У Чернівцях подружжя бджолярів Івана та Юлії Филипчуків володіє майже 150 вуликами. На їхній пасіці проходять практику студенти ЧНУ, а за досвідом приїжджають навіть із-за кордону.
Про це йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".
Іван закінчив фізкультурний факультет ЧНУ, він майстер спорту з панкратіону, працює дитячим тренером. В Юлі теж вища – економічна – освіта. Бджоли стали їхнім спільним захопленням. Обоє – члени обласної асоціації "Буковинський бджоляр".
Напередодні професійного свята бджолярів, яке відзначають 19 серпня, ми поїхали на пасіку "Медок" родини Филипчуків, що за 35 кілометрів від Чернівців.
– Бджільництвом займався ще мій прадід, – пригадує 34-річний Іван, який сидить за кермом буса. – Але любов до цих комах-трудівниць передав мені сусід, в якого була пасіка. Школярем я заходив до нього, дивився, як він відкриває вулики, викачує мед. Коли навчався у дев’ятому класі, батько придбав для мене один вулик у колгоспі. Але серйозно займатися бджільництвом я почав на третьому курсі університету. Перечитав мішки книжок, шукав матеріали в Інтернеті. Цю справу треба любити. І бджіл треба любити. У них можна багато чому повчитися: порядку, працьовитості, злагодженості в роботі. Якби так було в нашій державі, то ми би жили, як у Бога за пазухою (сміється, – автор).
– У мого дідуся теж була пасіка. Ще малою я любила спостерігати за його роботою, хоча ніколи не думала, що буду серйозно цим займатися. Усе почалося після одруження з Іваном, – зізналася 32-річна Юля. – Зараз разом із науковцями біофаку ЧНУ вивчаю під мікроскопом крильця бджіл різних порід, зокрема карпатської, яка найбільш поширена в нас. Це дуже цікаво. Останніми роками бджільництво на Буковині відроджується. Радує, що цим почали займатися не тільки літні люди, а й молодь. Ми з Іваном хочемо закінчити училище на Полтавщині, де готують професійних бджолярів.
Вдалині видніється соняшникове поле. Зֹ’їжджаємо з дороги на галявину, де під деревами стоять вулики. Чується злагоджене гудіння, ніби грає цілий оркестр. Бджоли настільки зайняті своєю роботою, що не звертають на мене уваги. Підходжу ближче і бачу, що на кожному вулику прикріплений номерок. Як пояснила Юля, по ньому ведуться записи про кількість зібраного меду протягом сезону, родовід королеви-бджоломатки, догляд.
Пасічники одягають світлі комбінезони, на голови – капелюхи із сіткою. Іван бере в руки димар, відкриває вулик, показує з чого він складається.
"Це багатокорпусний сосновий вулик з десяти рамок, який зручно перевозити, – пояснює. – Внизу знаходиться "пологовий будинок", де розвивається бджолина сім’я, а у верхній частині комахи складають у стільники чистий нектар. Бачите, на лапках жовтіє пилок. Ми встановлюємо на вуликах спеціальні контейнери, на яких бджоли залишають його".
– Комусь може здатися, що тримати пасіку досить просто: поставив вулик з бджолами і качаєш собі мед. Насправді це досить важка праця, – запевнив Іван. – Починаючи з квітня, вулики треба постійно перевозити з одного місця на інше, де є медоноси: ріпак, акація, липа, різнотрав’я, соняшник, золотарник. Гречку на Буковині майже не сіють. Ми співпрацюємо з порядними агрохолдингами, які не захоплюються отрутохімікатами. Про бджіл слід постійно піклуватися, наче про малих дітей, готувати їх до зими. Але мені це подобається. На пасіці відпочиваємо з дружиною душею, заряджаємося енергією. Коли відкриваю вулик, вдихаю запах меду та пилку, то всі проблеми ніби кудись зникають, з’являється відчуття неймовірного спокою. Можу весь день працювати – не їсти, не пити. Зараз будуємо лікувальний еко-будиночок, де можна буде полежати на вулику з бджолами. А ще мріємо експортувати за кордон наш мед під власним брендом.
Публікацію про подружжя Филипчуків та їхню пасіку читайте у черговому номері "МБ" у четвер, 16 серпня.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
