поетичні спроби Федькович робив німецькою мовою, адже знав її досконало ще зі школи.
• Юрій Федькович не лише писав поеми й повісті, а й стояв біля витоків буковинської журналістики. Саме він заснував газету "Буковина" – перше українське періодичне видання у краї.
• Федькович не оминув увагою і дитячу літературу, писав твори для малечі, а також перекладав з німецької, польської й угорської.
• Митець понад десятиліття служив в австрійській армії, хоча сам не мав до цього великого бажання. Його здоров’я було слабким, а душа – чутливою. Він здригався від пострілів і часто порівнював себе з птахом у клітці.
• Служба позначилася на його здоров’ї. Після армії Федькович довго лікувався.
• Після служби письменник повернувся в рідне селище Путила. Тут працював війтом, а згодом став шкільним інспектором Вижницького повіту.
• Особисте життя письменника оповите романтичними історіями. Біографи називають "три кохання Федьковича". Першою була Емілія Марошані – дівчина, з якою він мріяв одружитися. Проте доля розвела їх. Другою обраницею стала юна Цора – дівчина ромського походження, чия присутність у житті Юрія Федьковича закарбувалась у його творах. Третім коханням дослідники називають Юлію Дияконович, дочку священика. Її бачила невісткою навіть мати письменника. Проте поки Федькович будував військову кар’єру, дівчина закохалася в іншого.
• В останні роки життя Федькович дав волю давньому зацікавленню археологією.
• За свої заслуги на літературному полі Юрій Федькович був обраний почесним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, а 1994 році у Чернівцях заснували премію імені митця. Її присуджують вчителям та організаторам освіти й науки міста.
"У нього був талант і бистре розуміння"
Німецький художник та письменник Роткель Рудольф у листі до Степана Смаль-Стоцького описує юного Федьковича так:
"Він мав тоді, може, сімнадцять або вісімнадцять літ, був стрункий і гарно збудований хлопець; поводився несміливо і здержливо; на його правильнім лиці знати було черточку, котру можна було брати за ознаку почуття відрази до чогось, глуму або й болю. Можете собі подумати, що світ не дуже прихильний до таких людей, котрі так виглядають, – світ відчуває якусь дивну антипатію до таких, у котрих міркує, що в них є дух, талант".
Роткель зазначає, що познайомився з Федьковичем пізнім літом 1851 року в Нямці у Молдові.
Тоді юний Осип був на практиці у землеміра Чунтуляка, родом із Чернівців. Тут він опановував професію землеміра.
"Так коли інші дивилися на Федьковича скоса, мене тягло до нього, і ми дуже скоро заприятелювали, хоч між нами була різниця 15 років…Я помітив дуже скоро, що у нього була велика охота до наукових студій, був талант і бистре розуміння; він дуже тішився, коли я обізнав його з німецькими класиками", - пише Роткель.
Та згодом педагогічний діяч Василь Волянський згадував:
"…Адольф Гординський все журився сином Юрієм, і коли бачив, що син блукається по службах в Румунії (йдеться про перебування майбутнього письменника у Молдові, в містах Ясси і Нямц, на практиці), постарався у влади військової, щоб його у 18 років взяли до служби.
А що найшвидше віддавали того до війська, котрий заколочував спокій або загально був не на руку мандаторові, тому і Юрій був того пересвідчення, що батько і його тим самим способом віддав до жовнярів, уважаючи його за непослушного. Ціле своє життя не міг Юрій забути батькові того, що віддав його до війська".
Батько знав про образу сина. Своїм проступком виправдовувався перед Василем Волянським, кажучи, що зробив це для добра Юрія, бо іначе що з нього було б.
Приятелем Федьковича по військовій службі був Чернюк Данило з села Киселиці. Про Федьковича у розмові з Юрієм Гордійчуком Чернюк згадував:
"Він був старшим лейтаном у нашій сотні. Бувало, по бефелі зайде до наших буковинських жовнірів та як стане вповідати, а потім розпитує про рідню, у кого дядько, неня, а хто й сирота. Ми з ним, як малі діти…".
А от Дмитро Гудима також товариш письменника казав, що своєю письменністю завдячує саме йому.
Гудима розповідав, що це сталося на початку військової служби. Якось один з унтер-офіцерів приніс у світлицю книгу та залишив її на столі. Дмитро підійшов до неї нишком та розглядав букви, впізнаючи знайомі символи.
"…Приходить Федькович, питається, чи я вмію читати. Відповів, що прислухався, як брата навчав дяк. Отже, Федькович за якийсь час приносить під пахою кілька книжок, дає мені одну, а решту кільком унтер-офіцерам, що були неписьменні.
Моєю книжкою був буквар. З неї я невдовзі таки надобре підучився. Будучи письменним, я опісля став фельдфебелем – а це лишень через Федьковичів буквар.
Того самого 1862-го побачив лейтенанта Федьковича в гуцульськім убранню, а саме на Різдво. В день Святого вечора став між нами Федькович та й каже:
"Хлопці, будемо робити Святий вечір, як дома. Складімся!" Склалися ми всі, що під ним служили, а він накупив всього того, що в нас на Святий вечір потрібно, та й сказав кухарям прилагодити осібний обід: галушок, сушениц…".
Спогади про письменника підготовлені на основі книги "Юрій Федькович у спогадах сучасників", 2-ге видання, упорядник Лідія Ковалець.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
