Чернівчанка Надія Топорівська відкрила клуб для розвитку особистості

28-річну чернівчанку Надію Топорівську знають на Буковині і поза її межами як відомого дизайнера, засновника "Студії образу", яка організувала чимало модних показів, пошила величезну кількість неймовірно гарного і якісного вбрання.



Досягнувши успіху у дизайнерській справі, Надія зазнається, що їй стало тісно. Дизайнерство нині для неї – це швидше хобі. Сьогодні ж Надія Топорівська відкриває нові горизонти – організувала разом зі своєю подругою Крістіною Фрунзою жіночий клуб "КрісНадін", в якому створюють умови для особистого та кар’єрного росту. Нині цей клуб організовує цікаві зустрічі, де кожен може знайти для себе щось цікаве.

– Наш клуб – це цілий рух, – каже Надія Топорівська. – Ми плануємо випустити лінію білизни та вести блог під цим іменем.

Передісторія

– Я родом із села Мамалига Новоселицького району, – розповідає Надія. – У Чернівцях живу уже приблизно 10 років. 1,5 року жила в Італії. Чернівці дуже люблю, для мене це місто можливостей. Мені подобаються тут люди, темп життя.
У дитинстві ким тільки я не мріяла стати. Але мрія співати, танцювати не покидала мене ніколи. Я дуже творча людина. І ось коли я не потрапила до музучилища, подала документи у швейне – просто навмання, щоб не втрачати рік. І втягнулася в цю справу.

Пригадую, ще в школі на уроках замість того, щоб слухати математику, біологію або хімію, я постійно малювала ескізи. Дуже подобалося малювати одяг, одягати дівчат. Я могла залізти у мамину шафу, знайти там якусь сукню, покрутити-повертіти на собі, заколоти – і в цьому йшла до школи. Звісно, було видно, що це моїх рук справа (сміється, – авт.). Але мені подобалося виходити за рамки і бути несхожою на інших.

У швейному училищі я постійно сварилася з викладачами, тому що нам потрібно було шити щось стандартне, а мене це дратувало. Хотілося вийти за рамки. І я дала собі обіцянку, що як тільки закінчу училище, випущу свою колекцію одягу. Для цього потрібно було заробити гроші, і обов’язково я мала це зробити сама. Отож я поїхала до мами в Італію і залишилася там працювати на 1,5 року. І мені вдалося заробити необхідну суму, і навіть трохи більше.

Повернувшись у Чернівці, я випустила свою першу колекцію. Відкрити ж "Студію образу" було вже необхідністю, адже у мене було вже стільки клієнтів, що тягати їх додому було дискомфортно. Хотілося, щоб це було окреме приміщення. Ідея "Студії образу" – це майданчик, де я можу абсолютно все. Я ніколи не підходила до неї як до ательє, де я буду тільки шити. Коли до мене приходили клієнти, це не була суто примірка. Ми годинами могли сидіти, розмовляти про життя, тренди, про новинки.

А творчість я проявляла у показах, адже вони ніколи не були суто показами. По-перше, у мене все мало бути ідеально: всі моделі зовні схожі, з однаковими параметрами. По-друге, це були цілі шоу з розважальною програмою, розіграшами, аукціонами. Мені хотілося створювати видовище.



Про ідею

– У певний час мені стало тісно у "Студії образу", я зрозуміла, що можу більше, – каже Надія. – Потрапила на тренінг особистого та кар’єрного зростання, почала пробувати себе у психології. І зрозуміла, що без цього неможливо створювати команди. Адже кожна людина індивідуальна, зі своїми талантами. І це має бачити будь-який керівник чи командний гравець, якщо хоче розвинути свою справу.

Скажімо, якщо у мене й звільнялися дівчата в ательє, то тільки тому, що досягли певного росту, і їм потрібно було рухатися далі. Навіть були моменти, коли я їм говорила: "Тобі час, тут ти більше вже не отримаєш". Я не люблю використовувати людську працю, і не люблю, коли використовують мене. Я кайфую, коли людина біля мене росте. І це стало першим поштовхом до моєї наступної діяльності – стати тренером з росту особистості.



Про створення клубу

Нині Надія – координатор тренінгу "Лідер клас". За 2,5 року через неї пройшло приблизно 500 людей. Багато з них неймовірно виросли, створили власний бізнес, команди, щодня ставлять перед собою нові цілі і досягають їх.

– Ми з подругами завжди зустрічалися і ділилися певними новинками, книгами, які прочитали, – каже Надія. – І ми подумали: чому ми не можемо створити жіночий клуб, де можна було б обговорювати різні питання, багато чого навчитися? Перевага такого клубу в тому, що сюди завжди відчинені двері, і ніхто не має якихось зобов’язань. Скажімо, якщо ти не можеш прийти на зустріч сьогодні, ти можеш прийти завтра чи через тиждень – тоді, коли тобі це буде зручно, ніхто не прив’язаний. Наш жіночий клуб створений для того, щоб жінки відпочили, з користю провели час і чогось навчилися.



Про зустрічі

– Минула зустріч, яку ми організовували, тривала кілька годин, – розповідає Надія Топорівська. – За цей час ми навчилися готувати грибний суп-пюре, тірамісу. А також послухали коуч про стосунки між чоловіком та жінкою. Отримали величезне задоволення, однозначно провели час із користю.
Наступну зустріч ми плануємо організувати в одному із салонів краси. Під час цієї зустрічі ми навчимося розрізняти свій тип шкіри, зрозуміємо, як доглядати за власним тілом у домашніх умовах за допомогою природних засобів. Експерт краси, яка є і власницею цього салону, а водночас прекрасною дружиною та матір’ю, успішною бізнес-вумен, сама готує маски та інші засоби з догляду за тілом із трав, які самостійно збирає в горах. Отож, думаю, така зустріч буде також дуже цікавою представницям прекрасної статі.

Загалом у нас ще багато ідей, ми маємо, чим зацікавити. Всі охочі можуть знайти нас у соцмережах. Тішить, що є чимало дівчат, які хочуть брати участь у таких зустрічах і чогось навчитися. До того ж такі зустрічі дуже корисні, адже у кожного з нас є власні знайомі, які є фахівцями у найрізноманітніших галузях. Отож такі зустрічі об’єднують людей, дозволяють знаходити одне одного, допомагати одне одному, і не обов’язково за гроші. А ще це чудовий поштовх для росту кожного із нас.



Порада від Надії Топорівської

– Якщо ви чогось хочете досягти, але вам страшно, потрібно знайти ще одну людину, яка візьме вас за руку і пройде з вами весь шлях. Це найефективніший спосіб. Лише разом можна чогось досягти, адже одному дуже важко.

Якось батько дав мені пораду: "Якщо страшно, не роби, але потім не шкодуй, що ти втратила цей шанс". Я потім перефразувала його пораду: якщо страшно – іди і роби, це перший показник, що тобі потрібно щось змінювати.



Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram