17 травня
ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ
Мучениці Пелагії
Староруської ікони Божої МатеріВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄЗгідно із текстами Нового Завіту, Вознесіння Господнє – день, коли Ісус Христос вознісся на Небо і сів "праворуч Отця". Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо.
Народні прикмети та звичаї на Вознесіння
Вшестя — останній термін посіву зернових та городини. Цю роботу традиційно завершують до Зелених Свят, адже через десять днів надходить Трійця.
Наші предки вірили, що на Вшестя будь-яке зело — у полі, лісі та у саду "зноситься від землі до неба", тобто, найшвидше росте. На Волинському й Рівненському Поліссі цього дня годилося "заполювати льон" — щоб також "підносився" вгору.
Щоб не заважати благословенному буянню рослин, селяни у цей день не бралися за тяжку роботу, а лишень посилали молитву Творцеві. А ще цілими родинами йшли в поле оглянути посіви, бо під цю пору жито має викидати колос.
За народними прикметами, гарна погода на Вознесіння віщує добрий врожай, а дощ — недорід.
Мучениці ПелагіїВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святої мучениці Пелагії.
Коли було по вселенній гоніння на християн від нечестивого царя римського Диоклитіяна, багато хто, боячись гніву катового, втікав у гори. Ті, що були міцніші у вірі і Бога більше, ніж людей, боялися, залишалися у святих церквах, молилися до Господа, щоб зміцнив їх на подвиг і зробив нездоланними переможцями. Тоді ж у Тарсі, граді Киликійському, був єпископ, що називався Клінон. Він багатьох еллінів до істинного Бога приводив і хрестив, як добрий пастир, до Христового стада приєднував і душекорисними переконуваннями наставляв кожного мужньо стояти за Христа, Господа свого, і покласти за Нього душу свою у безсумнівній надії прийняти від Нього вінець перемоги в Небесному Царстві. Про те почувши, цар Диоклитіян, який був тоді в Киликії, звелів шукати єпископа того, замкнувши ворота Тарсійського града, щоб не утік. Але єпископ про те завчасу довідався з божественного одкровення, пішов потай із града, коли ніхто не знав, бо ще не настав час його, і переховувався з иншими християнами в горах і пустелях. Цар же, не змігши знайти єпископа, лють свою обернув на тих, кого хрестив єпископ, і багатьох, схопивши, вкинув до темниці.
Була тоді в тому ж граді дівчина одна на ім'я Пелагія, благородством, багатством і превеликою красою славна. Цнотлива ж і страху Божого сповнена. Вона, чувши від християн про Христа Ісуса, Божого Сина, розпалилася до Нього любов'ю, і повірила в Нього, і постановила собі не виходити заміж за нікого з чоловіків земних, смертних, тлінних, але тому Нареченому Небесному, безсмертному, нетлінному нерозтлінним своїм уневістилася дівством і хотіла хрещення святого. Довідавшись, що єпископ християнський пішов із града, засмутилася дуже і тужила духом, бажаючи побачити його і хрещення з рук його прийняти, ще-бо не бачила єпископа, а тільки чула про нього. Мала ж матірудову, еллінку нечестиву, і таїлася перед нею у своїй до Христа вірі і бажанні.
