21 серпня за церковним календарем - преподобного Григорiя

21 серпня
Святителя Емiлiана, сповідника, єпископа Кизицького
Преподобного Григорiя, iконописця Печерського, в Ближнiх печерах
Святителя Мирона, чудотворця, єпископа Критського


Преподобного Григорiя, iконописця Печерського, в Ближнiх печерах



Преподобний Григорій, іконописець Печерський, був сподвижником преподобного Аліпія Печерського.

В "Оповіді про святих іконописців" говориться, що він написав багато чудотворних ікон. В 9-й пісні канону служби Собору Києво-Печерських преподобних, які спочивають у Ближніх печерах, преподобний Григорій називається візантійським - можливо, він був у числі іконописців, які прибули з Константинополя до Києва для прикраси Великої церкви монастиря на честь Успіння Пресвятої Богородіци.

При суворому подвижництві преподобний Григорій ніколи не дозволяв собі іншої їжі, крім невареної (трави) і, даючи її хворим, які приходили до нього, зціляв їх. Мощі його покояться у Феодосієвих печерах Києво-Печерської лаври.

21 серпня – Святого Еміліана Сповідника, єпископа Кизицького

21 серпня – Святого Еміліана Сповідника, єпископа КизицькогоЕміліан, єпископ Кизицький, терпів муки за Христа в час царювання в Константинополі Лева Вірменина, запеклого іконоборця. Святого Еміліана неодноразово змушували припинити почитання святих ікон, але він слідував повчанням святих отців і не корився нечестивим наказам. Еміліан був першим з єпископів, хто посмів відмовити імператору у виконанні його волі і заявив, що питання вшанування ікон буде вирішуватися в Церкві, а не державних палатах.

За таку непохитну вірність православній вірі єретики знущалися над ним і у 815 років його разом з іншими єпископами ув’язнили. Але святий Еміліан терпів все з радістю, маючи тверду надію успадкувати Царство Небесне. Так він по-християнськи зносив усі муки і помер у темниці, маючи непохитне уповання на Господа і будучи прикрашеним вінцем сповідника.

Святителя Мирона, чудотворця, єпископа Критського

Свя­ти­тель Ми­рон, епи­скоп Крит­ский, чу­до­тво­рец, в мо­ло­до­сти был се­мей­ным, за­ни­мал­ся зем­ле­де­ли­ем. Он сла­вил­ся доб­ро­той, по­мо­гал всем об­ра­щав­шим­ся к нему за по­мо­щью. Од­на­жды, за­став на сво­ем гумне во­ров, свя­той Ми­рон сам по­мог им под­нять меш­ки с зер­ном на пле­чи. Сво­им ве­ли­ко­ду­ши­ем свя­той так усты­дил во­ров, что в по­сле­ду­ю­щем они ста­ли ве­сти чест­ную жизнь. Глу­бо­ко ува­жав­шие свя­то­го кри­тяне упро­си­ли его при­нять сан пре­сви­те­ра в род­ном го­ро­де Рав­кии, а за­тем из­бра­ли его епи­ско­пом Кри­та. Муд­ро управ­ляя сво­ей паст­вой, свя­ти­тель Ми­рон по­лу­чил от Гос­по­да дар чу­до­тво­ре­ний. Во вре­мя на­вод­не­ния ре­ки Три­тон свя­ти­тель оста­но­вил ее те­че­ние и пе­ре­шел по ней, как по­су­ху, а по­том по­слал к ре­ке че­ло­ве­ка со сво­им жез­лом с по­ве­ле­ни­ем во­де воз­об­но­вить те­че­ние. Свя­ти­тель Ми­рон пре­ста­вил­ся к Бо­гу в сто­лет­нем воз­расте, око­ло 350 го­да.