1 квітня, неділя
ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМ
Праведної Софії, княгині Слуцької
Ікони Божої Матері “Розчулення” ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМКоли Ісус Христос входив до Єрусалиму, він наблизився до Вітфагії і Віфанії, до гори, що зветься Оливної і послав двох учнів Своїх, сказавши: "Ідіть у село; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніхто з людей ніколи не сідав; Відв’яжіть його, і приведіть, і якщо хто спитає: Нащо відв’язуєте? скажіть тому так: Господь потребує його ".
Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він сказав їм. Коли ж стали відв’язувати молодого осла, господарі його їх запитали: Нащо осля відв’язуєте? Вони ж відказали: Господь потребує його. І привели його до Ісуса, і, поклавши одежу свою на осля, посадили на нього Ісуса. І, коли Він їхав, люди стелили одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів в радості велемовно Бога хвалив за всі чудеса, що бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах, і слава на висоті! "
Урочистий вхід Ісуса в Єрусалим був вступом Його на шлях хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мт. 21,1-11; Мк. 11,1-11; Лк. 19,29-44: Ів. 12,12-19).
У євреїв був звичай: царі і переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях або ослах, і народ урочистими вигуками, з пальмовими гілками в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див. Зах. 9,9), Христос саме таким урочистим чином в’їжджав в Єрусалим, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18,36) як Переможець гріха і смерті. Єврейський народ, що знаходився під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя, і всім здавалося, що Чудотворець, який вчора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч народу, цілком може бути саме тим земним вождем, який приведе свій народ до політичної незалежності і земного царства насолоди.
З тих, які тоді перебували на вулицях Єрусалиму тільки один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато гіршого - від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста і Голгофи. Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для свідчення, що страждання Спасителя були добровільними.
Назва Вербна неділя походить від того, що на це свято віруючі приходять з гілками, як правило, вербових рослин чи інших дерев, які першими розпускаються навесні, в ознаменування тих гілок, які різали іудеї, що зустрічали Ісуса у Єрусалимі. Звичайно, на півдні використовують квіти і гілки інших дерев, як правило, пальм. В Україні, де таких дерев немає і де перша розпускається верба, з давніх часів стали використовувати її гілки, тому і саме свято стало називатися Вербною неділею. Але справжня його назва - Вхід Господній до Єрусалиму.
Праведної Софії, княгині Слуцької
Свята праведна Софія, княжна, а потім княгиня Слуцька, походила з давнього роду Олельковичів, які княжили в місті Слуцьку, одному з найдревніших міст Північно-Західної Русі. Слуцьк уперше згаданий у літописах під 1116 роком – тоді він належав великому князю Київському Володимиру Мономаху. Близько 1270 року місто опинилося під владою литовських князів і в 1395 р. утворив особливий уділ зі своїми князями, родоначальником яких став онук великого князя Ольгерда Олександр (Олелько) Владиславович. Під їхнім керівництвом Слуцьк розбудовувався, зміцнювався і до XV століття вважався одним із головних міст Литви. Багато разів татари брали його в облогу, але так і не змогли взяти грізної цитаделі. Рід Олельковичів явив світові чимало благочестивих християн, які зберігали вірність православній церкві. Дід святої Софії, Юрій Юрійович – великий шанувальник православних святинь, відомий власноруч переписаним Євангелієм, переданим у дар Слуцькому Свято-Троїцькому монастирю. Крім того, збереглися грамоти князя Юрія і його дружини Катерини про слуцькі церкви і монастирі. У своїй духівниці князь умовляв синів опікуватися, які і він, над Свято-Троїцьким монастирем, не забирати у обителі даних їй пожертвувань і привілеїв, твердо триматися Православ’я.
Батько святої Софії, Юрій Юрійович II, був єдиним із трьох синів, хто виконав заповіти батька. Молодші його брати перейшли в католицтво, а подібні зради в той час стали скоріше правилом, ніж винятком, унаслідок насильства католиків над Православ’ям у Польсько-Литовській державі. Незважаючи на утиски через вірність Православній Церкві, Юрій Юрійович твердо тримався віри батьків і звичаїв предків. Як і батько, був він щедрим дарувальником церквам і монастирям: відомий подарований ним Благовіщенській церкві Свято-Троїцького монастиря литий срібний настоятельский посох.
Юрій Юрійович був одружений на Катерині з роду Кішек; від цього шлюбу, що тривав упродовж, як мінімум, року, народилася 1 травня 1585 року їх єдина дочка, остання з роду Олельковичів. Немов у ознаменування майбутньої мудрості Слуцької княгині і її турботи про гнане Православ’я, княжну назвали у Святому Хрещенні Софією – премудрістю.
Незабаром після пологів відійшла в життя вічне мати, а через рік, 6 травня 1586 року, помер і батько. Древо славних князів Слуцких і Копильських закінчилося на Софії, осиротілій ще в колисці.
