2 жовтня за церковним календарем - мучеників Трофима, Саватiя i Доримедонта

2 жовтня
Мучеників Трофима, Саватiя i Доримедонта
Мученика Зосими, пустельника
Благовірного князя Феодора Смоленського i чад його, князiв Давида i Константина, Ярославських чудотворцiв
Благовірного великого князя Ігоря Чернiгiвського та Київського

Мучеників Трофима, Саватiя i Доримедонта



Святі мученики Трохим, Саватій і Доримедонт постраждали за Христа в царювання римського імператора Проба, у третьому столітті. Одного разу в місті Антіохії відбувалося язичницьке свято, де приносили численні жертви. У місто прибули християни Трохим і Савватій, які з гіркотою дивилися на це торжество і молилися Господу наставити язичників на шлях спасіння. Їх схопили і привели до правителя.

На допиті святі твердо сповідали свою віру і на примушення відмовитися від Христа відповіли рішучою відмовою. Під час жорстоких тортур святий Саватій помер, а святого Трофима відправили на ще більш страшні муки в місто Синнад до правителя Фрігії, відомого ката і мучителя. Взутий у залізні чоботи з гострими цвяхами, святий Трохим три дні йшов пішки. До того ж його підганяли кінною вартою. Всі способи тортур використав майстерний мучитель, щоб зломити мужнього християнина.

Страждальця кинули в темницю, де його став відвідувати таємний християнин - сенатор Доримедонт. Він доглядав за святим Трохимом: мив і перев'язував рани. Коли про це стало відомо мучителям, святого Доримедонта стали змушувати також відректися від християнства, а потім разом зі святим Трохимом кинули на поживу диким тваринам. Мученики залишилися недоторканими. Тоді їх стратили через відсікання голови мечем.

Мученика Зосими, пустельника



Мученик Зосима пустельник жив у IV столітті. Одного разу під час полювання правитель Кілікії Дометіан побачив старця, який мирно і лагідно розмовляв з дикими звірами, що оточили його. Побачивши мисливців, звірі розбіглися.

Старцеві вчинили допит – хто він і чому живе в пустелі. Старець відповів, що звуть його Зосима, що він християнин і не може жити в місті з ворогами Господа Іісуса Христа, тому й живе один серед звірів.

Тоді Дометіан пригрозив: "Якщо ти шануєш Назарянина, я в Назареті привселюдно віддам тебе на жорстокі тортури, і ти відмовишся від Христа". На запитання, яким чарівництвом Зосима приборкує диких звірів, старець відповідав одне: "Я – християнин".

У Назареті старця почали катувати. Його повісили вниз головою, прив'язавши до шиї великий камінь, і стали рвати тіло залізними гаками. Мучителі випробовували страждальця: "Якщо звірі тебе слухають, накажи прийти сюди комусь із них, і тоді ми повіримо в твого Бога".

Святий мученик звернувся з молитвою до Бога, і раптом прибіг величезний лев. Всі в страху розбіглися, а лев підійшов до старця і став лапою підтримувати камінь, прив'язаний до шиї мученика.

Правитель став просити мученика приборкати звіра і наказав розв'язати святого, щоб відвезти його до імператора, але святий Зосима відразу помер, віддавши свою чисту душу Богові.

Благовірного великого князя Ігоря Чернiгiвського та Київського



2 жовтня православні вшановують пам'ять святого благовірного князя Ігоря Ольговича, Чернігівського, Київського (у хрещенні Георгія, у чернецтві Гавриїла). Середина XII століття була для Русі скорботним часом безперервних міжусобних воєн за Київське князювання між Ольговичами та Мстиславичами.

Святий Ігор, волею Божою вступив у боротьбу за Київське князювання, мученицьким подвигом повинен був спокутувати спадковий гріх князівських усобиць. У серпні 1146 помер князь Всеволод, гордовите князювання якого послужило приводом для порушення ненависті до Ігоря, проти волі залученого в самий центр подій.

Під Києвом відбулася битва між військами князя Ігоря і Ізяслава Мстиславича, в якій київські війська у розпал бою перейшли на бік останнього. Чотири дні Ігор Ольгович переховувався в болотах біля Києва. Там його взяли в полон, привезли до Києва й посадили в "поруб" - холодний дерев'яний зруб, без вікон і дверей. Щоби звільнити з нього людину треба було "вирубати" її звідти. Багатостраждальний князь тяжко захворів і був близький до смерті. У цих умовах противники князя дозволили "вирубати" його з ув'язнення і постригти в схиму в Київському Феодоровському монастирі. Божою допомогою князь видужав і, залишившись ченцем монастиря, проводив час у сльозах та молитві. Але рік потому, у 1147 році, київське віче, бажаючи помститися роду Ольговичів, постановило розправитися з князем-ченцем.

Митрополит і духовенство намагалися запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, щоб врятувати святого мученика, але повстанці вдерлися до храму під час літургії, схопили святого Ігоря, який молився перед іконою Божої Матері і потягли його на розправу. Жорстокість натовпу була настільки великою, що навіть мертве тіло страждальця піддали побиттю й нарузі.

Коли увечері того самого дня тіло блаженного Ігоря було перенесено в церкву святого Михайла, то в церкві запалилися всі свічки. На другий день святий страждалець був похований у монастирі святого Симеона, на околиці Києва. У 1150 році мощі святого князя були перенесено до кафедрального Спаського собору Чернігова.