Преподобних Антонія і Феодосія Печерських
Засновник Києво-печерської лаври святий Антоній народився на початку XI століття в місті Любечі (поблизу Чернігова) і в хрещенні був названий Антипою. З юних років він відчув потяг до вищого духовного життя і наважився йти на Афон. В одній з обителей Афона він прийняв постриг і почав усамітнене життя в печері біля цього монастиря, яку досі показують. Коли він здобув у своїх подвигах духовну досвідченість, ігумен дав йому послух, щоб він йшов на Русь і насадив чернецтво в цій новопросвіченій християнській країні. Антоній покорився. Коли преподобний Антоній прийшов до Києва, тут було вже декілька монастирів, заснованих за бажанням князів греками. Але святий Антоній не обрав жодного з них, оселився в двосажневій печері, викопаній пресвітером Іларіоном. Це було в 1051 р. Тут святий Антоній продовжував подвиги суворого чернечого життя, якими славився на Афоні: їжею його були чорний хліб через день і вода в дуже помірній кількості. Незабаром слава про нього рознеслася не лише по Києву, але і по інших руських містах. Багато хто приходив до нього за духовною порадою і благословенням. Деякі стали проситися до нього на проживання. Першим був прийнятий Никон, саном ієрей, другим преподобний Феодосій.
Преподобний Феодосій провів свою молодість в Курську, де жили його батьки. З ранніх років він виявив благочестивий настрій духу: щодня він бував у храмі, старанно читав слово Боже, відрізнявся скромністю, упокорюванням та іншими чеснотами. Дізнавшись, що в храмі іноді не служать літургію через нестачу просфор, він вирішив сам зайнятися цією справою: купував пшеницю, своїми руками молов і випечені просфори приносив в церкву.
За ці подвиги він терпів багато прикрощів від матері, яка гаряче його любила, але не співчувала його прагненням. Почувши одного дня в церкві слова Господні: "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, недостойний Мене" (Мф. 10: 37), він наважився залишити і матір (батько вже помер), і рідне місто і з'явився в Київ до преподобного Антонія. "Чи бачиш чадо, – запитав його Антоній, – що печера моя скромна і тісна?" – "Сам Бог привів мене до тебе, – відповів Феодосій, – виконуватиму те, що ти мені накажеш".
Коли число сподвижників преп. Антонія зросло до 12, він віддалився на сусідню гору, вирив собі тут печеру і став трудитися в затворі. Феодосій залишився на колишньому місці; скоро він був обраний братією в ігумена і почав старатися про установу правильного спільножительства за уставом цареградського Студійського монастиря. Головні риси заснованого ним спільножительства були наступні: усе майно в братії має бути спільне, час проводився в безперестанних працях; праці розділялися по силі кожного ігуменом; кожна справа починалася молитвою і благословенням старшого; помисли відкривалися ігуменові, який був істинним керівником усіх до спасіння. Преподобний Феодосій часто обходив келії і спостерігав, чи немає у кого чого зайвого, і чим займається братія. Часто і вночі він приходив до дверей келій і, якщо було чути розмову двох або трьох ченців, що зійшлися разом, то ударяв жезлом в двері, а ранком викривав винних. Сам преподобний був у всьому прикладом для братії: носив воду, рубав дрова, працював в пекарні, носив найпростіший одяг, раніше за всіх приходив до церкви, і на монастирські роботи. Окрім аскетичних подвигів, преп. Феодосій відрізнявся великим милосердям до бідних і любов'ю до духовної освіти і прагнув розташувати до них і свою братію. В обителі він влаштував особливий будинок для проживання убогих, сліпих, розслаблених і на утримування їх виділяв десяту долю монастирських прибутків. Крім того, щосуботи посилав цілий віз хліба ув'язненим.
З творів преподобного Феодосія відомі: два повчання до народу, десять повчань до ченців, два послання до великого князя Ізяслава і дві молитви.
Заснована преподобним Антонієм і влаштована преподобним Феодосієм Києво-печерська обитель зробилася зразком для інших монастирів і мала велике значення для розвитку Української церкви. З її стін виходили знамениті архіпастирі, ревні проповідники віри і чудові письменники.