Опіку над однорічною дівчинкою прийняла сім’я Ходкевичів, її родичів: спочатку Жмудський староста Юрій Ходкевич, який взяв її до Вільно, а потім віленський каштелян, брестський староста Ієронім Ходкевич.
Піклуючись про останню княжну Слуцьку, Ходкевичі, проте, переслідували корисливі цілі. Обидва опікуни були винні князям Радзивиллам значні суми грошей. Вони хотіли розплатитися з боргами за рахунок величезних маєтків єдиної прямої спадкоємиці багатого роду. Ходкевичі і Радзивілли уклали угоду, підтвердивши її письмово, що княжна Софія, після досягнення нею повноліття, буде видана заміж за Несвізького князя Януша Радзивілла, сина віленського воєводи Криштофа Радзивілла. У договорі було вказано навіть термін весільного торжества – 6 лютого, але все це за єдиної умови, що наречена не змінить свого рішення. Утім, опікуни не дуже побоювалися, бо княжна була слухняна їх волі. Князь Януш і юна Софія, яка в одинадцять років стала його нареченою, бачилися в будинку Ходкевичів у Вільні.
Незабаром знову загострилися фінансові суперечки двох родів. Радзивілли наклали арешт на Копиль – маєток Ходкевичів – в рахунок оплати старого боргу. Розгнівані Ходкевичі заборонили князю Янушу бачитися з княжною Софією. Радзивілли, не бажаючи відмовлятися від Слуцького князівства, порушили судову справу, за якою Ходкевич був присуджений до виплати величезного штрафу, або, в разі відмови, до позбавлення прав і вигнання.
Із наближенням призначеного терміну одруження пристрасті розпалювалися. Не зумівши домовитися, обидві сторони збирали війська. Радзивілли зібрали 6 000 ратників, зміцнили свій палац. Ходкевичі озброїли до 2 000 своєї челяді, виставили 24 гармати і перетворили на неприступну фортецю свій віленський будинок, що став затвором для юної княжни-заручниці. Софія Юріївна невпинно молила Бога зупинити підготовлюване кровопролиття, мимовільною причиною якого вона стала.
Сам король відправив послів, схиляючи до миру обидві сторони. Уніатський митрополит Іпатій Потій надіслав послання наміснику Слуцького монастиря Ісайї Соболевському і всьому Слуцькому духовенству, щоб вони молилися за благополучне для католиків Радзивіллів закінчення тяганини і наклали на себе триденний піст, щоб Бог "нам послухав і від будь-якого спротиву, скорботи і біди визволив…"
Незважаючи на всі вмовляння, до 6 лютого все було приготовлено до битви. Але Господь не допустив безглуздого кровопролиття, і незабаром недавні вороги уклали нову угоду про те, що Радзивілли, в обмін на руку княжни, припинять будь-які грошові претензії, а також видадуть свідоцтво про правильність ведення справ з опіки над маєтками нареченої.
Новий день одруження призначили на неділю 1 жовтня 1600 року на свято Покрови Пресвятої Богородиці, якій вручала свою долю юна Софія. Однак, незадовго до вінчання з’явилася ще одна проблема: опікуни не запитали у нареченої, чи згодна вона змінити свою віру для шлюбу з Несвізьким князем-католиком.
Але Православ’я, віра предків – головний скарб, що залишався у княжни Софії від батьківської спадщини, і вона рішуче відмовилася переходити в католицтво. Більш того, Софія наполягала ще й на те, щоб діти від її майбутнього шлюбу були хрещені в Православній Церкві і виховувалися як православні. Тільки при виконанні цих умов чотирнадцятирічна княжна погоджувалася взяти шлюб.
Князю Янушу довелося звернутися до Римського Папи з відповідним проханням. Дозвіл було отримано, і одруження княжни Софії Юріївни з князем Янушем Радзівіллом відбулося в призначений термін: 1 жовтня 1600 року, за православним обрядом, в одному з соборів Бреста. Обставини цього міжродового і міжконфесійного союзу стали об’єктом короткої переписки між Константинопольським Патріархом і Римським Папою.
Важким було життя сироти у Ходкевичів, не солодшим стало воно і в заміжжі. У всіх печалях своїх княжна, а потім княгиня Софія знаходила розраду тільки в молитві, в Церкві. Але прийшло горе, що затьмарило собою всі особисті скорботи: церковна унія з Римом, оголошена в західноруських землях в 1596 році.
Введення унії супроводжувалося жахливими насильствами над православними. У них віднімалися храми, монастирі, православні священики виганяли. Церкви віддавали в оренду іновірцям, які вимагали платити за кожне богослужіння. Слідом за цим були заборонені всі публічні збори православних. "Духовенство дисидентів" – так називали в той час православних священиків – не можна було відкрито ходити вулицями зі Святими Дарами. Хрещення, вінчання, поховання дозволялося здійснювати тільки за згодою католицького ксьондза за встановлену останнім плату. Ховали православних вночі. Діти, народжені від змішаних шлюбів, зараховувалися до Католицької Церкви. Православним заборонялося займати громадські посади, скликати збори, шукати протекції під загрозою застосування законів проти бунтівників.