Тим часом син царевий, про превелику і дивну красу Пелагіїну почувши й зумисне її побачивши, послав до неї чесних мужів, бажаючи взяти її собі в подружжя, чим мати Пелагії дуже втішилася. Але блаженна діва Пелагія, знаменувавшись хресним знаменням, без страху відповідала: "Я обручилася Сину Божому, цареві безсмертному". І повернулися посланці, розповіли синові царевому, що від дівчини чули. Він же великого сповнився гніву й хотів помститися, але не зразу, ще-бо сподівався, що дівчина дасть себе вмовити і погодиться на його бажання. Пелагія ж сказала до матері своєї: "Хочу піти до годувальниці своєї, бо давно її не бачила". Жила ж годувальниця за градом, у селі. І для того замислила дівчина піти до неї, щоб змогти знайти єпископа християнського, про нього ж від деяких таємних християн чула, в якому місці ховається. Мати ж, дияволом навчена, не погоджувалася на прохання її і всіляко забороняла, кажучи: "Не можна тобі, дитино, нині йти туди, иншим разом підеш". І сумна була Пелагія. Тієї ж ночі явився їй Господь в образі Кліона-єпископа, нічого ж не сказав до неї, лише подобу єпископову "їй показував. І дивувалася дівчина баченому у видінні мужеві, бо лице його було чесне і пресвітле й одяг дивний. Збудившись зі сну, послала таємно вірних двох євнухів своїх до темниці, де тримали ув'язнених християн, питаючи їх про єпископа, який він на вигляд. Ті ж пішли і, про подобу лиця єпископового добре випитавши, повернулися, розповіли Пелагії. І дивувалася діва, бо все, що їй розповідали, збігалося з видінням її сонним, і розуміла, що справді Кліона-єпископа бачила, і раділа духом, і серцем же вельми хотіла бачити його наяву, і молилася до Бога, кажучи: "Сподоби мене, Господи, бачити служителя Твого, вісника благ Твоїх, і не позбавляй мене таїнств Твоїх святих". Підійшовши ж до матері, сказала: "Пані мати моя, прошу тебе, пусти мене до моєї годувальниці, дуже хочу бачити її, бо давно з нею не бачилася". Мати, хоч і не хотіла пустити, проте боялася засмутити її, щоб не впала в хворобу з печалі. Погодилася на прохання її і звеліла приготувати колісниці, коней і слуг багато, прикрасила ж її царською порфирою і найдорожчими із золота і коштовного каміння прикрасами, як наречену царевого сина, приставила найвірніших слуг і євнухів і посадила в колісницю найкращу. Відпустила її, кажучи: "Іди здорова, донько моя, і моїми словами вітай годувальницю свою". І вирушила Пелагія, радіючи, у дорогу в оточенні багатьох слуг.
Віддалившись від града десь на десять миль, наблизилися до одної гори лісистої. Один зі слуг на ім'я Лонгин побачив якогось чоловіка чесного, що з гори сходив. Був же то Кліон-єпископ, йому ж, із Божого провидіння, трапилося зустріти тих, що там ішли. І впізнав його Лонгин, таємний християнин, сказав до иншого, що також таємно християнином був: "Брате Юліяне, чи знаєш мужа, що перед нами йде? Це чоловік Божий Кліон-єпископ. Про нього ходить слава по цілому Сході через чуда, що від нього бувають. Довідався про нього цар, шукав його довго і не знайшов, через те підняв гоніння на християн". Коли це Лонгин до Юліяна говорив, почули бесіду їхню ті два євнухи, яких Пелагія посилала в темницю до християн питати про подобу лиця єпископового. І зразу сповістили євнухи Пелагії, що чули. Пелагія ж звеліла зупинити колісницю і, вийшовши з неї, пішла пішки назустріч Чоловікові Божому, слугам же звеліла здалеку бути і спочити під деревами діброви, не хотіла-бо, щоб елліни нечестиві слухали про таїнства віри святої. І, наблизившись до чоловіка Божого, привітала його, кажучи: "Радій, Христовий служителю". Єпископ же відповів: "Хай буде мир Христа мого з тобою, дівчино". Мовила Пелагія: "Благословен Бог, що показав мені у видінні подобу лиця твого і послав тебе до мене, щоб спас ти душу мою від загибелі. Нині-бо прошу тебе, задля Бога, якому ти служиш, скажи мені, чи ти Кліон, єпископ християнський?" Відповів він: "Я — пастир словесних овець Христових, що сподіваються отримати життя вічне". Сказала Пелагія: "І що наказуєш вівцям твоїм, щоб змогли життя вічне мати?" Сказав єпископ: "Навчаю їх пізнання Отця, і Сина, і Святого Духа. І наставляю на богоугодне життя у страху Божому і любові Ісуса Христа". Сказала Пелагія: "Сповісти мені, отче мій, що найбільше потрібне для тих, що хочуть поєднатися з Богом твоїм". Сказав єпископ: "Сповіщаю тобі: хрещення на відпущення гріхів і на життя вічне — більше ж нічого не потрібно". Припала Пелагія до ніг єпископа, просила його, кажучи: "Помилуй мене, владико, і дай мені дар той. Відколи-бо почав ти говорити до мене, світло Боже засіяло в серці моєму. І відрікаюся сатани, і ангелів його, і підступів його, і бездушних ідолів, їх же давно возненавиділа як нікчемних і причину не життя, але смерти і згуби вічної. Нині ж прошу Бога Небесного, щоб мене, хоч і недостойну, уневістив Синові Його, який просвітив серце моє. Він-бо — Сонце правди". Єпископ, чуючи слова її, дивувався такій її ревності до Бога і радів за неї духом. Піднявши ж до небес руки свої, сказав: "Боже і Отче Господа нашого Ісуса Христа, що сидиш на небі і діву цю в пізнання своє прикликав, пошли їй святе хрещення улюбленого Сина свого". Коли так єпископ молився, раптом джерело води живої із землі витекло перед ними, і побачив те єпископ, прославив Бога, кажучи: "Великий Боже наш, Отче, і Сину, і Святий Духу, що дав спадок синам людським — хрещення на життя вічне! І нині, Господи, що знаєш серця, знаєш смирення раба твого, що соромлюся хрестити діву цю. Тому, Всемогутній, влаштуй провидінням своїм і навчи, що годиться робити". Пелагія ж сказала йому: "Пане і отче, почута молитва твоя, ось-бо бачу двох світлоносних юнаків, що стоять на джерелі і тримають пресвітлу плащаницю. Тому не вагайся, охрести мене". Єпископ же, дякуючи Богові, підійшов до джерела і побачив двох ангелів Божих, як же сказала Пелагія, які тримали плащаницю, від снігу білішу, аби покрити тіло дівоче. І, освятивши воду, молився, кажучи: "Царю всього творіння, що вітри своїми посланцями учиняєш, полум'я вогненне — слугами своїми", зроби мене достойним цю діву, яку послав мені, принести в жертву Тобі живу в ароматі пахощів духовних. Зарахуй її до лику вибраних Твоїх, щоб у день царства Твого і вона з п'ятьма дівами мудрими увійшла в оселю Христа Твого із запаленим світильником своїм". Закінчивши молитву, охрестив блаженну діву Пелагію в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. І часткою Тіла Христового, яку при собі носив, причастив її. Після цього свята діва Пелагія поклонилася єпископові і поцілувала ноги його, кажучи: "Пане мій, отче блаженний, моли Бога за мене, щоб укріпив мене Духом своїм Святим". І сказав до неї єпископ: "Бог, якому ти віддала себе, нехай пошле тобі допомогу зі святого мешкання свого і дарує тобі перемогу над супротивником". Сповнена ж була діва превеликої радости від Духа Святого і сказала єпископові: "Отче, задля Бога, що дав мені через тебе спасення, прошу тебе, не зневаж прохання цього мого. Тому що через твої святі руки я прийняла духовну нетлінну порфиру Царя вічного, то вже не годиться мені цю земну тлінну порфиру й ці суєтні прикраси носити. Тому візьми їх, отче, продай і роздай гроші потребуючим, мені-бо відтепер це все мерзотне". Сказав до неї єпископ: "Хоч і не годиться мені в руки свої приймати це, прийму, щоб не образити тебе, бо, Бога прикликаючи, просиш мене, і зроблю, як велиш". Сказала Пелагія: "Я чула, що Господь наш говорить у Святому Євангелії: "Ніхто не може двом панам служити, не можете скорятися Богові і мамоні". Єпископ же подивувався розуму її. Тоді помолився за неї і, благословивши, пішов від неї. Свята ж раділа в Дусі Святому і славила Бога, дякуючи Йому, що сподобив її небесні дари прийняти. І повернулася до отроків своїх, що чекали на неї. І побачила, що вони, дією бісівською, потьмарені мають очі і не можуть бачити, не знають, куди йти. Розуміла ж свята, що сталося це зі зла ворожого, знаменувала кожного знаменням хресним — і зразу відігнала мряку з очей їхніх, і почали бачити добре, як же і спершу. Питали її, кажучи: "Де той чоловік, що ти з ним розмовляла, пані? Бачили ж ми і жінку якусь пресвітлу, що стояла між вами, мала на голові своїй дві діядеми, поверх діядем хрест сіяв". Пелагія ж свята звеліла їм мовчати. Тоді почала їх учити віри в Господа нашого Ісуса Христа. І відповідали вони їй: "Як не маємо вірити, о пані наша, у Того, Хто після смерти від мук вічних нас визволить і на небі життя вічне подарувати нам може".
І раділа свята через навернення їхнє, і негайно до хрещення прийти їм радила. Сівши ж у колісницю, вирушила в дорогу свою до годувальниці.
Вийшла ж годувальниця назустріч Пелагії святій і побачила її, з лиця незрівнянно гарнішу від попередньої краси її, але не в дорогий одяг одягнену і без усіляких прикрас, і здивувалася. Прийнявши ж її з радістю, бачила, що всі звичаї її помінялися, не такі, як раніше. Раніше-бо була погірдна, величава, а тепер — смиренна, лагідна. Раніше була балакуча, а ось — мовчазна. Раніше любила їсти різних і багато смачних страв, а тепер у пості й повстримності перебувала і дуже мало приймала їжі. Раніше в неробстві і втіхах проводила дні, а ночі в спанні на ложі м'якім, а тут уже більшу частину дня проводить у молитві і на твердому спочиває ложі, і вночі стає молитися. Пізнала по тому годувальниця, що Пелагія християнську прийняла віру, і почала до неї говорити: "Донько моя люба, ти, що превеликою красою тілесною здивувала царевого сина і всіх, що тебе бачать, так і красою правдивою душевною постарайся угодною бути Синові Божому, Цареві вічному, Йому ж за наречену віддала себе, у небесного правдивого Бога, як же бачу, повірила ти. Він-бо нехай зміцнить тебе на подвиг страдницький за Нього, і нехай подасть тобі перемогу над супротивним, і торжествуючим вінцем нехай увінчає тебе у славі своїй. Тому йди від мене з миром скоро, донько моя, не хочу, щоб ти затримувалася в домі моєму, не смію тебе затримувати, бо боюся біди і розправи від сина царевого, який марнославиться, що має тебе за наречену. І не себе одної шкодую: якщо б із тобою постраждала, разом і винагороду від Бога прийняла б, — але жалію цілого свого роду. Бо коли довідається син царевий, який тебе хоче, що ти християнка і в домі моєму затрималася, то зразу не лише мене саму, але весь дім мій з усім родом моїм винищить". Такі слова годувальниці своєї почувши, Пелагія свята смиренним лицем похилилася, пішла від неї і до матері своєї повернулася.
Коли ж наблизилася Пелагія до дому свого, вийшла назустріч їй мати і, коли побачила Пелагію не в царській порфирі ані не в прикрасах, а в простому одязі, вжахнулася і розгубилася. Хтось зі слуг потай розповів їй усе, що трапилося в дорозі, як Пелагія прийняла християнську віру і хрещення від єпископа християнського. Те почувши, мати була наче мертва і на ложі хвороби лежала від туги великої. Тоді, отямившись і нічого доньці не сказавши, побігла до царя і попросила, щоб дав їй воїнів, аби послати їх на пошуки християнського єпископа, що звабив доньку її, схопити його і привести на суд. І дав їй цар багато воїнів озброєних, кінних і піших. Тим часом блаженна Пелагія, бачивши матір свою вельми розлючену, взяла євнухів своїх і деяких слуг, що повірили в Христа, і пішла з ними таємно з дому. І, перейшовши ріку, що Киднос називалася, сховалася. Мати, прийшовши додому з воїнами, не знайшла Пелагії вдома і в подвійну впала печаль. І послала воїнів усюди шукати Пелагію і єпископа Кліона. Обійшли вони всі навколишні краї, питали на дорогах і шукали в горах і пустелях, і не могли знайти тих, що були сховані Божим захистом. А Пелагія свята, по тому боці ріки сидячи, бачила воїнів, що шукали її, але воїни наче осліплені були, не бачили її ані тих, що були при ній. І сказала свята до слуг своїх: "Чи бачите, що Господь наш любить і покриває рабів своїх, що на Нього уповають". Всюди воїни шукали і стомилися, повернулися без нічого до тої, що послала їх, ані Пелагії, ані єпископа не знайшли. Тоді мати у ще більшій була тузі і скорботі, ледь жива від безмірної печалі.
Пелагія свята, раду добру від Духа святого в серці прийнявши і любов'ю до Нареченого свого Небесного розпалившись, на муки за нього віддатися бажаючи, пішла додому до матері і почала до неї говорити: "Чому лютуєш марно, о мати? Чому не хочеш пізнати правди? Не соромилася посилати воїнів на пошуки чоловіка святого, який шанує Бога, всесильного Творця всього, що існує? Не сором тобі підіймати війну на Бога Небесного? Чи не знаєш, що якби Його раб, єпископ, попросив у Нього, послав би йому одного ангела свого, який би у мить ока всі полки воїнства царського винищив".
Те й більше про Христа Господа Пелагія свята говорила, переконувала матір свою пізнати істинного Бога, але нічого не досягла. Осліплена безумством й озлоблена люттю була мати, не чула слів її богонатхненних, але послала до сина царевого, кажучи: "Ось наречена твоя християнському Богові заручилася". Те почувши, юнак великого жалю і туги сповнився і втратив зовсім надію свою: знав-бо, що батько його замучив багато християн і жодного не зміг до свого однодумства схилити. Сидів тому збентежений і сумний у палатах своїх, казав собі так: "Якщо Пелагія повірила в християнського Бога й пошлюбилася Йому, то ніяк не захоче відступити від Нього і мені жінкою стати. Що мені робити? Якщо віддам її на муки — нічого не досягну, знаю-бо з якою великою радістю християни добровільно віддаються на всі муки і на лютішу смерть за Бога свого. І Пелагія те саме зробить — радше схоче померти, аніж дружиною мені стати, я ж сповнюся сорому і більшого жалю, сором-бо мені буде і насміх від християн. Жаль же через смерть її, бо безмірно люблю її і не можу стерпіти палаючого в мені вогню любови, який вона до себе розпалила. Але знаю, що зроблю, щоб не дивитися на її муки і самому більше не мучитися від болю серця, любов'ю зраненого, — сам себе уб'ю. Краще мені раз померти, аніж щодня завмирати, зневаженому і ненависному їй, любов'ю ж до неї я зранений". Те кажучи, висунув меч свій і, груди свої оголивши, вістря меча гостре до грудей приклав, плачучи, говорив: "Горе тій годині, коли побачили очі мої красу велику, нею ж не насоложуся ані не насичуся краси тої, але ось зараз всієї печалі позбудуся". Те мовивши, вдарив себе міцно мечем у груди, і проколов, і впав на меч, і помер.
Про таку смерть сина царевого довідавшись, мати Пелагії злякалася дуже, боялася царя Диоклитіяна, щоб не стратив її з усім домом і зі всім родом, помщаючись за сина свого. Тому сама, зв'язавши доньку свою, повела до царя, на неї одну складаючи провину смерти сина його і видаючи її на помсту і кару. Диоклитіян же, поглянувши на неї, з великим жалем сказав: "Що ви нині наробили? Убили сина мого". І сказала мати: "Ось, о царю, я привела тобі ту, котра в смерті сина твого винна. її покарай і зроби помсту за смерть синову". Диоклитіян же, побачивши невимовну красу Пелагії, від усіх його жінок і наложниць гарнішу, такої краси ж ніколи не бачив, на иншу думку змінився і не про помсту, а про любощі думав і шукав, як би то її від Христа відвернути і взяти собі за жінку. І зразу звелів багато золота і каміння коштовного принести перед дівчину, хотівши тим Невісту Христову звабити. Матері ж дав сто талантів золота і відпустив її. І пішла вона у свій дім, радіючи радістю диявольською. А свята Пелагія залишена була в палаті царській, пильнована з шаною між служительками царськими. Наступного дня звелів цар діву святу привести перед себе поважно, сам же сидів зі всім своїм синклітом у славі своїй, і багато воїнів перед ним стояло. І почав перед усіма до дівчини говорити так: "Одне прошу в тебе: щоб ти Христа відреклася. Я ж візьму тебе в подружжя, і будеш ти найперша в домі моєму, покладу-бо на тебе вінець царський, і всім царством моїм володіти будеш зі мною разом. І якщо сина від тебе буду мати, то після мене сяде на престол мій, царюючи над вселенною". Свята ж Пелагія, сповнившись божественної ревности, без страху відповідала: "Безумствуєш, о царю, таке мені говорячи. Але знай точно, що волі твоєї не вчиню і шлюбом твоїм мерзотним гидую, маю-бо чесного Нареченого Христа, Царя Небесного. І вінця твого царського, суєтного і короткочасного, не бажаю, бо приготовані для мене в Господа мого у Небесному Царстві три нетлінні вінці: перший — за віру, бо повірила всім серцем в істинного Бога, другий — за чистоту, бо обручила Йому нескверне своє дівство, третій вінець — за мучеництво, бо хочу всі муки за Нього витерпіти і душу свою покласти задля любови Його божественної".
Такі сміливі слова чувши, Диоклитіян сповнився гніву і зразу звелів розжарити вола мідного, хотівши так настрашити дівчину. Коли ж був розжарений віл дуже, що й іскри випускав, наче вугля гаряче, повели до нього святу діву. Серед людей, що дивилися, багато було потаєних християн і пресвітерів, вони, побачивши дівчину, яку на муки вели, молилися за неї таємно до Бога, щоб укріпив її силою своєю зверху. Довго ж цар і вельможі його вмовляли святу діву і ласкою, і погрозами, щоб вчинила волю царську, але вона була в добрій своїй волі непохитна, наче стовп, тому звелів цар скинути з неї весь одяг і хітон і поставити її нагу. Бачила ж свята, що хочуть її роздягнути, крикнула голосно до Диоклитіяна: "Подумай, о царю, про жінок і наложниць твоїх, бо і я тим же тілом обкладена, що й вони". Але цар, нечистої похоті сповнений, баченням наготи дівочої очі свої блудні наситити хотів, звелів швидше оголити її. Вона ж, не чекаючи, коли руки нечестивих роздягнуть її, сама швидко, знаменувавшись хресним знаменням, скинула весь свій одяг і кинула його перед лице цареве. І стала нага на огляд ангелів і людей, одним соромом дівочим, наче багряницею царською, прикрашаючись. Докоряла ж цареві, кажучи: "Думаю, що ти той змій, що Єву збавив і Каїна на убивство Авеля намовив, ти — той диявол, що Йова праведного випробовувати просив у Бога. Але швидко, вороже Христовий, загинеш із шумом зі всіма однодумцями своїми". Те мовивши, знову хресне на собі зробила знамення. І пішла сама до вола розжареного, не чекаючи, поки вкинуть її. Коли ж взялася руками за вола того, зразу чесні її руки, наче віск, від лютости вогненної розтанули. Проте вона ніби не чула болю, голову свою у вікно волове вклала і цілим тілом всередину залізла, голосно славлячи Бога й кажучи: "Слава Тобі, Господи, єдинородний Сину Бога Вишнього, що укріпив мене, немічну, на подвиг цей і поміг мені перемогти диявола і підступи його. Тобі і безначальному твоєму Отцеві зі Святим Духом хай буде за це слава і поклоніння навіки". І передала святу свою душу в руки Пречистого і Безсмертного Нареченого свого. И увійшла з Ним в оселю небесну в голосі радости і співу ангельських ликів. Тіло ж її чесне у волі мідному розтопилося, як масло, і розлилося, як пахуче миро, і сповнився весь град невимовних пахощів. А кості її чесні звелів нечестивий цар викинути за град, і занесено їх на гору, що називалася Аінатон. І прийшло чотири леви з пустелі і сиділи перед ними, стережучи їх від инших звірів і птахів хижих. Було ж одкровення від Бога блаженному єпископові Кліону про кончину Пелагії святої і про кості її. Тому пішов єпископ на гору ту, знайшов чесні її кості і левів, що сиділи біля них. Бачили ж леви чоловіка Божого, підійшли до нього і, поклонившись перед ногами його, в пустелю повернулися. А єпископ, взявши кості мучениці святої, поніс на найвищий горб гори тої і поклав у скелі, де пізніше, за царювання Константина, коли благочестя всюди засяяло, церкву збудував над чесними мощами невісти Христової. Написав же ім'я святої на камені так: "Свята діва Пелагія, яка Богові себе віддала і до кінця за істину подвизалася, мощами своїми тут спочиває, душа ж її на небі царює з ангелами у славі Христовій". Так закінчила страждання своє свята мучениця Пелагія у Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом нині, і завжди, і навіки. Амінь.
Староруської ікони Божої Матері
Староруська ікона Божої Матері отримала своє ім'я від назви міста. У Стару Руссу її принесли греки ще в перші часи християнства на Русі. На іконі зображено Богородицю, на її лівій руці сидить немовля, погляд звернений до Пречистої Діви. Староруська ікона Божої Матері називається так тому, що вона довгий час перебувала в місті Стара Русса Новгородської губернії, куди була принесена ще греками з Ольвіополя в перші часи християнства на Русі, де й пробула до XVII століття. На іконі зображено Богородицю, на її лівій руці сидить немовля, погляд звернений до Пречистої Діви. У 1571 році, коли в Тіхвині вибухнула епідемія чуми, ікону було вирішено передати на час тихвинським парафіянам, щоб вони здійснювали молебні перед староруською іконою Божої Матері про припинення хвороби. Після припинення мора, тихвинці не захотіли повертати ікону, і вона пробула в Тіхвині майже 300 років. Лише в XVIII столітті було дозволено зробити список, який 4 травня 1768 року було відправлено в Стару Руссу. На честь цієї події було встановлено свято. У 1888 році оригінал був повернутий староруссцям. У часи радянської влади всі коштовності, якими була обвішана ікона, розграбували, а сам образ передали до краєзнавчого музею. Під час Великої Вітчизняної війни ікона зникла. Нині в Георгіївській церкві міста Стара Русса знаходиться самий достовірний список цієї ікони Богоматері.
17-05-2018, 08:50
0
1 511
