Воскресіння праведного Лазаря (Лазарева субота)
Святителя Кирила Єрусалимського
Воскресіння праведного Лазаря (Лазарева субота)
Велике чудо Спасителя, воскрешення Лазаря, згадується Православною Церквою у суботу на шостому тижні Великого посту (напередодні Вербної неділі) кожного року, починаючи ще з апостольських часів.
Наближалося свято єврейської Пасхи, а з ним наставали й останні дні життя Ісуса Христа на землі. Злоба фарисеїв і начальників юдейських дійшла краю, закам'яніли серця їхні від заздрощів, властолюбства та інших пороків, і вони не хотіли прийняти лагідне й милосердне вчення Христа. Вони вичікували зручного моменту, щоб схопити Спасителя і віддати на смерть. І ось тепер їхній час наближався; наставала влада темряви, і Господь віддавався в руки людські.
У той час у селищі Вифанії захворів Лазар, брат Марфи і Марії. Господь любив Лазаря і сестер його і нерідко відвідував це благочестиве сімейство. Коли ж Лазар захворів, Ісуса Христа не було в Юдеї. Сестри послали сказати Йому: "Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає".
Ісус Христос, почувши це, сказав: "Ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий".
Пробувши ще два дні на тому місці, де знаходився, Спаситель сказав ученикам: "Підемо знову до Юдеї... Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його". Ісус Христос говорив їм про смерть Лазаря (про смертний сон його), а ученики думали, що Він говорить про сон звичайний, але оскільки сон під час хвороби є добрим знаком одужання, то вони сказали: "Господи, якщо заснув, то одужає".
Тоді Ісус Христос сказав їм просто: "Лазар помер; і Я радію за вас, що Я не був там (це для того), щоб ви увірували. Але ходімо до нього".
Коли Ісус Христос прийшов до Вифанії, то Лазар уже чотири дні був у гробі. Багато юдеїв з Єрусалима прийшли до Марфи і Марії, щоб утішити їх у скорботі. Марфа першою довідалася про прихід Спасителя і поспішила назустріч. Марія ж у великій печалі сиділа вдома. Коли Марфа зустріла Спасителя, то сказала: "Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій. Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог". Ісус Христос говорить їй: "Воскресне брат твій".
Марфа ж сказала Йому: "Знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день" (тобто в день загального воскресіння, при кінці світу).
Тоді Ісус Христос сказав їй: "Я є воскресіння і життя; хто вірує у Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує у Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?"
Марфа відповіла Йому: "Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ". Потім Марфа поспішила додому і тихо сказала сестрі своїй Марії: "Учитель тут і кличе тебе". Марія, як тільки почула цю радісну звістку, швидко підвелась і пішла до Ісуса Христа. Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, бачачи, що Марія поспіхом встала і вийшла, пішли за нею, думаючи, що вона пішла до братової могили – плакати там. Спаситель же ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.
Марія прийшла до Ісуса Христа, впала до ніг Його і сказала: "Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій". Ісус Христос, побачивши Марію, яка плакала, та юдеїв, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився. І сказав: "Де ви поклали його?"
Кажуть Йому: "Господи, піди й подивись!" Ісус Христос заплакав.
Коли підійшли до гробу (могили) Лазаря – а це була печера, і вхід у неї було завалено каменем, – Ісус Христос сказав: "Візьміть камінь".
Марфа сказала Йому: "Господи! Вже смердить (тобто тіло розкладається), бо чотири дні, як він у гробі". Ісус говорить їй: "Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?" Камінь було відвалено.
Тоді Ісус звів очі до неба і сказав Богу Отцю Своєму: "Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене. Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене".
Промовивши ці слова, Ісус Христос гучним голосом сказав: "Лазаре! Вийди геть". І вийшов померлий з печери, загорнутий у погребальні пелени, і обличчя його було обв'язане хусткою (так євреї вбирали померлих). Ісус Христос сказав їм: "Розв'яжіть його, нехай іде".
Тоді багато з юдеїв, що були там і бачили це чудо, увірували в Ісуса Христа. Дехто ж пішов до фарисеїв і розказав про вчинене Ісусом. Вороги Христові, первосвященики і фарисеї, занепокоїлись і, боячись, щоб увесь народ не увірував у Ісуса Христа, зібрали синедріон (раду) і вирішили вбити Ісуса Христа. Чутки про це велике чудо поширилися по всьому Єрусалиму. Багато юдеїв приходили в дім Лазаря, щоб побачити його, і, побачивши, увірували в Ісуса Христа. Тоді первосвященики вирішили вбити й Лазаря. Та Лазар, після воскрешення його Спасителем, жив ще довго і згодом став єпископом на острові Кіпр, у Греції.
Святителя Кирила Єрусалимського
Святий Кирил, архієпископ Єрусалимський, народився в Єрусалимі в 315 році і був вихований у суворій християнській побожності. Досягнувши повноліття, він прийняв чернецтво, а в 346 році став пресвітером. У 350 році, після смерті архієпископа Максима, він став його наступником на Єрусалимській кафедрі.
У сані Єрусалимського Патріарха святитель Кирил ревно боровся проти єресей Арія і Македонія. Цим він порушив проти себе ненависть аріанських єпископів, які домоглися його вигнання з Єрусалима.
У 351 році на свято П’ятидесятниці в Єрусалимі близько 3 години дня було чудесне знамення: на небі з’явився Чесний Хрест, що сяяяв сліпучим світлом. Він простягався від Голгофи до гори Оливної. Святитель Кирил повідомив про це знамення імператору-аріанину Констанцію (351-363), сподіваючись навернути його в православ’я.
Позбавлений влади Сардикійським Собором, єретик Акакій, колишній митрополит Кесарійський, вирішив вигнати святителя Кирила, користуючись сприянням імператора. Коли в Єрусалимі настав сильний голод, святитель Кирил на справи милосердя витратив усе своє майно. Оскільки голод не припинявся, святитель почав продавати церковні речі, купуючи на виручені гроші пшеницю для голодуючих. Вороги святителя розпустили чутку, нібито бачили в місті жінку, яка танцювала в священному одязі. Скориставшись цим слухом, єретики силою вигнали святителя.
Святитель знайшов притулок у єпископа Сільвана в Тарсі. Після цього в Селевкиї зібрався Помісний Собор, на який прибуло близько 150 єпископів. Серед них був і святитель Кирил, якого митрополит Акакій хотів не допустити до засідань, але Собор не погодився. Тоді Акакій покинув Собор і перед імператором і патріархом-аріанином Євдоксієм обмовив і Собор, і святителя Кирила. Імператор ув’язнив святителя.
Коли зійшов на престол імператор Юліан Відступник (361-363), він, нібито з благочестя, скасував усі постанови Констанція, спрямовані проти православних. Святитель Кирил повернувся до своєї пастви. Через деякий час, коли Юліан утвердився на престолі, він відкрито відрікся від Христа. Він дозволив євреям відновити зруйнований римлянами Єрусалимський храм і навіть виділив їм на будівництво частину коштів із державних податей. Святитель Кирил передбачав, що слова Спасителя про руйнування каменів храму (Лк. 21: 6) безсумнівно здійсняться, і богохульний задум Юліана потерпить крах. Одного разу вночі стався такий сильний землетрус, що навіть уцілілі підвалини стародавнього Соломонового храму зрушилися з місця, а знову зведені впали і розсипалися на порох. Коли юдеї все-таки почали будівництво, з неба впав вогонь і знищив робочі знаряддя. Великий жах огорнув усіх. Наступної ночі на одязі іудеїв з’явилося знамення хреста, яке вони нічим не могли знищити.
Після цього небесного підтвердження передбачення святителя Кирила його знову вигнали, а кафедру Єрусалимську зайняв святий Киріак. Але незабаром він зазнав мученицької кончини († 363, пам’ять 28 жовтня).
Після загибелі імператора Юліана святитель Кирил повернувся на кафедру, але в правління імператора Валента (364-378) втретє був відправлений на заслання. Лише при святому благовірному цареві Феодосієві Великому (379-395) він остаточно повернувся до своєї архіпастирської діяльності. У 381 році святитель Кирил брав участь у II Вселенському Соборі, що засудив єресь Македонія і затвердив Нікео-Цареградський Символ віри.
З творів святителя Кирила особливо відомі 23 повчання (18 огласительних бесід для тих, хто готується прийняти Хрещення, і 5 для новохрещених), дві бесіди на Євангельські теми: "Про розслабленого" і "Про перетворення води на вино в Кані".
В основі огласительних повчань лежить докладне роз’яснення Символу віри. Святитель пропонував християнинові записати Символ віри "на скрижалі серця". "Члени віри, – вчить святий Кирило, – складені не з людського вигадки, але з усього Писання зібрано все найважливіше, і, таким чином, складено одне віровчення. Як гірчичне насіння в малому зерні таїть у собі безліч гілок, так і віра в декількох висловах поєднує все вчення благочестя Старого і Нового Завіту". Помер святитель Кирил в 386 році.