Вболіваючи серцем за сплюндровану віру своїх предків, юна княгиня стала захисницею православних святинь і православного народу від уніатського насильства. Приналежний їй Слуцьк вона перетворила на твердиню Православ’я – одну з нечисленних, а незабаром, і єдину в усьому краї.
Жителі Слуцька згуртувалися в Преображенському братстві, де діяльну участь брала і княгиня Софія. Свого чоловіка переконала вона випросити у польського короля грамоту про заборону в їх володіннях насильно примушувати православних до унії.
Грамота була отримана. Княгиня захистила інтереси Православ’я юридично.
Крім юридичного захисту, Софія дбала про забезпечення монастирів, церков і причтів, щедро жертвувала на будівництво храмів, своїми руками шила і вишивала золотом церковні ризи і священицькі облачення, здійснювала паломництво у віддалені храми в дні храмових свят.
Вплив праведної княгині був настільки великим, що навіть її чоловік згодом, уже після її смерті, підтверджував своїми грамотами, що православні храми, облагодіяні свого часу княжною Софією, повинні зберігати свободу свого богослужіння і церковні правила в дусі Східної Церкви… "Церкви і монастирі релігії староруської в маєтках моїх, як і раніше повинні бути збережені, і нащадки мої повинні дотримуватися, щоб не було в тому ніякої зміни". І нащадки дотримувалися наказів. Княжна Людвіга Радзивілл підписала грамоту, текст якої ми наводимо майже повністю: "пояснити всім, кому знати повинно, що церкви релігії старої Греко-Російської, з незапам’ятних часів побудовані і орендовані в місті Слуцьку і Копилов і в усьому князівстві Слуцькому і Копильському, а також в маєтках моїх Кайдановському, Копильському, Себежському та інших, завжди стояли під благословенням східного Константинопольського Патріарха, і блаженної пам’яті князь і княгиня, предки мої, завжди цієї релігії і підданим православним протегували, і що вони досі користувалися і нині користуються свободою свого старогрецького богослужіння і силою церковних правил в дусі церкви Східної, а тому цим привілеєм своїм стверджую, щоб церкви, архімандрити, ігумени, монастирі і братства в князівстві Слуцькому і інших моїх володіннях на вічні часи недоторкане, без будь-якої зміни були збережені в досконалій свободі свого богослужіння під вищезазначеним Константинопольським благословенням і у всіх своїх звичаях і обрядах церковних; на місце вмираючих пресвітерів уніати не повинні бути й поставлені, і унія на ці церкви не повинна вводитися ніяким насильницьким або вигаданим способом, але нехай буде їм дозволено для посвячення пресвітерів, що відносяться до владик їх не уніатів, в короні і Литві знаходяться, а за браком їх їздити за кордон без будь-якого перешкоджання і найменшого утруднення. Все це виконувати, як сама обіцяла духовенству Слуцькому; і наступників своїх зобов’язую цей привілей точно і недоторкано дотримуватися".
Померла блаженна Софія у віці 26 років 19 березня 1612 року під час народження дочки, яка теж не пережила свою матір. На згадку про праведне життя і про доброчинність княгині вона була похована в Слуцькому Свято-Троїцькому монастирі. Господь прославив святу княгиню Софію нетлінням мощей і чудесами біля місця її поховання.
Нетлінні мощі святої праведної Софії, княгині Слуцької спочивають нині відкрито в Свято-Духовому кафедральному соборі міста Мінська біля північного приділу на честь чудотворної Мінської ікони Божої Матері.
Ікони Божої Матері “Розчулення”Вона символізує прийняття та радість Божої милості та спасіння людства. Вона дарує блаженність християнину та материнську любов.
Чудотворний образ Божої Матері “Розчулення” був келійною іконою великого старця преподобного Серафима Саровського. На іконі Пречиста Богородиця зображена в той момент, коли до Неї явився Архангел Гавриїл і сповістив, що Вона стане Матір’ю Месії, Сина Божого. Лик юної Діви Марії, з опущеним долу поглядом і складеними хрестоподібно на грудях руками має вираз глибокого смирення. Вона немов промовляє у відповідь на архангельське благовістя: “Я — Господня раба. Нехай буде Мені за словом твоїм” (Лк. 1: 38). Подвижник називав цей образ “Всіх радостей Радість”. Єлеєм від лампади, що горіла перед ним, преподобний помазував хворих, і вони отримували зцілення. На молитві перед цією іконою 2 січня (за ст. ст.) 1833 р. святий старець помер.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
1-04-2018, 09:34
0
2 158
