Чим ближче до свята 1 вересня, тим частіше батьки згадують про вчителів та школу. Хтось спокійно, без зайвого пафосу – там де школи простіші. А для когось, де школи більш престижні, звичайні квіти на святкову лінійку, то "поганий тон". І тут фантазії батьків подекуди не мають меж, особливо батьків першокласників. А як інакше? Дитина ж до школи йде.

Добра знайома віддає свого шестирічного хлопчика до однієї із чернівецьких шкіл. Від дому близько і заклад хороший. Але у цій діжці меду є своя ложка дьогтю…

Традиційні збирання "податей" на ремонт класу, шафки, зошити знайома пережила спокійно. Лише зауважила: "Знала, куди йду". Та цього виявилося недостатньо і активні батьки вирішили, що вчителька на 1 вересня заслуговує більше, ніж просто на букет. І почали сипатися пропозиції – вирішили "нафарширувати" вчительці корзину приблизно на тисячу гривень "вчительського приладдя". Покласти туди: каву, ікру, вино і багато таких "необхідних" для 1 вересня речей. А щоби цього не виявилося мало, то ще й бажано, аби кожна дитина подарувала вчительці по одній гарній троянді. А їх там понад 30 школяриків. Це для вчительки, яка ще не провела для дітей жодного уроку і не пояснила їм жодної теми.

Знайома обурювалася і зізналася, що коректно пояснила батькам у Вайбері про недоречність такого подарунку. Та відкрито виступати проти цього не хоче, бо дитині ще тут вчитися. Чи погодилися із зауваженням вигадливі батьки, не знаю.

Такі випадки в наших школах, на жаль, не поодинокі. І винні в тому, насамперед, батьки. Бо "більшість" хоче ремонтів і подарунків, а "меншість" мовчить і не протестує. Бо вчительці потрібно дарувати великі букети і гроші в конверт на день народження, адже так прийнято.

Інший знайомий не хоче "забаганки" задовольняти. Розповідає, що наприкінці минулого року вчителька старшого сина оголосила, що у клас потрібна плазма.
"Заможні батьки одразу підтримали. Я сказав: "Зайве". Тоді вже й деякі інші батьки засумнівалися. Тобто найбільша проблема – в батьках, які вважають, що "у нас така держава". І немає межі забаганок, – переконаний чоловік. – Другий син йде до першого класу. "Батьки вирішили" – по 500 гривень на ремонт, на шафки і 300 гривень на зошити. І це мінімальна "класика" майже для всіх шкіл".

А далі ми ведемо безкінечні розмови про корумповану і неякісну освіту, про некомпетентних вчителів. Та певною мірою винні у цьому і батьки. Бо замість контролю "не хочу виступати, бо дитина має вчитися". Бо ще не побачивши, як працює вчитель, вже наперед біжимо з ікрою, кавою та квітами. І тут вже нам самим вирішувати.

Людмила Осадчук

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram